Дарвін має рацію.

Святослав Заставський

 

Я стояв у кутку за лядою та розумів, що вже нічого не можна було вдіяти.  Залишалось лише спостерігати за збудженим натовпом переможців. Одні з них, – охоронна фірма, найнята за гроші, виконували свою роботу. Для них участь у рейдерстві була звичною та прибутковою.

Найнятий спритний юрист теж заробляв. Домовинний запах цих грошей його не цікавив. Потім, десь через тиждень, поспілкувавшись із «церковниками» Мефодія,  він дещо зрозумів, але жадібність брала своє. На зустрічі із нами він хотів, щоби ми йому дали $1000 і тоді він повернув би нам захоплене приміщення Патріярхії.

А у той день головна частина рейдерів ,- духівництво (свідомо не беру це слово у лапки, бо воно таки духівництво,  і воно ось таке було, і таким є) митрополита Мефодія Кудрякова, очевидно свято вірило, що чинить службу Богові. Радісно кричали – тепер закінчилася ваша влада (тобто Кучми-?), тепер вже наш час настав», тобто перемога помаранчевого майдану (??). Чи вони у це дійсно вірили, – можливо, бо народ той інтелектуально слабий, а те, що накаже керманич,  не підлягає сумніву. Якби хоч тоді читали газети, то знали би про  плазування Кудрякова перед прем’єром Януковичем та підтримкою його як кандидата у президенти.

Я стояв та думав про чорне і біле, про те, як воно може мінятися місцями у людських мізках. Так що сьогоднішня сепаратистська  вата це  не виняток, а лиш підкреслення висновків досвіду мого життя, про що йтиме далі.

Стою, у голові крутиться епіграф до роману Достоєвського «Біси». Там сказано цитатою із Євангелія, коротко і зрозуміло.

Ось за руки і ноги витягують отця Валерія, який в афекті пробує вирватись. За це його б’ють. Мене кримінальники у підрясниках обіцяють  «урити», якщо я ще щось скажу про їхнього предстоятеля.

 Через деякий час за руки з обох боків та штовхаючи у плечі ведуть  77- річного Євгена Сверстюка і викидають за двері як останнього волоцюгу. Збуджено-переможно кричать йому щось образливе. Мабуть  вірять, що ось тепер після цього  рідна Церква підніметься і заживе у благодаті.

Чи це я пишу про християн, тобто послідовників Христа?  Та мабуть же ні.

Останні віки йдуть завзяті суперечки між еволюціоністами та креативістами.  Чомусь я все більше приходжу до висновку, що і ті та  інші є правими. Ця істина без сумніву відкриється нам у іншому світі, і ми будемо сильно здивовані, що виявляється одних людей створив Бог, а інші походять від мавпи,  ба’  навіть  так: «із первісного морського бульйону» Опаріна. Навіть сьогодні для такої частини людства вже існує російський термін  – «говорящее животное».  Дарвін як християнин мабуть таки щось знав.

 

Недавно сайт Харківсько-Полтавської єпархії проводив опитування «Чому галицькі єпархії не дали консолідуватися УАПЦ в Україні після падіння СССР?» Пропонувалися наступні відповіді:

 «Через амбіції архиєреїв.

 Через галицький провінціялізм.

 Через вплив на православний клир Галичини московських спецслужб.

 Через протидію посткомуністичної влади.

 Інші варіанти».

На час написання статті прогнозовано перемагав варіант «Через амбіції архієреїв».

Як на мене, то, звичайно ж,  – «інші варіанти». Це  – природний стан істоти жити комфортніше та ситніше. Колись це називали владою мамони. Зараз трохи по-іншому  – перемога бабла над добром.

Та у людини, на відміну від тварин, є ще совість, яка повинна корелюватися із заповідями Божими. І тут настає певний антагонізм. Бо жити краще і при цьому менше трудитися можна йдучи на компроміси із сумлінням, це для тих у кого воно розвинуте, а для інших – робити переступи заповідей.

Не амбіції архієреїв винні.  Не можна сприймати єпископа як повноправного єдиноначального вершителя долі Церкви. Як правило він – плоть від плоті та кість від костей, як мінімум, духовенства єпархії.

Саме духівництво сприймає чи пропонує свого  очільника. Із такими якостями, яких вони очікують для досягнення своїх прагнень. Замішані у зв’язках та колаборанстві із імперською Конторою, висунуть такого ж. Зацікавлені  оборудками з митницею чи податковою, підтримають свого.  Гопники та потенційні бандити тяжітимуть до своїх ідеалів. Часто це все додається одне до одного.

 Йде і зворотній процес. Процес селекції.  Керівник-селекціонер навколо себе плекає той тип підлеглого, який йому є зрозумілішим та ріднішим. Негідник гуртуватиме навколо себе негідників. 

 Добрі священики прагнутимуть доброго керівника. Той буде дбати про зростання якісного  священства.

«Консолідація УАПЦ в Україні після падіння СССР»  тому і не відбулася, що це суперечило тогочасному миттєвому економічному інтересові духівництва, бо  інтелекту мало а духовності не вистачило.

Рейдерське захоплення Патріярхії 2005 року не стало для мене розчаруванням. Це була закономірність. А розчарування прийшло раніше, у 2003 році, коли було «скреслення владики Ігоря із єпископату УАПЦ». Тоді стало зрозуміло, що єдиної УАП Церкви за моїми та нашими уявленнями просто не існує. Галицькі єпархії ще тоді це показали. Цей скепсис не пройшов і через десяток років і до тепер.

 

(Переглянуто 23 разів, 1 переглядів сьогодні)