“Янукович у рясі” наніс новій владі удар нижче поясу

Повідомлення про те, що сталося.

“Олю!

Найщиріші вітання!

Мені переслали сьогодні деякі дані про Кудрякова і я зразу ж пересилаю їх тобі. Батько Валерія Кудрякова протягом довгих років працював наглядачем у Чортківській тюрмі, а також у 1946-1947 роках – у відділі НКВД Білобожнищі, що на Тернопільщині.Під час виборів до Верховної Ради України Валерій Кудряков був довіреною особою Лазаря, який на тепер є єпископом УПЦ (МП) на Одещині, або в Криму. Одного разу вони чогось не поділили й між ними зайшло до бійки в церкві. Кажуть, що Кудряков навіть погрожував Лазарю зброєю.Він також сильно поскандалив із отцем Дмитром Лисаком, настоятелем Тернопільської церкви «Над ставом». Отець Лисак є одночасно ректором семінарії… Кажуть, що о.Лисак «провалив кандидатури» Кудрякова. Валерій Кудряков був у свій час священником у селі Кошляки Підволочиського району на Тернопільщині. Славився своєю аморальною поведінкою. За інформацією місцевих жителів він бігав «по жінках» і одного разу його навіть застав чоловік у своєї жінки. Був великий з того скандал. Любить добряче випивати, через що навіть пропускав Богослужіння в церкві.Це вся інформація, яку мені переслали. Якщо дана тема Тебе ще цікавить, то напиши мені. Я просив, щоби мені підібрали по ньому дуже детальну інформацію. З повагою, Іван”.

Я отримала цього листа від Івана Гавдиди, голови фракції “Нашої України”  Тернопільської облради, директора Центру Національного Відродження ім. С.Бандери у червні 2003 р. Попросила його зібрати матеріал про Кудрякова, бо після чергової операції влади по знищенню УАПЦ у квітні-травні того ж року, готувала на цю тему статтю.

Щоби було зрозуміліше, коротко нагадаю, як розвивалися події. В лютому 2000 року відійшов у вічність Патріарх УАПЦ Димитрій. За його заповітом УАПЦ в Україні мало приєднатися до тієї єдиної УАПЦ, центр якої перемістився після 1944 року за західний кордон України. На Помісному соборі 2000 р. главою УАПЦ в Україні було визнано митрополита Костянтина УАПЦ в діаспорі. Керуючим справами Патріархії, за пропозицією митрополита Костянтина, було обрано архієпископа Ігоря, авторитетну і шановану людину в Церкві, вченого, відомого далеко за межами України. І це мало б на практиці означати  відновлення й повернення УАПЦ канонічного устрою, втраченого після смерті Патріарха Мстислава.  Але так само, як на початку 90-х років перший президент п.Кравчук доклав зусиль, щоб розколоти УАПЦ, так і другий президент разом із “старшими братками” з “білокамінної” зробили все, щоб не допустити набуття УАПЦ канонічності. Заради стратегічного завдання: провести на Соборі  “свого кадра” Валерія Кудрякова місцеблюстителем Церкви в Україні діяли перевіреними засобами: тиском, підкупом і шантажем священиків. Архієпископ Ігор, ще коли кандидатура Кудрякова пройшла на Архиєрейському соборі 1 березня 2000 р., подав прохання звільнити його від обов`язків керуючого справами Церкви через неможливість  стосунків з місцеблюстителем, відомим своїм далеким від християнських норм стилем поведінки. Конфлікт був знятий обіцянкою Кудрякова не виходити за межі своїх повноважень і не втручатися в справи Патріархії. І дійсно на деякий час він залишив столицю, архієпископа Ігоря і Патріархію в спокої, “усамітнившись” на Тернопіллі, де в нього крім церкви був і свій бізнес, і конкуренти, і мафіозні розборки. Принаймні історія про те, як “єпископ” Кудряков в тернопільській забігайлівці поставив до стінки під  приціл пістолету братву, яка випадково наїхала на його “контингент у рясах”, справила на галицьку громадскість незабутнє враження. Подейкують також, що коли Кудряков чув про якісь чергові успіхи архієпископа Ігоря у піднесенні авторитету УАПЦ в Україні чи за кордоном, він діставав  фотопортрет владики Ігоря і, прицілившись, стріляв у нього з рогатки. Цікаво, що приблизно у такий же спосіб після поразки на виборах В.Ф.Януковича знімав стрес колишній голова Харківської облдержадміністрації Є.П.Кушнарьов, стріляючи в тирі по апельсинах (заспокоївся після двох мішків цитрусових!).

Такого роду поведінка, як зазначається у підручниках з психології, цілком природна і характеризує первісну людину на стадії її доплеменного розвитку. Мисливець, наприклад,  у передісторичні часи не одразу йшов убивати звіра, а спочатку пускав стріли в його зображення, ототожнюючи його з живим об`єктом.

Одним словом, так можливо і  бавився би Кудряков в окремо взятій місцевості на Тернопіллі, якби  не покликала його на “масштабні діла” труба вождя  Леоніда   Даниловича. Адже дискредитувати УАПЦ, розвалити з середини,  перетворити  на посміховисько церковний клір треба було не тільки в Галичині, але і в усій Україні. Тим більше, що у ці роки виникла серйозна небезпека для Кучми і Кремля, яка завдяки зусиллям митрополита Костянтина та архієпископа Ігоря полягала в активному налагодженні стосунків між УАПЦ та Константинополем. У зв’язку з цим  на Кудрякова було покладене завдання здійснити у Церкві «квітневий переворот», позбавивши митрополита Костянтина і архієпископа Ігоря повноважень і можливості впливу на загальну ситуацію в Церкві. І так, як Гришка Отрепьєв колись себе широко, з розмахом, «по-расєйські», царем себе оголосив, так і «істінно русская душа» Кудряков, зібравши на Соборі 2003 р. найбільш слабкодухих і «малозабезпечених», переодягся в  митрополита, постановивши, щоб і поминали його тепер на Службах Божих (язик не повертається) як “Блаженнішого”.

Можу тільки здогадуватися, що мав мені повідомити стосовно Кудрякова незабутній Іван Гавдида.  Наприкінці серпня 2003 року він потелефонував мені і сказав, що має передати  сенсаційну інформацію щодо головного діючого персонажа галицьких анекдотів сучасності. Чи то він хотів повідати мені щось про його бурхливу молодість часів навчання в Московській духовній академії, чи про його кримінальне минуле (Кудряков був засуджений за 206 статею Кримінального кодексу СРСР)?! А може про заслуги перед Родіной періоду праці у Відділі зовнішніх церковних зносин РПЦ (підрозділі доблесного КҐБ), чи про його заслуги в організації  міжконфесійних сутичок між православними і греко-католиками на Західній Україні на початку 90-х років?! Тепер цього ніхто не може знати. Івана Гавдиду було убито у вересні 2003 року. Його тіло знайдено в одному з київських моргів через два тижні, як він раптом зник. Цікаво, що у медведчуковських газетках активно насаджувалась думка, що з Гавдидою, як із молодою, активною і дуже авторитетною серед народу людиною, розправились самі «нашоукраїнці», які не витримували із ним конкуренції. Характерно, що подібні брудні технології есдеки використовували проти блоку Ющенка протягом усієї виборчої кампанії. І це наводить на роздуми, хто фактично стоїть за розбійним нападом «Януковича в рясі», (між іншим, друга і соратника Віктора Федоровича, який  під час виборів жваво агітував за свого “кореша” з амвону церкви) на Патріархію саме у час, коли президент Ющенко представляв прем`єр-міністра Ю.В.Тимошенко у Верховній Раді і Юлія Володимірівна виголошувала засади дій уряду, засновані на християнській моралі та духовності. Цей удар нижче пояса, нанесеній новій владі 4 лютого, на превеликий жаль поки що нею не усвідомлюється і особливо не береться до уваги.   Але дай Боже, щоби для майбутнього України, яка задекларована сьогодні як християнська національна держава, він не став фатальним.

Ольга Різниченко

(Переглянуто 48 разів, 1 переглядів сьогодні)