Не йде з голови дискусія між двома завідувачами кафедр УКУ – філософії і богослов’я,

2-1Орисею Білою

1-6і Віктором Жуковським.

Йшлося про те, чи можливий діялог щодо теорії появи Всесвіту і взагалі питань наукового проґресу між представниками природничих, точних наук і богословами.

Зазначу, що у Свято-Дмитрівській церкві м. Харкова 9 листопада 2017 р. проходила філософсько-богословська конференція «Віра і розум: Зустріч на порозі постсекулярного суспільства», організована Колеґією Патріярха Мстислава (Харків) і Українським Католицьким Університетом (Львів).

Два моменти, чому мене зачепила ця тема. По-перше, я знаю багато світлих і розумних голів, які закінчили богослов’я в УКУ, і ніхто з них за спеціальністю не працює. Чому? І друге. Слухаючи арґументи сторін, згадала далекий 1992 рік, коли в Харкові створювався Військовий Інститут Повітряних Сил. Формувати кафедру українознавства доручили полковнику, нині вже покійному, Аркадію Васильєву, який, хоч і не знав української абетки, але горів ідеєю створення першої в Україні кафедри, яка б просувала його ідею філософії техніки і необхідності поставити нову військову доктрину ЗСУ на рейки християнської духовности. Пам’ятаю, як Сергій Квіт, якого я запросила приїхати послухати полковника, захопився, почувши і побачивши його розробки. Вся кафедра була завішана плакатами з алгоритмами поступової гуманізації військово-технічної сфери. Сам полковник Васильєв, до речі, мав якусь неймовірну кількість розробок, впроваджених у військовому літакобудуванні, і захистив докторську дисертацію з філософії техніки. Він постійно повторював, що в основу військової освіти мають лягти християнські засади, інакше ескалація озброєння у світі з розвитком техніки призведе людство до самознищення. Але колеґи все життя його вважали чи то диваком, чи людиною не сповна розуму. І так, власне, самітником, не знайшовши підтримки, він помер. Отож, власне, тези, дотичні до тих питань, якими горів полковник Васильєв, я почула в доповіді Орисі Білої «Питання Бога в сучасних наукових дискусіях: що ми можемо сказати напевно».

Чи вважається сьогодні в світі богослов’я наукою? Чи є дотичність між богослов’ям і природничими науками, фізикою, математикою? І чи потрібний між ними діялог? Пані Орися окреслила ситуацію зі ставленням до богослов’я в академічних колах у світі. У кращому випадку богослов’я сприймається як проміжна галузь між наукою і мистецтвом. І є ставлення до богословів як до молодших братів по розуму. Хоч насправді усі гучні й амбітні заяви визначних фізиків щодо загальної формули виникнення й існування Всесвіту, яка відправила б ідею Бога в архів людської пам’яти, завершилися нічим. Вчені визнали, що за допомогою обмеженого числа висловлювань неможливо дати точне формулювання безмежности. «Ми не маємо інструменту, який би дозволив вийти за межі нашого Всесвіту. Подивитися на нього з боку. Ми і наші моделі – це частина самого Всесвіту, який ми описуємо. Фізична теорія базується на самій собі. Тому вона в будь-якому випадку буде або суперечливою, або неповною».

І це в аргументації Орисі Білої дає богословам привід включитися в діялог із фізиками чи математиками, пропонуючи їм спільну платформу цінностей. Загальними для обговорення можуть бути теми початку, єдности й динамічного розвитку Всесвіту.

4-8Проте професор Віктор Жуковський висловив сумнів у доцільності діялогу між атеїстичними науковцями і богословами, позаяк методи і підходи пізнання тих та інших не стикуються. Це було б за висловом п.Жуковського «черговою спробою вибудовування наративу, де є об’єкт і ми намагатимемося танцювати навколо нього, пропонуючи якісь свої рішення. Замість того, щоби просто сказати, що життя – це не наука, а богослов’я – це є життя, яке вербалізується, концептуалізується поняттями, термінами, методами». Принципова відмінність богослова, на думку професора Жуковського, в оперті на досвід Божественного Об’явлення, тоді як представники точних наук спираються на експеримент і розрахунки.

1-9Це викликало риторичні контрпитання в Орисі Білої, і передусім: «Що робить кафедра богослов’я п’ять років зі студентами?», «Як з такою постановкою питань знайти критерій між посиланнями на церковних авторитетів і людьми, які твердять, що їм було Боже Об’явлення і вони хочуть про нього свідчити?», «Як довести деяким студентам необхідність відвідувати Святу Літургію, якщо вони твердять, що Бог у їхньому серці і їм не потрібно посередників у вигляді священиків?!»

Моя особиста думка у питанні місії богословської науки така. Богослови мали би насамперед вести діялог із тими провідними вченими світу, які визнають ідею Бога у створенні світу і те, що Бог є співтворцем розвитку людства. Одне з найголовніших завдань полягає у тому, щоби спільно із представниками точних наук, а особливо з військової сфери, розробити підходи і методи в науці й освіті, які б мали в собі моральні запобіжники до небезпечних для людства експериментів.

І останнє. Років десять тому я кинула займатися аналізом художнього тексту. І от чому. Слово художнього тексту я відчула капсулою. І текст також. Замкненою семіосферою, в якій купчаться і сполучаються між собою міріяди різноманітних сенсів. Це моя драма у стосунках з художньою літературою: не знайшла в письменників виходу поза межі семіосфери. Це приблизно така ж ситуація, яка сталася у фізиків із спробами знайти адекватну для Всесвіту формулу. Але я інтуїтивно відчуваю і знаю, що позарамковий зв’язок семіосфери із Духом існує. І в його відкритті, вербалізації має статися прорив до нових методологій і підходів. Власне тих, що зроблять парадигму розвитку ціннісною, напоять її відкриттям всюдиприсутности Бога у світі і в слові. Мені здається, що ми стоїмо на порозі цих відкриттів і вони якісно змінять нашу свідомість.

5-11(На останньому фото висновок: Наймолодша серед слухачів Марта складає пазли тваринного світу на філософсько-богословській конференції)

15.11.2017 р.

Ольга Різниченко,

титар Свято-Дмитрівського храму УАПЦ.

(Переглянуто 65 разів, 1 переглядів сьогодні)