Не знаю, хто це перший придумав. Але ще у Билбасівці (передмістя Слав’янська) десь наприкінці квітня чула від хлопців 2-го батальйону – майданівців, що вони жіночими іменами називають свою зброю. Збивало з пантелику. На питання: чи не змерзли, не застудилися (бо ж спали під дощем на мокрій землі) Сергій Башков (Циган) театрально, з видихом промовляв: «О-о-о! Я умлівав… Мене моя Софочка так гріла, так гріла…» Ну це я потім допетрала, що ця його мила – ніщо інше, як гвинтівка. А десь з липня, коли ізюмською трасою пішли довгі колони техніки, можна було на окремих машинах побачити білою фарбою намальовані імена – жіночі, родинні, іграшкові, улюблених тварин, з мультиків, іронічні і претензійні… Із зменшувальними суфіксами. І поряд з ними патріотичні гасла. Спочатку це були поодинокі приклади, а сьогодні навпаки – рідко зустрінеш безіменну машину. Того тижня бачила дорогою у Щастя «МАМУ», «МАЛИША», «БАРБІКА», «КИЦЮ», «КРАСАВЧИКА», «ДРАКОШУ», «БАРОНА», «АННУ МАРІЮ», «ТАНЮШУ», «МАЕСТРО»…Про що свідчать у наших військових ці назви «танчиків», бетеерів й арти? На мою думку, про тих, хто потребує їхнього захисту – дітей, стареньких батьків, коханих…

Фотоілюстрації вміщено за адресою:

https://plus.google.com/photos/114248405139296196234/albums/6093514639176439793

11.12.2014 р.

титар Свято-Димитрівського храму Ольга Різниченко

(Переглянуто 18 разів, 1 переглядів сьогодні)