Митрополит Феофіл (Булдовський)

 

Майбутній митрополит Феофіл народився в селі Василівка Хорольського повіту на Полтавщині 5 серпня 1865 р. Його хресне ім’я – Федір. Закінчив Лубенське духовне училище (1880), Полтавську духовну семінарію (1886). Був рукоположений у священики 1887 р. З 1900 р. о. Федір Булдовський служив у Полтаві. Вже тоді він став відомий своїми патріотичними поглядами. На Полтавському єпархіяльному з’їзді 3-6 травня 1917 р. прот. Федір Булдовський робив доповідь “Про українізацію Церкви”, за якою було ухвалено перші в Україні рішення про запровадження української мови в богослужіння, відновлення українських чинів, звичаїв і обрядів, побудову храмів у національному стилі, українізацію духовних шкіл, заборону поставлення росіян на архиєрейські кафедри в Україні тощо. Але, як і архиєпископ Полтавський Парфеній, прот. Федір Булдовський прагнув утворення Помісної Української Церкви канонічним шляхом, що згодом викликало його конфлікт з учасниками Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1921 р.

14 січня 1923 р. колишній протоієрей Федір Булдовський після прийняття монашого постригу з іменем Феофіла був висвячений на єпископа Лубенського і Миргородського Московського Патріярхату. Він відвідав свт. Тихона, Патріярха Московського, і дістав його благословення на дальшу працю для збереження Христової Церкви в Україні. Після смерти свт. Тихона в травні 1925 р. єпископ Феофіл очолив “соборно-єпископську” Церкву або “канонічну УАПЦ”, що мала шість єпископів і до 350 парафій (інші відомості – бл. 200 парафій), переважно на Полтавщині й Харківщині. Вона називала себе “Братським об’єднанням Українських Автокефальних Церков”. Центр “канонічної УАПЦ” знаходився в Мгарському монастирі, згодом закритому большевиками, потім у Харкові. Він зумів урятувати й вивезти до Харкова головну святиню Мгарського монастиря – мощі свт. Афанасія, Патріярха Царгородського, Лубенського чудотворця. У Харкові владика Феофіл служив у Мироносицькій церкві. Останнім осідком митрополита Феофіла була церква в Луганську, закрита 1937 р.

Волею Божого Провидіння митрополит Феофіл вижив під час Великого терору 30-х рр. і після відступу большевиків восени 1941 р. з’явився в Харкові. Юрисдикція митрополита Феофіла поширилася майже на всі відновлені парафії Слобожанщини. 15 липня 1942 р. митрополит Феофіл у співслужінні 10 священиків відправив у Благовіщенському соборі першу Службу Божу українською мовою.

Влітку 1942 р. до Харкова прибув місійний єпископ Переяславський УАПЦ Мстислав. Нарада 27 липня 1942 р., яка пройшла в Харкові за участи митрополита Феофіла, єпископа Переяславського Мстислава, членів Харківського єпархіяльного управління та голови Полтавського єпархіяльного управління, ухвалила: “Визнати, що парафії, підпорядковані Високопреосвященнішому владиці Феофілу на терені Харківської, Полтавської, Сумської і Курської областей, становлять складову частину Української Православної Автокефальної Церкви на чолі з адміністратором архиєпископом Полікарпом. Надалі установити таку форму почитування: Високопреосвященнішого отця нашого митрополита Феофіла, архиєпископа Харківського і Полтавського, високопреосвященнішого отця нашого Полікарпа, архиєпископа Луцького і Ковельського”.

На жаль, воєнні лихоліття не дали можливість зібрати жодного собору й налагодити систематичну душпастирську працю єпархії. З поверненням 1943 р. Східної України в совєтську зону окупації православні парафії або знову закриваються, або переводяться під юрисдикцію створеної 4-5 вересня 1943 р. сергіянської Російської Православної Церкви Московського Патріярхату (РПЦ МП). Митрополит Феофіл був єдиним з архиєреїв УАПЦ, хто не виїхав на еміґрацію. 23 серпня 1943 р. до Харкова вступає червона армія. 12 листопада 1943 р. митрополит був заарештований НКВД. 20 січня 1944 р. він помер в ув’язненні, перебуваючи під слідством.