When:
26/01/2015 all-day
2015-01-26T00:00:00+02:00
2015-01-27T00:00:00+02:00

Мчч. Єрміла і Стратоніка

Коли царював Ліціній нечестивий і вельми скверним своїм богам жертвами угодити намагався, настала смерть тяжка для всіх християн: через них обстежували міста, за ними шукали по краях і селах, і кожен, хто знаходив християнина і цареві про нього сповіщав, милий йому був і великої чести удостоювався. Через те всі шукати й гонити християн кинулися, щоб цареві догодити. Тому до Ліцінія, що якось на високому місці сидів і творив суди, приступив один із воїнів, говорячи: “Є один тут християнин на імя Єрмил, який, за звичаєм християнства свого, має сан дияконський, бо, віддавна служачи Христові, над богами нашими і тобою, о царю, насміхається і ні за що не має”. Це чувши, Ліціній зразу шукати і взяти його звелів. І знайдений був святий десь, коли молився і руки здіймав до Господа, Бога свого. Довідавшись, що беруть його на суд і муки за Христа, радости і веселости сповнився і пішов з воїнами не примусом ведений, але наче почесті прийняти поспішав із поспіхом, і став перед царем з відвагою. Бачивши його, цар сказав: “Скажи точно, чи християнином ти є, як же я про тебе чув?” Той же відповів: “Не лише те вільним голосом ісповідую, що християнином є, але й це повідомляю, що освячений є Богові невидимому і стою перед Ним у чині диякона”. Цар же сказав: “То й нашим богам будь дияконом, тобто служителем”. Мученик же посміявся з його слів, казав: “Думаю, що глухий ти, о царю, і безумний: я сказав тобі, що служу Богові невидимому, а не тим вашим ідолам, які є видимими, самі ж вони не бачать ані не знають, що то є бути комусь дияконом, їх же ти, звабившись, як богів шануєш, вони ж є камінням і деревом зовсім бездушним і глухим, ділом руїс людських, з них же швидше насміхатися, а не поклонятися їм випадає”. Не терпів же цар вільного його говорення і зразу якоюсь зброєю мідною, на муки приготованою, звелів бити мученика по лиці, а речникові ж кричати: “Не будь язиком дерзосним, о Єрмиле, шануй царя, богам принеси жертву і вибав себе від муки”. Він же, сильно битий, виглядав так, наче жодного болю не відчував, але й, навпаки, катовій докоряв немочі. Тоді найясні-шим голосом вигукнув, кажучи: “Рани безконечні приймеш, і страшну Божу руку на собі пізнаєш, бо залишив Творця свого, до глухих і німих богів прислухаєшся. А що тяжче, що й инших до тої ж своєї погибелі притягти намагаєшся, бо на спасіння їхнє заздриш”. Після цього звелів цар відвести його в темницю на три дні, сподіваючись, що передумає і розкається в зухвальстві своїм. Мученик же, ішовши, співав: “Господь моя допомога, не боюся, що вчинить зі мною людина”. “На Бога уповаю, не боюся, що зробить мені плоть”. Входячи ж у темницю, заспівав: “Ти, що пас Ізраїля, почуй, наставляв, як ягня, Йосипа, сидячи на херувимах, явися і прийди спасти нас”. Не зневажив же Господь раба Свого, але послав ангела, щоб утішав й укріплював його, який, явившись, сказав йому: “Єрмиле, будь відважним, говори й не мовчи, далі ж не бійся, бо переможеш зразу каверзи катівські і згори приймеш за страждання вінець пресвітлий”. Так Бог озброїв воїна Свого на подвиг, підперезав його силою, навчив руки його на боротьбу і дав лук мідний м’язам його і щит спасіння. Через три дні Ліціній-цар, сівши на судищі, наказав привести Єрмила і сказав йому: “Чи ти вже розкаявся і хочеш вже богам принести жертви, щоб звільнитися від мук, для тебе приготованих? Чи ще тим же охоплений безум’ям і добровільно на згубу віддаєшся?” На це Христовий воїн за честь Господа, що Його озброїв, сміливо відповідав: “Єдине скажу тобі, о царю, і належить тобі задовільнитися першими словами моїми й більше не питати. Є-бо для мене Бог на Небесах, для Нього ж єдиного живу і Йому ж себе самого як жертву принести намагаюся, і від Нього великої сподіваюся допомоги”. Сказав цар: “Побачу, чи Той, що на Небесах, поможе тобі”. І зразу звелів шістьом воїнам, міцним і лютим, взяти його і, простягнувши на землі, бити без пощади. Битий же був мученик, терпів, як безтілесний, і молився до Бога, кажучи: “Господи, Боже мій, задля мене при Понтій-ськім Пилаті рани і биття перетерпів, Сам мене, знову страждаючого задля Тебе, укріпи, щоби я зміг теперішній подвиг здійснити і причасником бути страстей Твоїх, достойний хай буду причаститися вічної Твоєї слави”. Коли так святий молився, голос раптом почувся зверху, говорячи: “Амінь, амінь, Єрмиле. Після трьох днів вибавишся від бід теперішніх і приймеш велику винагороду за свої страждання”. Той голос велику сміливість і міцність приніс мученикові, тим, що мучили, — великий страх і трепет наклав, впали-бо на землю й не могли нічого зробити. І цар тремтів, проте не хотів Божої пізнати сили і звелів знову відвести мученика до темниці. Був же сторожем в’язниці Стратоник, йому ж зустріти мученика наказали. Стратоник же той був християнином таємно і другом святого Єрмила, за нього ж і болів серцем. Бачивши його в муках, веселився ж духом через відвагу і міцність його, але сам не міг віддатися на такі страждання. Святий же Єрмил, входячи в темницю, співав, говорячи: “Господь світло моє і Спаситель мій, кого боятимусь? Господь захисник життя мого, кого настрашуся?” И осяяло його зверху світло небесне, і знову чувся голос, який велів бути відважним. І по трьох днях знову на судищі сів мучитель, Єрмила святого на випробовування привів — той же став світлий лицем, очима веселий і сповнений радости в серці. Мучитель же Ліціній, похитуючи головою і підсміхаючись до мученика, говорив: “Скажи нам, яку користь принесла тобі похмура в’язниця? І час, що минув у злостражданні, чи переконав тебе підкоритися законові царському й віддати богам честь належну? Чи ще треба буде пошукати мук проти такого загрубілого серця твого?” Мученик же відповідав: “Мені похмура в’язниця велику світлість виклопотала, і нині душа моя є в мирі, і радості, і невимовному просвітленні, що добру мені дає надію отримати блага майбутні. Я ж дивуюся вельми, що та пітьма, яка в тобі, ніяких не зазнає змін, але завжди потьмарює душевні твої очі, щоб не бачити істини”. Коли так святий блуд царевий викривав, закричав Ліціній: “Нічого ж иншого, як же бачу, звик ти лише відкрито дошкуляти через нестримний язик і зухвалу душу й безумство своє. Проте відповідай і кажи відкрито: чи принесеш жертву богам і чи нашому підкоришся велінню? Чи достойні за ділами своїми муки приймеш?” Христовий же мученик Єрмил відповідав: “Маєш вже відповіді мої, о царю, і нічого більше від мене не почуєш. Роби далі, що хочеш, і здійснюй на ділі, що замислив”. Розгнівався Ліціній, звелів простягти святого на землі нагого, палицями по животі бити. Святий же в накладених ранах одну мав відраду — Христа, до Нього ж душевні зводячи очі, молився: “Боже, поквапся на допомогу мені, почуй, Господи, помогти мені поспішися”. Кат же, лютувавши гнівом через терпіння святого, звелів кігтями орлиними розшматовувати його живіт, щоб “бачив, — казав, — своїми власними очима нутрощі свої”. Мученик же говорив: “Серце моє і плоть моя зраділи в Бозі живому”. “Бо тов-щем і єлеєм сповнилася душа моя, й устами радости восхвалять Тебе уста мої”.

Стратоник, бачивши святого Єрмила, друга свого, так нелюдськи мученого й утробу його розшматовану, почав плакати, що побачили деякі з тих, котрі там стояли, і зразу цареві сповістили, говорячи, що Стратоник, сторож темниці, відкрито виявляє, що він причетний до блуду християнського і дружній з Єрмилом, бо співчуває йому і за ним плаче. Цар же, Стратоника прикликавши, питав його, чи друг йому Єр-мил? Стратоник же, не хотівши брехати, цей учень істини, і бачачи, що прийшов час подвигу його, визнав себе другом Єрмиловим і християнином, і ганьбив ідолів, що бездушні, і тих, що кланяються їм, що є безумні. Єдиного ж Бога, що Небо і Землю створив, прославляв. Цар же люті сповнився, звелів Стратоника нагого по цілому тілу палицями бити. Битий же святий був, зводив до святого Єрмила, друга свого, очі, і говорив: “Моли за мене Христа, Єрмиле, щоб подав мені сильну й непохитну зберегти віру і бути вищим від тих, що мучать мене”. Підсміхався ж із Ліцінія і вмовляв його, щоб перестав поклонятися сліпим і бездушним кумирам, щоб побоявся ж помсти істинного Бога, в Його ж руки впасти є страшно. І битий був святий доти, поки, знемігши, замовк.

По цьому звелів цар обох, Стратоника і Єрмила, вкинути в темницю. Молився ж святий Стратоник, говорячи: “Господи, не згадуй беззаконня мого першого”. Але й обоє промовляли до Бога: “Поможи нам, Боже, Спасителю наш, задля слави імени святого Твого”. І чули божественний голос, який говорив: “Біг закінчите, віру збережете, далі відкладеться вам вінець правди, його ж завтра приймете”. Коли настав ранок, приведений був знову Єрмил на судище, і спитав його Ліціній: “Чи принесеш жертви богам?” Відповідав святий: “Як же і спершу говорив тобі, так і нині говорю, через що печи, січи і як же хочеш муч мене: навчився-бо не боятися тих, що убивають тіло, душі ж убити не можуть”. Звелів-бо кат повісити на дереві святого й ножами різати плоть його. Святий же у лютому тому болю безперестанно молився, говорячи: “Будь мені помічником, Господи, Спасителю мій”. І чув зверху голос: “Не бійся, з тобою є Бог твій”. Після цього цар засудив святого Єрмила на потоплення в ріці Істрі. Стратоника ж святого привівши, вмовляв його принести жертву богам. “Щоб і ти, — казав, — окаянний, не постраждав, як же і друг твій”. Відповідав блаженний Стратоник: “Справді окаянний був би, якби послухався безумної твоєї ради. Як же я живим бути схочу, коли помре за Христа друг мій?” Ліціній сказав: “Що-бо — умерти хочеш з Єрмилом?” Відповідав святий Стратоник: “І дуже хочу. Годиться-бо справжнім друзям як біду разом терпіти, так і добром разом насолоджуватися. Що ж для нас солодше від того, щоб страждати й умерти задля Христа?” Бачачи, що нічого не досягне, Ліціній-цар засудив і святого Стратоника на таку ж смерть, щоб у воді з Єрмилом утоплений був. Ішли-бо обидва святі мученики на потоплення і співали весело: “Слава на Висотах Богові, і на землі мир, серед людей благословення”. Привівши до ріки Істри, воїни вклали їх у сіті і в безодню водну вкинули. І так ріка прийняла тіла святих мучеників, Небо ж душі їхні у своїх оселило покровах. На третій день знайдені були святі їхні тіла на березі, і поховали їх вірні чесно, за вісімнадцять стадій від града Сінґидона, в одному поклали гробі, аби все для них було спільне і дружнє: спільне Христа ісповідання, спільна в’язниця, спільні муки, спільне утоплення, спільне тіл поховання, спільна і слава на Небесах благодаттю і чоловіколюбством Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

За “Житіями святих! Димитрія Туптала

(Переглянуто 46 разів, 1 переглядів сьогодні)