When:
07/09/2015 all-day
2015-09-07T00:00:00+03:00
2015-09-08T00:00:00+03:00

Апостол Варфоломей

Святий апостол Варфоломей був учнем Ісуса Христа з числа 12-ти апостолів. Через проповідування Слова Божого був схоплений невірними язичниками та розіп’ятий на хресті вниз головою, а після цього ще з живого було здерто з нього шкіру та голову йому відрубано мечем у місті Альбані (сьогодні Баку).

По смерті святого апостола, вірні взяли чесне тіло його та поклали в тому ж місті в олов’яному ковчезі; і почали відбуватися чуда від мощей апостола, бо хворі зцілялися від них та багато хто з невірних увірували в Христа.

Слуги ж диявола, жерці нечестиві та жорстокі, почувши про ті дива й навіть бачачи їх очима своїми, не тільки не пізнавали сили Божої, але запеклими в серцях своїх стали та зненавиділи чесні мощі апостола. Дійшовши до крайнього ступеня ворожнечі та люті, оці слуги диявола взяли згаданий олов’яний ковчег з мощами та кинули його в море, маючи намір потопити його. Крім того кинули в море і ще чотири ковчега з мощами інших святих мучеників: Папіяна, Лукіяна, Григорія і Акакія. Але замість того, щоб потонути в безодні морській, оці ковчеги плавали на зразок човнів по поверхні моря, носячи в собі безцінні скарби. Ковчег апостола Варфоломея, хоча і був олов’яним, але не потонув у воді, а навпаки, виявився надзвичайно легким і носився по морю посеред інших ковчегів мученицьких, як корабель, керований Богом Всесильним.

Плаваючи чудесним чином по морю, згадані ковчеги припливли до Босфору фракійського в Пропонтиди, потім пропливли через Геллеспонтску протоку, перепливли через моря Егейське й Іонійське та досягли Сицилії, залишивши Сіракузи по ліву сторону, попрямували на захід і припливли до острова Ліпарі. Тут ковчег апостола пристав до берега, а ковчеги ж інших святих мучеників, провівши апостола до Ліпарі, залишили його тут і розділилися, попрямувавши кожен, по Божественному провидінню, в свій бік. Папіянів ковчег поплив у Сицилію, Лукіянів –  у Мессіні, Григоріїв  – у Калабрію, Акакіїв –  у місто Аскалус. Про все це було одкровення від Бога єпископові острова Ліпарі Агафонові. Цей єпископ прийшов з кліром і народом на берег морський і знайшли тут ковчег з мощами апостола Варфоломея. Всі дивувалися тому, яким чином олов’яний ковчег з мощами святого апостола, не тільки не потонув у воді, але переплив настільки далекий шлях. І прославляли всі велич Божу. Потім, взявши святий ковчег з мощами апостола, понесли його зі співом псалмів урочисто в церкву. Там від святих мощей апостола витікало миро, яке лікувало різні хвороби.

Ці мощі апостола Христового перебували на тому острові довгий час, навіть до часів царювання Феофіла іконоборця. При царюванні ж Феофіла, за допуском Божим через гріхи людські, агаряни взяли в полон острів Ліпарі. Правитель міста Беневенто, князь Сікард, давно вже чув про чудеса апостола Христового та запалав вірою до святого, тому, покликавши з міста Амалфі моряків і обіцяючи винагородити їх, він умовив їх відплисти на кораблі на острів Ліпарі і звідти привезти до нього мощі святого апостола Варфоломея. Ці мужі і принесли йому мощі. І лише тільки князь Сікард почув, що наближаються до нього мощі святого, вийшов з єпископом і багатьма людьми на кораблях в море щоб зустріти їх. Мощі внесли з почестями в місто Беневент близько 839 року і поклали у великій церкві, урочисто відсвяткувавши цю подію. З того часу було встановлено свято на честь перенесення чесних мощей святого апостола Варфоломея.

Апостол Тит

Святий апостол Тит народився на острові Крит у шляхетній родині поган, що походила з роду царів критських. Його дядько був правителем Криту. Тит був вихований у поганській вірі, з ревнощами вивчав грецьку філософію та грецьких поетів і з юних років мав хист до знань. Хоча він і не знав істинного Бога, але людиною був хорошою, проводив добродійне життя, був незлобивий і вів життя в чистоті, цнотливо зберігаючи незайманість. Тому Тит сподобався Богові своїм життям та добрими справами. Коли йому виповнилося двадцять років, він почув голос з неба: «Тите! Тобі потрібно піти звідси і врятувати свою душу: грецьке вчення не приведе тебе до спасіння». Тит не повірив цьому голосу і бажав вдруге почути його. Тому було йому уві сні божественне веління прочитати єврейські книги. Він почав читання з пророка Ісайї і, розкривши книгу його на 41 главі, побачив слова, як би застосовані до нього: «Ти раб Мій, – прочитав він, – Я вибрав тебе, й не відкинув тебе. Не бійся, бо Я з тобою не озирайсь, бо Я Бог твій» (Іс. 41:9-10). З цієї книги він дізнався про нікчемність ідолів. Ці слова й інші пророцтва, як ключ, відкрилося двері розуму його до пізнання єдиного правдивого Бога – і Тит запалав любов’ю до Господа.

У той час до острова Крит дійшла звістка про Ісуса Христа, що він є Богом, який зійшов з неба щоб спасти людство і творить великі чуда. Правитель Криту, дядько Тита по матері, для того щоб переконатись чи правда це, вирішив послати в Єрусалим Тита, як людину розсудливу і мудру.  Прибувши в Єрусалим, Тит побачив Господа Ісуса Христа і в числі інших послідував за Ним, бачив творені ним чуда, бачив рятівні страждання Ісуса і впевнився в Його воскресінні.

Після вознесіння Христа на небо, коли в день П’ятидесятниці Дух Святий злинув на апостолів, і вони почали говорити на різних мовах, Тит, в числі інших, дивувався, чуючи, що апостоли говорять і  критською мовою про велич Божу. Про все це Тит сповістив і проповідував на своїй батьківщині, на острові Крит.

Увірувавши в Христа, Тит з тих пір постійно перебував при апостолах і згодом прийняв хрещення від апостола Павла. Це сталося після хрещення Корнилія сотника – тоді відкрилися двері віри Христової для язичників, і новонавернених не стали примушувати до старозавітного обрізання, яке Тит вважав для себе важким.

Незабаром Тита було зараховано до лику сімдесяти апостолів і посланий був він з апостолом Павлом проповідувати віру Христову поганам. Апостол Павло щиро любив Тита, що поділяв з ним тягар апостольського життя. Тит послідував за ним не як учень за вчителем, а як люблячий син за батьком. І в своїх посланнях апостол Павло називає його то сином, то братом.

Апостол Павло доручав Титові найважливіші справи, посилав Тита з проповіддю до Далматії, доручив йому віднести своє послання до Коринтян. Він сумував у розлуці за ним і радів, коли вони були разом. Коли апостол Павло, відвідавши Крит, навернув там багатьох до Христа, то поставив Тита єпископом новозаснованої Церкви, а сам пішов проповідувати Христа язичникам в інші країни.

З македонського міста Нікополя Павло написав Титу послання, в якому вчив його, як управляти Церквою. Маючи намір пробути в Нікополі зимовий час, апостол Павло закликав туди до себе Тита (Тит. 3:12). Коли потім апостол Павло взятий був у Єрусалимі під варту і в ланцюгах посланий до Риму, Тит, почувши про це, поспішив туди.

У Римі апостол Тит залишався до самої кончини апостола Павла і, по його смерті поховав тіло вчителя. Після цього він повернувся на острів Крит до своєї пастви та продовжував невтомно працювати на славу Божу, звертаючи до Христа ідолопоклонників греків, повчаючи їх і підтверджуючи свої слова ділами.

В одному містечку він молитвою розсипав на порох ідола богині Артеміди і цим в один день навернув до Христа п’ятсот чоловік. Іншим разом, коли за наказом царя на острові будувався великий ідольський храм, апостол Тит, йдучи повз, помолився Господу, і храм раптово впав. Уражені дивом, язичники  увірували в Христа, а на місці поганського храму була створена церква в ім’я Господа.

Так апостол Тит просвітив світлом віри острів Крит і навколишні країни і в глибокій старості у віці 94 років мирно помер. В момент смерті він удостоївся бачити святих ангелів, які прийшли взяти його душу, і просвітліло обличчя його, як сонце, в ознаменування того, що і все життя його було світлом світу.

(Переглянуто 38 разів, 1 переглядів сьогодні)