When:
05/10/2015 all-day
2015-10-05T00:00:00+03:00
2015-10-06T00:00:00+03:00

Прор. Йона

Святий пророк Йона син був Аматин. Цього пророка мати, овдовівши, жила в Сареті Сидонській, і та вдова прогодувала Іллю-пророка в час голоду, більше ж вона живилась від нього, бо “дзбанок муки не скінчиться і не забракне в горняті олії” в домі її, коли прийшов пророк. Йона ж був малий хлопець, розболівсая й помер. І рече вдовиця до Іллі: “Що тобі до мене, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб покарати мій гріх та щоб убити мого сина”. І рече Ілля до жінки: “Дай мені сина свого”. І він узяв його від неї і виніс його в горницю, де він сидів, і поклав його на своєму ліжку. І кликнув до Господа й сказав: “Господи, що знаєш удову, що я в неї мешкаю, чи ж скривдиш її убиши її сина”. І дунув на хлопця тричі і покликав Господа й рече: “Господи, Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї”. І було так: воскрес-бо хлопець, маючи бути прообразом воскресіння Христового в китовому череві. Коли ж виріс, жив чеснотливо, безпорочно дотримуючись усіх заповідей Господніх, добродогодив же Богові настільки, що сподобився пророчого дару і пророкував про муки Господні і про запустіння Єрусалима, і про кончину: “Колись, — рече, — уздрять камінь, що кричить тонким голосом і жалісливим, і від дерева віщання Богу, тоді наблизиться спасіння і підуть усі народи в Єрусалим на поклоніння Господнє; буде Єрусалим омерзений у запустіння звірів, і тоді прийде кончина всякому диханню”. До цього Йони було якось слово Господнє, що звістило: “Устань, іди до Ніневії, великого міста й проповідуй в ньому, бо прийшло волання злоби його до мене”. Йона ж, розмірковуючи, подумки сказав: “Коли ж не повірять словам моїм ніневітяни і почнуть мене мучати?” Злякався-бо і, вставши, втік у Тарсис, од лиця Господнього сховатися бажаючи, але нема такого, що сховається від нього, Господня-бо є земля й кінці її, хто ж сховається від того, що скрізь є і все наповнює. Втікши прийшов Йона в Йоппію і знайшов корабля, що їхав у Тарсис і, давши плату за проїзд, ввійшов у нього, бажаючи пливти до знаміреної країни. Господь же, бажаючи покарати раба свого і виправити його малодушшя, підняв великий вітер на морі, і була буря велика. Корабель же, посеред хвиль мечучись, розбивався і вже мав бути розбитий. “І налякалися моряки і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі, що були на кораблі, до моря, щоб полегшити його. А Йона зійшов до споду корабля і ліг, і заснув”, і хропів. “І приступив до нього керманич корабля, і сказав йому: “Чого ти спиш”, чи не чуєш біди, яка найшла, адже гинемо? “Уставай, заклич до свого Бога — може, згадає цей Бог за нас, і ми не загинемо”. “І сказали вони один до одного: “Ідіть і кинемо жеребка, та й пізнаємо, через кого нам це лихо” від Бога, хто з нас є грішніший? “І кинули вони жеребки — і впав жеребок на Йону. І сказали до нього: “Об’яви, через що нам це лихо? Яке твоє зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край і з якого народу?”. І рече до них Йона: “Раб Господній я є і Господа Бога небесного, я пошановую, що створив море і сушу. І согрішив перед ним, злякавшись, і тепер тікаю від лиця його. ” І налякалися ті люди великим страхом”, почувши це. “І вони казали до нього: “Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилося море, щоб не заливало нас. Бо море бушувало все більше”. І рече до них Йона: “Візьміть мене, і киньте мене до моря і втихомириться море перед вами, бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас”. І взяли Йону й кинули його в море, і зупинило море хвилювання своє. “І налякалися ці люди Господа великим страхом, і приносили Господові жертви, і складали обітниці”. І повелів Господь киту великому пожерти Йону. “І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі”, стоячи й молячись, простер свої долоні на образ хреста і кликав до Господа в печалі своїй. Господь же милосердний, караючи, покарав його, але смерті не віддав, бо “звелів рибі — і вона викинула Йону на суходіл”. Він же опинився на землі і уздрів світло дня, і небо, і землю, і море, і поклонився Богу, що збавив від зітління життя його. По тому “було Господнє слово до Йони вдруге таке: “Устань, іди до Ніневії, великого міста і проповідуй на нього те слово, що я говорив був тобі. І Йона встав і пішов до Ніневії … А Ніневія була місто велике-превелике, на три дні ходи. І зачав Йона ходити по місті — на один день ходи — і проповідував, і казав: “Ще сорок день — і Ніневія буде зруйнована. І ніневітяни вірували в Бога й оголосили піст і позодягали верети від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зі свого трону і скинув плаща свого з себе і покрився веретою та й сів на попелі”. І він звелів наказати в Ніневії: хай зберігають поста три дні не тільки люди й худоба, і води хай не п’ють. І одяглося все місто у верети, і піст прийняло, і кликнули старанно до Бога, і звернув кожен із шляху свого лукавого, і каялися. Побачив Бог навернення їхнє, помилував і не навів на них зла, яке хотів був навести, а сотворив із ними за невимовним своїм милосердям. Йона ж після третього дня вийшов із міста, (і вийшов на гору), “поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні”, аж поки побачить, що буде в місті”. І побачивши, що нічого лихого місту не сталося, опечалився печаллю великою і рече до Господа: “О Господи, чи ж не не моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Тарсису, бо я знав, що ти Бог милостивий та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий … А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого життя”т. “І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою”, щоб покрити його від вару сонячного. “І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю” і спочив під ним той день. “А при сході зірниці другого дня повелів Бог черв’якові, і він підточив рицинового куща і той усох”. І було сонце, палячи варом на голову Йони і знемагав Йона, і впав у відчай, і рече: “Краще мені смерть від мого життя”. І промовив Бог до Йони: “Чи слушно запалився ти за рициновий кущ?” А той відказав: “Дуже розлютився я — аж на смерть”. І сказав Господь: “Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився і не плекав його, який виріс за одну ніч і за одну ніч згинув. А я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десяти тисячок люда”, що навернулися до мене і покаялися. Повернувся ж Йона з Ніневії, не залишившись у землі своїй, а забрав матір свою і пішов у землю Асирійську, в країну іноплемінну, казав-бо: “Візьму усю зневагу собі, оскільки збрехав, пророчачи Ніневійському місту”. Коли ж померла мати його, поховав її біля Ливана Девориного. Поселився ж у землі Асирійській, помер там і похований був у вертепі Кенезеєвому, провістивши Христове Різдво за вісімсот літ. Тепер же перед Христом Господом на небесах стоїть і образом лиця Його насичується, славить Його з пророками та апостолами і з усіма святими вовіки. Амінь.

За “Житіями святих” Димитрія Туптала

(Переглянуто 50 разів, 1 переглядів сьогодні)