When:
20/12/2015 all-day
2015-12-20T00:00:00+02:00
2015-12-21T00:00:00+02:00

Свт. Амвросій Медіоланський

IV століття за значенням в історії християнства можна поставити на друге місце після часу самого Христа і апостольського віку. Це час легалізації християнства, оформлення християнського віровчення і остаточного укладу всіх частин Нового Завіту. І це час формування інституту Християнської Церкви, як найважливішої економічної, ідеологічної і політичної сили римського суспільства.

Своєрідним символом цієї епохи, який поєднав у своїй діяльності і державну владу і владу духовну, є Отець Церкви Амвросій, єпископ Медіоланський. Він став для мешканців Мілану (стародавнього Медіолану) взірцем політика і духовного учителя. Недаремно і досі в сучасній Італії міланців, називають «ambrosiano». Ще «амброзією» у античні часи називався напій богів-олімпійців, які частувалися ним, щоб зберегти вічною свою молодість. І у цьому сенсі, ім’я Амвросій означає «Безсмертний».

 – Давай назвемо його Костянтином на честь нашого великого імператора.

– Я хочу, щоб він носив твоє ім’я. Якщо імператор назвав свого старшого сина своїм іменем, чому ти не можеш вчинити так само? Ти ж бо представник стародавнього римського роду Авреліїв, твої предки були римськими консулами.

 Приблизно так можна відтворити діалог батьків Амвросія Аврелія, який відбувався чи у 333 чи у 340 році (точна дата невідома) у місті Трірі відразу після його народження. А от про винятковість долі Амвросія агіографічна легенда розповідає таке: ще запазушним немовлям батьки винесли були його у колисці до саду, поставили у тінь платана і хлопчик заснув. Батько його – префект Галії Амвросій переповідав дружині тривожні звістки від імператора Костянтина. І схвильовані бесідою вони не чулися, як прилетів рій бджіл і обсів лице маляти. Нянька-годувальниця кинулася відганяти бджіл та батько не дав. І справді – бджоли скоро полетіли. Побачивши усміхненого сина, який облизував свої губки, рясно вкриті медом, Амвросій-старший сказав дружині:

 «Подивися, у нього губи в меду. Це знак небес. Він буде великим оратором і політиком».

Але сталося не зовсім так, як провіщав батько, котрий невдовзі загинув у військовому поході в Італії разом із імператором Костянтином ІІ, і який намагався забрати римський престол у свого брата Константа. Вдова префекта полишає Галію і переїздить із дітьми до Рима, суворо забороняючи їм говорити стороннім, ким був їхній батько. Тут вона віддає їх у найкращі школи. Амвросій Аврелій згодом скористається язичницькою наукою – в його творчості частотність використання цитат античних авторів одна з найвищих у християнському богослов’ї.

Сестра ж його Марцеліна, оплакуючи батька і розділяючи долю матері вдови, прихилилася до Христової віри і дала обітницю дівицтва. Між іншим, дівицтвом у часи перших християн вважалося не лише цнотливе життя діви – Христової нареченої, але й вірність удовиці пам’яті чоловіка, який полишив цей світ. Думка про чин дівицтва викликала у душі Амвросія найбільші хвилювання. Він у судах, як правник, не раз відстоював права вдів, у яких підступом виманювалися на церкву спадки їхніх чоловіків не чистими на руку священнослужителями. Під час одного такого захисту, коли Амвросій майстерно виграв справу, був присутній римський префект Проб. Вражений адвокатським талантом Амвросія, він запропонував йому обійняти посаду намісника провінцій Емілія і Ліґурія, адміністративним центром яких був Медіолан. Діялося це все вже за часів імператора Валентиніана І, тому ніяких ускладнень з затвердженням Амвросія намісником не виникло. Коли ж Проб напучував свого ставленика перед дорогою до Медіолану, сказав:

 «Їдь і поводься не як суддя, а як єпископ».

Обійнявши посаду намісника провінцій, Амвросій став членом римського сенату і отримав другий ступінь з шести  сенаторських рангів. Тепер його величали Сlarissimus, себто, «Найславніший з мужів». І щоб бути рівним цьому титулові, Амвросію довелося проявити неабияку дипломатичність. Він швидко зрозумів, що керувати провінціями самими лиш категоричними наказами просто неможливо. У цей період боротьба між християнами-ортодоксами і аріанами досягла свого апогею. Влада багатьох єпископів у другій половині ІІІ століття стала витісняти владу цивільну, оскільки їхні привілеї, наділені їм імператором Костянтином у 313 р., сягнули привілеїв державного сановника. І як наслідок, всередині самої церкви з’явилися угрупування, які почали боротися за владу у єпископіях.

Найяскравішим прикладом такої боротьби були вибори римського єпископа у 366 р., коли за свідченням історика Аміана Марцеліна у базиліці Сациніна було вбито у сутичках між аріанами і ортодоксами 137 чоловік.

Така ж сама трагедія могла повторитися і у кафедральному соборі Медіолана, у якому у 374 р. після смерті аріанського єпископа Авксентія вибирали більше двох місяців йому наступника. Ще трохи і мирні вибори могли б перерости у бійку. І саме у цей напружений момент до собору без охорони увійшов Амвросій. Звістка про його прихід утихомирила ворогуючі сторони. А промова, виголошена ним, вразила присутніх закликом до любові в ім’я Христове. Ніхто не сподівався від язичника таких високодуховних думок. І коли Амвросій скінчив говорити у повній тиші раптом пролунав голос дитини:

«Амвросій – єпископ!»

Дитячий голос проказував ці два слова кілька разів і при цьому ніхто не міг знайти самої дитини. Усі сприйняли це, як знак Божий. І Амвросій, який ніколи і думки не мав бути священнослужителем, в ім’я збереження миру, змушений був прийняти сан єпископа. Для цього він хрестився і за сім днів пройшов усі ступені священства.

Діяння святителя Амвросія Медіоланського:

Мужньо боровся з аріанами – відмовився виконати наказ матері імператора Валентиніана ІІ, Юстини, яка очолювала аріанську партію, і не віддав аріанам для проведення служби кафедральний Міланський собор.

 Спинив довготривалу війну Риму з германським племенем маркоманів, навернувши їхню царицю Фрітіґільду на християнську віру.

 Після розгрому імператором Феодосієм заколоту у Фесалоніках, де народ повстав проти підвищення податків, наклав на імператора єпитимію і примусив його покаятися. Феодосій прийшов до входу в храм без імператорських шат і став у каятті на коліна.

 Примусив імператора Граціана викинути з зали Сенату у Римі язичницький жертовник Вікторії, на якому приймалися присяги державних сановників.

 Спочив Святитель Амвросій Медіоланський, до кінця життя обстоюючи авторитет Євангелія і Царства Небесного, як вищого начала, якому мають підкорятися усі царства земні. Так що його батько Амвросій-старший трохи помилився, розглядаючи мед на вустах сина. Бо святий Авмросій уславився і як політик, і як оратор, і як Учитель Церкви. А ще йому належить текст гімну «Te Deum laudamus» («Тебе, Бога, хвалимо»). Музику на текст гімну писали свого часу такі видатні композитори, як: Букстехуде, Гендель, Моцарт, Гайдн, Брукнер, Берліоз, Дворжак, українці: Артем Ведель і Дмитро Бортнянський.

Прелюдія до гімну «Te Deum laudamus» французького композитора Марка Антуана Шарпантьє навіть використовується як музичне тло телевізійної заставки «Євробачення».

(Переглянуто 27 разів, 1 переглядів сьогодні)