When:
08/11/2015 all-day
2015-11-08T00:00:00+02:00
2015-11-09T00:00:00+02:00

Дмитрій Солунський

Святий великомученик Димитрій народивсь у місті Солуні від доброрідних і благочестивих батьків; батько його був воєводою Солуня-міста, таємно віруючи в Господа нашого Ісуса Христа і служачи Йому. Не сміючи ж явно ісповідувати пресвятого Його імені, бо велике було тоді на християн від нечестивих царів та мучителів гоніння, боявся-бо грізної небезпеки від беззаконних, тримав у собі схований бісер віри Христової: беріг усередині палат своїх у таємній молитовниці дві святі ікони, прикрашені золотом та коштовним камінням: одну — воплоченого Спаса нашого, другу ж Пресвятої Богоматері — перед ними завжди кандилаа запалюючи і тиміям кадячи, із одновірною жінкою своєю молився істинному, який живе у виші, Богові і єдинородному Синові його й пренепорочній Володарці. Були й милостиві вельми до жебраків і творили великі добродіяння тим, що потребували, але не мали дитини і через те, у великій бувши печалі, молилися Богу, щоб дав спадкоємця дому їхньому, і через довгий час почуті були — по-м’янув-бо Вишній молитви їхні та милостиню, дав їм цього святого і достоблаженного Димитрія, від народження якого весь Солунь звеселився, співрадіючи воєводі своєму. Той же учинив усьому місту, а перед усім убогим, велике пригощення, дякуючи Богові за такий його дар.

А коли прийшов хлопець у такий вік, що міг уже пізнавати й розуміти істину, ввели його батьки в молитовний свій храм і, показавши святі ікони, сказали: “Це є зображення єдиного істинного Бога, який сотворив небо й землю, а це зображення Пресвятої Діви Богородиці!” — і навчили його святій вірі, розповівши йому все, що приводить до пізнання Господа нашого Ісуса Христа, і все, що вказує марноту поганих богів язичницьких та бездушних їхніх ідолів. Димитрій же від слів батьків своїх, а найбільше від благодаті Божої, яка почала в ньому діяти, пізнав істину і вседушно повірив у Бога й поклонився святим іконам, цілував їх щиро. Батьки ж його, покликавши таємно священика і декого зі знайомих собі християн, у потаємній тій молитовниці хрестили цього сина свого в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Хлопець же, прийнявши святе хрещення, учився закону Божому і, ростучи літами та розумом, чеснотами, ніби драбиною, від сили в силу йшов, і благодать Божа була на ньому, яка просвічує й розумить дітей.

Коли ж досяг зрілого віку, відійшли батьки його від тимчасового життя, залишивши спадкоємцем по собі не тільки маєтків, але й добрих діл своїх, святого Димит-рія. Почув же цар Максиміян про смерть воєводи солунського, закликав до себе сина його, святого Димитрія, і, побачивши розум його й хоробрість до воєн, поставив його антипатом і Солунь йому вручив, кажучи: “Доглянь батьківщину свою і очисти її від нечестивих християн, убиваючи кожного, хто закликає ім’я Розіп’ятого”. Димитрій же святий, прийнявши від царя сан, прийшов у Солунь і прийнятий був чесно від громадян. І тоді почав ясно перед усіма сповідати й прославляти ім’я Господа нашого Ісуса Христа і всіх вірі святій навчати. І був солунянам як другий апостол Павло, приво-дячи їх до пізнання істинного Бога й безбожне багатобожжя викорінюючи. Невдовзі стало це відомо царю Максиміяну, що антипат Димитрій є християнином і багатьох до своєї віри приводить, — коли це почув цар, розгнівався вельми, повертався тоді з війни, яку мав із сарматами, й був у Солуні. А Димитрій ще перед царевим прибуттям у Солунь вручив вірному слузі своєму, на ймення Луппу, весь свій маєток та багатство, яке залишилось йому від батьків, золото ж, і срібло, й каміння багатоцінне, й одежі, щоб роздав швидко тим, що потребують, і жебракам. “Роздай, — каже, — багатство земне, щоб пошукати небесного”. Сам-бо звернувся до молитов та посту, готуючись до мученичого вінця.

Запитав цар: “Чи правда, що говорять про Димитрія?” Димитрій же, ставши перед царем, дерзновенно сповідав, що він є християнином, і докорив язичницькому багатобожжю. Цар же повелів посадити його до темниці, в яку йшов святий, молячись і кажучи із Давидом:

“Поквапся спасти мене, Боже, Господи,

Поспішися ж на поміч мені”.

Адже ти є терпіння моє, Господи,

“Надія моя, Господи …

від юности моєї.

На тебе оперся я був від народження, Від утроби моєї матері ти — охорона моя, В тобі моя пісня повсякчас”.

Співаю Богу моєму, доки я є, тому возвеселяться уста мої, коли співатиму тобі,

І язик мій весь день повчається правді твоїй”. І сидів святий Димитрій у темниці, як у світлиці світлій, оспівуючи й славлячи Бога свого.

Диявол же, бажаючи його застрашити, перетворивсь у скорпіона й хотів святого в ногу вжалити. Він же хресним знаменням огородився, безбоязно потоптав того скорпіона ногами, говорячи Давидовими словами: “На гаспида і василиска наступиш, лева і змія будеш топтати”. Коли сидів отак у темниці, відвідав його ангел Божий, що з’явився до нього з прегарним райським вінцем у великій світлості, котрий сказав йому: “Мир тобі, страждальче Христовий, мужайся і кріпись”. Святий же відповів: “Радію в Господі й веселюся в Бозі, Спасі мойому!” — і розпалився святий серцем на любов Божу, бажаючи щиро пролити кров свою.

У той час вправлявся цар в іграх та видовиськах; мали-бо одного борця славного, на ймення Лия, котрий був родом із вандальського народу. Йому учинив високу арену і тішився, дивлячись, як той бореться із хоробрими людьми і вбиває їх, скидаючи із висоти на списи. Був там один юнак, на ймення Нестор, християнин вірою, знайомий святого Димитрія; цей, побачивши Лия, який убиває багатьох, а найбільше християн губить нещадно, розпалився ревністю і захотів із ним братися. Пішов до святого Димитрія, який сидів у темниці, і звістив йому все про борця Лия, як багатьох убив той християн. І попросив у нього благословення та молитви, щоб допоміг того немилостивого людиновбивцю здолати. Святий же Димитрій ознаменував його хресним знаменням і рече: “Лия переможеш і за Христа мучений будеш!”

Подався ж Нестор на арену і велиголосно закричав: “Боже Димитрієвий, допоможи мені!” — і міцно зчепився із супостатом, і гіркій віддав його смерті, скинувши його на гостре списся. Цар же опечалився вельми на Лиєву пагубу і повелів відтак блаженного Нестора посікти мечем. Однак не втішився від печалі й весь той день і цілу ніч сумував за Лиєм. Довідавшись, що Димитрій був винуватцем Лиєвой смерті, повелів і його забити списами: як ото Лий помер, скинений на списся святим Нестором, так і Димитрія присудив мучитель проколоти списами: “Нехай однаковою, — сказав, — по

мре смертю той, що таку смерть випросив улюбленому нашому Лию”. Але звабився безумний мучитель, гадаючи, що однаковою смертю святі з грішними вмирають: грішним-бо смерть люта, а святим чесна перед Господом.

Коли почало світати на двадцять шосте жовтня, ввійшли воїни у світлицю і знайшли святого Димитрія, який стояв на молитві, покололи його списами, і так, уподобив-шись страсті Христа Господа, який був списом проколений, віддав у Його руки чесну і святу свою душу. Тіло ж його лежало, безчесно на землю кинуте; отож деякі із вірних прийшли вночі, таємно взяли його й поховали.

Як заколювали воїни списами святого Димитрія у темниці, свідком заколення був його вірний раб, раніше згаданий Луп; він узяв ризу пана свого, кров’ю омочену, також і персня омочив у кров і численні чудеса тією ризою та перснем творив, усілякі недуги зцілюючи і проганяючи лукавих духів, аж пройшла чутка про такі чудеса по цілому Солуню, і всі болящі до нього приходили. Довідався про це Максиміян, повелів схопити блаженного Лупа й відсікти йому голову. І так добрий раб за паном своїм Димитрієм пішов до Господа, отож, де є пан, нехай там і слуга його буде.

Чимало часу минуло, і гоніння перестало, тоді над гробом святого Димитрія збудовано було малого храма, і чинилися там численні чудеса та подавалися всілякі зцілення болящим. По тому один із світлих вельмож, славний і вірний, з країни Ілліричної, на ім’я Леонтій, бувши охоплений важкою та невиліковною недугою, прибув із вірою до святого великомученика Димитрія, і коли був унесений до його храму й покладений на тому ж місці, де лежали сховані в землю мученикові мощі, відразу дістав зцілення і встав здоровий, дякуючи Богові, і його угодника, святого Димитрія, прославляючи. Захотів-бо збудувати святому велику й прегарну церкву на знак подяки. Розібрав отож малий той храм, а коли почали копати рови на основи, знайшли мощі святого великомученика Димитрія цілі й нетлінні, від них-бо витікало добропашне миро — і все місто пахощі наповнили.

Зібрався ж увесь люд і з радістю взяв мощі святого із землі, і велика кількість болящих зцілилася помазанням витеклого мира. Леонтій же, радіючи не так щодо свого здоров’я, як про віднайдення святих мощів, невдовзі завершив розпочате діло, і створив на тому місці предивний храм на ім’я святого Димитрія, і в ньому поклав чесні його мощі в ковчезі, окутому золотом та сріблом і прикрашеному багатоцінним камінням. Купив же й виноградники і дав тій церкві на прохарчування тим, котрі в ній служили. Коли ж повертався додому, захотів узяти якусь частку із мощів святого з собою, щоб у вітчизні своїй спорудити йому церкву. Святий же, з’явившись до нього, заборонив, щоб не дерзнув щось брати від мощів його. Він же взяв тільки полотно, омочене кров’ю святого, і, поклавши в золотий ковчег, відійшов. Численні ж чудеса чинилися в дорозі від того полотна силою молитов святого, бо коли переходив він якусь вельми наводнену і дуже бурею захвилену річку й був у великому сум’ятті та страсі, явився святий мученик, кажучи: “Ковчег із полотном візьми в свої руки й не бійся!” Коли ж учинив так, то перейшов безушкодно річку оту зі своїми. Дійшов до вітчизни своєї, преславну церкву святому збудував, і Марина, іллірійського єпарха, болящого, який був гноєм і струпами обкладений з голови до ніг, збавив од недуги, зцілив преславно, і одного кровотечного, й біснуватого вилікував, та й інші здійснювалися там молитвами святого чудеса, найбільше ж у Солуні, де було покладено святі його мощі.

Був колись голод великий у Солуні, тож умирали люди від нестачі їжі. Святий же, не терплячи бачити міста свого, як гине від голоду, явився явно на морі корабельникам, обходячи пристанища, й гавані, й острови численні, і повелів він кораблям, які перевозили пшеницю, пливти у Солунь, і так місто своє від голоду збавив. Коли ж благочестивий цар Юстиніян збудував прегарну й преславну церкву в Царгороді на ім’я Божої премудрості, то послав у Солунь чесних мужів принести звідтіля якусь частку від мощів святого на прикрашення й освячення новозбудованої церкви. Коли ж послані прийшли до Солуня й до чесного ковчега святого наблизилися, щоб сповнити царське повеління, раптово вийшов вогонь із ковчега, полум’яні іскри на всіх випускаючи, і голос із вогню страшно проказав: “Стійте й не чіпайте!”

Впали всі, що там були, зі страху, і, тільки пороху від землі взявши, відійшли до царя й оповіли, що сталося, привівши всіх, що слухали, в зачудування. Пороху ж, взятого при гробі святого від землі, половину цареві дали, а половину поклали в царевій посудохоронильниці.

Один юнак, на ймення Онисифор, поставлений був у церкві святого запалювати свічі й стежити за лампадами, так той, од лукавого науськаний, крав свічки й продавав їх таємно на якийсь поганий собі прибуток. Святий же, не терплячи такого лихого діла, що чинилося в його церкві, явивсь уві сні Онисифорові і злодіяння його людинолюбно виклав, кажучи: “Брате Онисифоре, недогідне є мені діло твоє, що крадеш свічки й чиниш марноту тим, що приносять, найбільше ж собі, бо росте осуд такому, котрий подібно діє, — покинь це й покайся!” Онисифор же, прокинувшись зі сну, посоромився діла свого і злякався. Невдовзі забув наказа мученичого і знову, охоплений лихою звичкою та безстрашшям, почав красти свічки. Якось один із благочестивих громадян вельми рано встав, прийшов до церкви й приніс великі свічки. Онисифор же наблизився до свічок, про-стяг руку, щоб узяти одну, і тоді почувся із гробу голос святого, котрий казав: “Знову те саме чиниш?” Цим голосом, ніби громом, був уражений Онисифор, упав тяжко на землю й лежав ніби мертвий, доки не прийшов один із кліриків і підняв його, наповнений жахом. Ледве отямився той, визнав перед усіма гріха свого й перше явлення святого уві сні, і про друге явне викриття оповів, і всі жахнулися, чуючи таке.

Багато разів святий великомученик місто своє Солунь преславно збавляв від великого нашестя та облоги. Якось із аравійської раті, у час Маврикія-царя, якому та належала, був у місті один богобоязливий і вельми чеснотливий муж, на ім’я Ілустрій, саме тоді Солунське місто було оточено ворогами й міцно оборонялося; так цей прийшов уночі до церкви святого великомученика Димитрія і в притворі старатливо молився Богові і страстно-терпцю Христовому щодо захисту свого міста, і побачив жахке видіння. Уздрів-бо він двох юнаків світлих, ніби з наближених до царя, які прийшли до храму святого, а були це ангели Божі, їм-бо двері самі відчинилися, і ввійшли до середини. Ввійшов і Ілустрій за ними, бажаючи побачити, що буде. Ті ж, що увійшли, великоголосно сказали: “Де є пан, котрий тут живе?” І тут явився інший юнак, ніби слуга, і сказав: “Чому його бажаєте бачити?” Вони ж бо мовили: “Господь послав нас до нього повісти слово”. Слуга тоді вказав на гроба святого й говорить: “Тут він є!” Вони ж мовлять слузі: “Звісти йому про нас”.

І пішов слуга, відслонив завісу, і тут вийшов святий Димитрій назустріч їм такий, яким на іконі написаний був, світлий, наче сонце, аж годі було тому Ілустрію на нього дивитися, та ж бо тремтів зі страху, бачачи те, що відбувалося. Привітали прибульці святого Димитрія, він-бо рече до них: “Благодать вам, навіщо прийшли до мене?” Відповіли прибульці: “Владика послав нас до твоєї святості, повеліваючи тобі залишити місто й піти до нього, бо хоче його ворогам віддати”. Це почувши, мученик зі сльозами схилив голову й мовчав. Слуга ж мовить до прибульців: “Коли б знав, що безутішний прихід ваш, то не повідав би про вас панові своєму”. Тоді й святий мученик розтулив вуста свої і почав говорити: “Чи ж так зволив Господь мій, чи ж таке є бажання Владики всіх, щоб місто, яке я іскупив чесною кров’ю, передав у руки ворогів, котрі не знають Його і не вірять Йому, ані по-шановують імені святого Його”. Мовили прибульці: “Коли б не зволив так Владика наш, не посилав би нас до святості твоєї”. Він же рече: “Підіть, брати, скажіть Владиці моєму, що так мовить Димитрій, раб твій: “Знаю щедроти Твої, чоловіколюбче Владико Господи, які перевищують гріхи наші, що беззаконня всього світу не здолають милосердя Твого. Ти заради грішних кров свою пролив і душу Ти за нас поклав був; яви-бо милість свою й на цьому місті і не вели покидати його, оскільки поставив Ти мене місту цьому за сторожа, Тобі-бо уподоблю-ся, Владиці моєму, душу мою за громадян покладу, а коли вони загинуть, нехай і я з ними загину. Не погубляй-бо, Господи, міста, в якому ім’я твоє святе називається; коли ж бо зогрішили люди оці, то Тебе не відступилися, а Ти Сам є Бог тих, що каються”. Запитали його прибульці: “Чи так маємо відповісти від тебе Тому, що послав був нас?” Проказав Димитрій: “Саме так, брати, мовте, знаю-бо, що не до кінця прогнівається і не ворогуватиме довіку”. Це мовив, увійшов у гробницю, і свя-щений ковчег зачинився. Вони ж бо після розмови з ним невидимими учинилися. Це все Ілустрій бачив і чув у страшному видінні, але, коли зникло видіння, отямився й вельми чудувався. Упав на землю, дякуючи святому, що має турботу за місто й молить Владику, щоб не були віддані люди в руки ворогів їхніх. На завтра звістив те всім людям і кріпив їх на мужній ворогам опір. Усі ж, почувши це, зі слізьми волали до Бога, милості просячи і святого Димитрія закликаючи в поміч, і за його поміччю та заступленням цілі збереглися. Невдовзі відійшли вороги від міських стін із ганьбою, не можучи взяти міста, береженого великим угодником Божим, і марно додому повернулися. Так Димитрій святий своє місто захищав.

Багатьох же від полонення варварського звільнив: одного єпископа, схопленого варварами й вузами обкладеного, від належних йому вуз, явившись, звільнив і аж до Солуня доставив. Якось же найшли варвари на межі Солунські й охрест міста багато людей полонили, взяли й двох красних дівиць і повели в свою землю, подарувавши їх князю своєму, — були-бо обидві майстрині у вишиванні, всілякі види квітів, і дерев, і пташок, і звірів, і лиць людських уміли добре зображати шиттям. Довідався князь про майстерність їхню в тому ділі і каже їм: “Чув я, що в землі вашій є бог Димитрій, і великі чудеса він чинить, вишийте ж бо на полотні його образ, щоб і я поклонився йому”. Діви ж мовлять: “Не бог Димитрій, але великий слуга Божий і помічник християнам. Не осмілимося учинити цього, княже, знаємо-бо, що не пошанувати його, а наругу вчинити йому хочеш”. Князь же рече: “В руках моїх життя ваше й смерть, вибирайте, що хочете: або учиніть те, що велю вам, і живі будете, або, не виконавши повеленого, помрете відтак”. Во-ни-бо, злякавшись страхом смерті, почали вишивати на полотні образ святого Димитрія. Коли ж настав день пам’яті його, довершено було того образа, і тієї ночі сиділи при п’яльцях ті діви, лягли на образ і почали плакати: “Не прогнівися на нас, мучениче Христовий, знаємо-бо, що беззаконний князь хоче наругу вчинити святому образові твоєму; знай же, що не хотіли ділом нашим зображати лиця твого, але неволею те учинили, боячись гіркої смерті”. І так плакали над образом і позасинали. І як колись ангел Авакума, так святий Димитрій узяв тих дів із образом своїм і із полону переніс тієї ночі до Солуня на празник свій й поставив біля гробу свойого в церкві, де звершувалося всеношне співання. Побачили люди чудо це, здивувалися, а діви ті, збудившись, згукнули: “Слава Богу, де це ми є!” — і гадали, що сон бачать. Коли ж переконалися, що в Солуні вони й бачать гроба святого, велеголосно подякували своєму заступникові, святому Димитрію, і все про себе всім оповіли. Пораділи солуняни на таке преславне чудо і святкували радісно день святого Димитрія. Образ же його вишитий над олтарем поставили, і численні від нього чудеса бували на славу Бога, в Тройці єдиного, Йому ж честь, і подяка і поклоніння від усього живого буде навіки. Амінь.

За “Житіями святих” Димитрія Туптала
(Переглянуто 54 разів, 1 переглядів сьогодні)