When:
28/08/2015 all-day
2015-08-28T00:00:00+03:00
2015-08-29T00:00:00+03:00

Плащаниця Богородиці

Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці — православне дванадесяте свято, день, коли Діва Марія закінчила своє земне життя, а її тіло й душу Ісус Христос забрав на небо. Немає історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Свято має подвійний зміст: зрозуміла людська скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що смерті як знищення і небуття просто не існує. На це вказує і слов’янська назва : «Успіння» — тобто « Сон», за яким буде пробудження і слава.

Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про Неї тільки у зв’язку з Ісусом Христом. Відомо, що вмираючий Христос просив Її усиновити Свого улюбленого учня — св. Іоанна Богослова . Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято П’ятидесятниці. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Богоматері описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в Біблію і не мають догматичного авторитету.

Один з переказів свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами земель, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Їй випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов’язана через Іверську ікону Божої Матері . Але ангел вказав Їй інший шлях — на Афон (північний схід Греції), і ця Свята гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері.

Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина що рано пішов з життя. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: “Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступниця місцю цьому і Богу молитмусь за нього “.

Події останніх днів, безпосередньо пов’язані з Успінням Богоматері, символічно відтворюють найважливіші моменти Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близьку кончину, а прийняття Марії разом з тілом в ” небесну славу ” — новим Введенням в Храм. Як колись Богоматір тримала на руках немовля Христа, так тепер Її Син, що спустився з небес до смертного одра, приймає на Свої руки маленьку і тендітну душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята.

Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудово з ним возз’єднується, і потім воскресле тіло йде в потойбічний світ. Апостоли, які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого апостола Фоми. І цей апостол, що колись засумнівався в Воскресінні Христа, тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері одні лише похоронні пелени .

Час Успіння Діви Марії невідомий. Очевидно лише, що це було до перших гонінь на християн, розв’язаних божевільним імператором Нероном в 64 році. Старохристиянська традиція вказує гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також Йосипа Обручника в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму.

Передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної, і Католицької Церков. Відсутній в Православ’ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як ” Цариці Небесної ” Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва. живопису, добре знайомий відвідувачам Ермітажу. Успінню Богоматері присвячені багато храмів Сходу і Заходу, в тому числі раніше головний парафіяльний храм Русі — Успенський собор Московського Кремля. Назва свята відбилася також в одній з найпоширеніших на Русі ” священичих ” прізвищ — Успенські .

Символічно, що Успіння — останнє двунадесяте свято православного церковного року (завершується 13 вересня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового року є Різдво Богоматері (21 вересня за н. с.).

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам’яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам’ять Богоматері», тобто пам’ять її Успіння. У Сирії в п’ятому столітті це свято мало назву «Пам’ять Блаженної».

Аж у шостому столітті празник отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

(Переглянуто 42 разів, 1 переглядів сьогодні)