When:
29/09/2015 all-day
2015-09-29T00:00:00+03:00
2015-09-30T00:00:00+03:00

Вмц. Євфимія

У царство Діоклитіяна-нечестивого володів од нього Халкидоном антипат Приск. Цей, бажаючи сотворити празника бісові, що зветься Арей, його храм та ідол був у Халкидоні, послав грамоти свої в навколишні міста та села, іменем царським повеліваючи всім зібратися в Халкидон на празник і щоб приніс кожен, хто скільки може, жертву Арею. Погрожував у грамотах своїх великими муками тим, хто б не послухав повеління і не прибув на того празника, його ж час за вісім днів призначив. Коли ж настав установлений день бісівського празника, зібралася велика кількість людей із худобою, яку на жертви привели, і творили празник із торжеством, приносячи в жертву вівці та воли і поклоняючись бездушному ідолові, а більше бісові, що в ньому жив. Тоді християни, що там були, бридячись тим богомерзьким празникуванням і боячись грізного антипатового погроження, ховалися там і там і в таємних збиралися місцях, творячи служби істинному Богу нашому Ісусу Христу. Був же від мучителя старанний розшук: чи не є хто супротивний повелінню його і чи не є хто, що не поклонився ідолу Ареєві, і знайшли християн у супротиві мучителю, котрі не послухали його повеління і не віддали бісові тієї честі, що належить подавати самому істинному Богові. Розгнівався мучитель, що не слухають його в тому християни, звелів розшукувати їх на мучення. В одному місці потаємному ховалися християни, молитви діючи, сорок дев’ять, була поміж них дівиця прегарна, на ймення Євфимія, доброрідна, дочка Филофрона-синклитика і матері Теодорасії, благочестивих батьків. І сповіщено було мучителеві про тих християн, що переховувалися, їх же всіх повелів схопити і поставити перед свій суд. Тоді ж, за повелінням мучителевим, люті слуги, ніби звірі, на ловитву готові, кинулися на Христове словесне стадо зі зброєю, хоромину ту, в якій вірнії таємно служили Богові, обступили довкола, щоб жоден із них не втік, і, двері відбивній, немилосердно по одному геть витягли і всіх, схопивши із безчестям та наругою, до антипата повели — тягли-бо святих як овець на заколення. Стали перед гордим мучителем смиренні раби Христові, готові аж до крові стояти за честь Господа свого. їх-бо побачивши, гордий володар рече: “Чи ви є супротивними царському й моєму повелінню, що зневажаєте жертву великого бога Арея?” Вони ж відповіли: “Царевому і твоєму, антипате, повелінню, що не буде супротивне небесному Богові, повинуватися належить, що ж супротивно Богові, цьому повелінню не тільки не коритися, але й спротивляться належить. Коли б нам веліли те, в чому мали б коритися владі, то ми б віддали кесареві кесареве, але оскільки повеління ваше є богопротивне і богомерзьке, бо велите шанувати тварин більше Творця, поклонятися і приносити жертви бісу, а не вишньому Богові, через це повеління вашого ніколи не послухаємо, бо є ми поклонники істинні істинного Бога, котрий живе на небесах”. Тоді мучитель розтулив брехливі вуста свої і, вигостривши, як лезо, улесного язиіса свого, начинив хитросплетену мову свою лестощами й обіцянками дарів та почестей, відводячи із правдивого шляху до свого пагубного ідолопоклоніння тих, що їх Христос здобував своєю чесною Кров’ю, погрожуючи їм і лютими муками, якби не захотіли вчинити того, що цей радить і наказує. Святі тож відповідали: “Дари і почесті твої, що нам їх обіцяєш, здавна відкидаємо від себе і ненавидимо їх, і вважаємо їх за посліддя Христа ради, маємо-бо небесні добра, більші й ліпші від усіх благ земних. Земнії-бо блага є тимчасові і непостійні, небесні ж вічні і незмінні, а гірких мук твоїх, якими нам загрожуєш, не тільки не боїмося, але й бажаємо їх вельми понести, щоб явилась у нас сила й міцність нашого Бога, щоб ви дивувалися їй і, ваших богів богомерзьких силу пізнавши, поганьбилися. Але яка тобі потреба є мову свою продовжувати і слова розкидати; почни, яке намислив, діло і випробуй; більше-бо в нас буде старання до терпіння, ніж у тебе до мучення”. Тоді мучитель почав мучити їх вузами та ранами, і були святії проздовж дев’ятнадцяти днів по-різному мучені, на всяк день рани на рани приймаючи, голод і спрагу терплячи. Мали із собою святу діву Євфимію, молоду й красну, казали до неї, укріплюючи її: “Йди на подвиг, діво, заради Жениха Небесного; йди на подвиг, щоб страждайням догодити Йому; йди на подвиг, щоб стріти Його із мудрими дівами, хай полюбить тебе, як наречену свою і в світлицю свою тебе заведе”. По тому на двадцятий день поставлені були на суд, де запитував їх антипат: “Чи після покари хочете бути послушливі нашому повелінню?” Тоді святі мученикі із святою Євфимією відповіли, кажучи: “Не сподівайся антипате, відкинути нас із праведного шляху, скоріше можна стерти гори на землі і здвигнути зорі на небесах, аніж зможеш од істинного Бога наші серця відторгнути”. Цими словами роздратований, мучитель повелів довго бити їхні лиця, але, бачачи, що не може нічого досягти, нарадив послати їх до царя, а перш ніж пошле, повелів посадити їх до темниці. Коли ж вели їх до темниці, побачив антипат святу Євфимію, діву юну й гарну, що поміж тих святих мучеників ликом, як місяць поміж зір, сяяла, цю-бо захотів як вовк вівцю від стада Христового забрати. Вона ж, звівши очі й руки на небо, закричала: “Не покинь мене, вселюб’язний мій Женише Ісусе Христе, на Тебе-бо я уповаю, не віддай звірям душу, що любить Тебе і ісповідає ім’я Твоє святе; не дай порадіти ворогові моєму щодо мене, укріпи мене, немічну рабу Твою, щоб не здолало мене беззаконня!” Мучитель же, бажаючи привести її до свого безбожжя, всілякі образи зваби віднаходив словами добрими, й дарами численними, і всілякими обіцянками, вловлюючидівоче серце. Але вона мужньо говорила: “Не гадай, о мучителю, що слабкість мою можеш своїми звабами хитрими прихилити на своє беззаконня та безчестя; хоч і жінка є єством, і немічна плоттю, і в молодих літах, одначе мужніше моє серце від твого і міцніша моя у вірі святій сила від хоробрості вашої, і більший, за благодаттю Божою, Христа мого, маю розум над усіх ваших язичницьких витій, з ними-бо мудрими бути гадаєте, а безумніші є більше всіх невігласів, бо не бажаєте пізнати істинного Бога, а біса собі за Бога маючи. Не звабиш-бо мене своїми хитросними словами, як колись змій праматір нашу, і не осолодиш мені світу цього гіркого з його насолодами, а все це за полин вважаю заради найсолодшого Ісуса мойого, і не переможеш сили, що в немочі з’являється, всіма своїми бранями, сподіваюся-бо на Христа свого, що не полишить мене, не відніме міцної помочі своєї руку від мене, аж доки знесена бісівська голова жіночими не потопчеться ногами”.

Тоді оганьблений мучитель вельми розгнівався і мерзьку свою любов, що до неї виявляв, перетворив у ярість: повелів приготувати мучильне колесо, що мало в собі безліч гострих ножів, прилаштованих до того діла, щоб усе тіло відрізано було від кісток і посічене. До того колеса прив’язали святу діву, що хрестним знаменням огороджувалася, а коли слуги почали повертати коло, тіло її відрізувалося, а суглоби сіклися. Вона ж, старанну до Бога молитву творячи, сказала: “Господи Ісусе Христе, просвічення душі моєї, джерело життя, подай спасіння тим, що сподіваються на Тебе, прийди на поміч мені, аби відомо стало всім, що Ти є Бог один, і звісне уповання буде тим, що мають надію і що не прийдуть лихі, ані наблизиться рана до тіл їхніх, що Тебе, вишнього, поклали як пристанище собі”. Так вона молилася і стало колесо, і слуги знеможені попадали; ангел-бо Божий, прийшовши, зламав коловорота і святу дівицю, знявши з колеса, зцілив од ран, і всю здоровою учинив. Вона ж, ціла зійшовши, радісно заспівала, дякуючи Богові і всемогутню силу його прославляючи. Те бачачи, мучитель і всі, що там були, нічого не тямили і чудувалися вельми на чудо це, одначе де злоба засліпила очі розуму, там нічого не вдіяло те велике чудо; не могли-бо пізнати міцної руки істинного Бога; бачачи, не бачили і, слухаючи, не розуміли — закам’яніло-бо серце їхнє, і знамення те чудесне приписали волхвуванню. По тому повелів мучитель розпалити вельми піч, щоб у вогонь святу вкинути; коли ж розпалювали піч і запалав великий вогонь, свята мучениця одяглася в броню трьох юнаків, тобто в молитву, а супроти вогню природного розпалила вогонь дбалої любові до Бога і, очі до неба звівши, сказала: “Боже у вишніх живий, який доглядає смиренних, що у Вавилоні трьох юнаків, ради Твого закону вогню відданих, цілими й непошкодженими з вогню через святого ангела зберіг, і росу Ти їм послав із висоти, Ти й мені, рабі Твоїй, будь помічником, котра заради Твоєї, Христе мій, слави йде на подвиг”. Так сказала і знаменням хресним, ніби другою зброєю узброїлася, стояла готова на вогонь і чекала, доки вкинуть її. Два ж воїни, Віктор і Состен, яким повелено було мученицю у вогонь кинути, побачили якесь дивне видіння, що у вогні діялося: уздріли-бо ангелів Божих, що в печі вогонь розкидали і погрожували їм: хай не дерзнуть торкнутися нареченої Христової. Це бачачи чудо, речуть до мучителя: “Не можемо ми, антипате, до чесної цієї діви своїми поганими торкнутися руками і у вогонь її кидати, хоч і голови наші відсічеш, бачимо-бо чудо предивне, якого твої не бачать очі, і ліпше нам твій витерпіти гнів, аніж світлоносних осіб, що погрожують нам із полум’я вогненого”. Це почувши, розгнівався мучитель на них і, гадаючи, що вони християни і через це не хочуть кидати у піч дівицю, посадив їх до в’язниці, іншим же двом, імена яких Кесар і Варій, доручив зробити повелене. Ці, схопивши діву, до печі кинули, і тоді вогонь великий із печі випав і на лиця тих, що кидали, метнувся, і на тому місці спалив їх у попіл, а інших слуг далеко відігнав. Свята ж серед печі, як у палаці світлім і в росі прохолодній, торжествуючи, співала пісню юнаків: “Благословенний ти є, Господи Боже, Отець наших, і оспіваний, і вославлений навіки!” І було чудо преславне: не торкнувся до неї вогонь, ані риз її, сам-бо Жених її нетлінний Христос Господь таємно у піч прийшов до нареченої своєї святої і небесною прохолодою оросив її. Коли ж погасла піч, вийшла свята діва ціла і здорова, всім на подив од такої речі. Мучитель же, не тямлячи, що зробити, до темниці її кинув, кажучи: “Цієї ночі придумаю, що вчиню чарівниці отій!” Тоді Віктора і Состена привівши до себе, ярився на них і погубити їх обіцяв, коли не поклоняться ідолам. Вони ж відповідали: “Досі помилялися, не знаючи істини, нині ж пізнали єдиного Бога, що небо і землю створив, йому віруємо і кланяємося; твоїм же богам, яким ми раніше кланялися, не знаючи зваби бісівської, відтепер не будемо поклонятися; ти ж твори з нами, що хочеш, у твоїх руках тіла наші, але душі наші в Божому захисті”. І засудив їх мучитель на з’їдення звірям. Ідучи на місце святих, де звірми мали бути з’їдені, молилися Богові старанно, щоб милостивий був до них, і, залишивши гріхи давнішнього свого блуду та невір’я, помістив душі їхні з тими, що вірували в нього. І тоді з небес божественний голос прийшов, до миру їх закликаючи; його ж почувши, з радістю віддали душі свої в руки Божі, тіл же їхніх не торкнулися звірі, і поховані були вірними таємно.

Коли минула ніч і настав ранок, сів мучитель на судищі, і виведена була з темниці свята Євфимія, а йдучи співала весело:

Заспіваю тобі, Господи, пісню нову, Прославляю тебе, Господи, кріпосте моя! Заспіваю тобі в народах, і ім’я твоє прославлю, Що ти єдиний є Бог істинний, і немає над тебе! Це співаючи, прийшла на суд і довго допитували її, катуючи, й принуджували до жертвопокладання, але не покорилася. І побачив мучитель несхитне її серце, повелів, підвісивши її, шарпати тіло її гострими залізами. але й після цього страждання силою Божою ціла залишилася. Тоді рів глибокий викопавши і водою наповнивши, зібрали там безчисленних зміїв, єхидн та морських отрутних гадів і від всякого роду гадючого, що по землі повзає і у водах перебуває, ними наповнили рова і засудили вкинути в нього святу Євфимію. Вона ж ознаменувала себе хрестним знаменням і каже: “Світе мій, Ісусе Христе, Ти в нутрі водного звіра зберіг неушкоджено Йону, ти Даниїла від вуст лев’ячих збавив був, Ти-бо і мене міцною своєю хорони рукою, щоб прославилося і через мене ім’я Твоє святе!” І вскочила у рів. Змії ж і гади припали до неї, але не пошкодили їй, про її здоров’я дбали, як видно було, бо на собі її носили, не даючи їй утопитися в глибині рову, водою наповненого. І вийшла свята з рову того без будь-якої шкоди за благодаттю Христовою. І вже не знав мучитель, що їй сотворити, бажаючи її вкінець погубити і гадаючи, що волхвування (яке він святій приписував) явні тільки поборює муки, а не таємні умисли, — звелів викопати другого рова, таємного, і наповнити його гострими списами, і мечами, і ножами, ввіткнувши ту зброю у дно рова догори гостряками, зверху ж ледь прикривши стеблами та землею; і повелів мучениці йти через те покриття у рові, щоб нічого не знаючи — на гостру там зброю впала і поранена померла. І пройшла свята по верху, наче птиця, через сітки перелетівши; інші ж погани, не знаючи того рову, впали в нього і загинули. Що бачачи, мучитель поганьбився вельми і здійснилося там Писання: “Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив”. Свята ж хвалила Бога, співаючи:

Хто висловить сили Господні,

Хто розкаже всі хвали Твої, Господи,

Що ранену рабу Твою від ран неушкоджено зберіг

був Ти.

Що від вогню спас був Ти,

Що від звірів та води і від колеса захистив був Ти,

І від рову вивів був Ти,

І нині, Господи, збав душу мою

від руки того, що споконвіку ворог,

Гріхи юності моєї і незнання мого не пом’яни,

Але краплями Крові Твоєї,

за мене вилитими,

Очисти скверну плоті і Духа мойого,

Ти-бо є очищення, освічення і просвічення рабів

Твоїх!

Антипат же іще намагався зваблювати її добрими словами: “Не безчести, — каже, — роду твого, не погубляй цвіту юності твоєї, не позбувайся життя свого, повернися до пошанування великого Арея, і будеш від усіх нас пошанована і хвалена, і великою славою та багатствами збагачена!” І інші численні слова звабні коли говорив до святої, вона посміялася з нього і докорила як безумного. Тоді знову почав її мучити і багато палицею бив її, повелів пилкою гострою перерізати, але нітрохи пилка не могла пошкодити тіла того святого; також на сковороді розпеченій палив, але сковорода остудилася — ангели-бо з нареченою Христовою були, зберігаючи її в усіх муках, нарешті звірям на з’їжу її дано. Повели святу на видовищне місце, де звірами мала бути з’їдена, молилася ж Богові, щоб подав кінець її мукам, щоб прийняв душу в руки свої — хай повелить їй від багатостраждального тіла перейти до бажаного краю. І сказала: “Господи всіх сил, явив Ти в мені свою непереможну силу і правицю нездоланну; викрив Ти бісівську неміч і мучителеве безумство, мене ж вищу за всі муки сотворив Ти; тепер-бо, як раніше мучеників, що було убивства і крові їхньої пролиття приймав Ти, так прийми і мою жертву, в душі сокрушеній Тобі принесену, і в дусі смиреннім, у скиніях же святих і, в лиці мучеників душу мою прийнявши, заспокій, бо благословенний Ти є вовіки”. Коли так вона молилася, спущено було на неї звірів, левів та ведмедів, а прийшовши, лизали ноги її. Одна ж ведмедиця малу рану зробила їй у нозі і витекла кров. Коли це сталося, прийшов голос із небес, в Горнє її закликаючи. І тоді віддала дух свій Господу, за Нього-бо постраждала дбало. І потряслася земля, і місто захиталося, валилися стіни, падали храми, і був страх великий. Відбігли всі із видовища зі страху, залишилося тіло її святе, що лежало мертве, і в той час надійшли батьки її, взяли дочку свою святу і поховали чесно поблизу міста на віддалі одного поприща, дякуючи Богові і радіючи, що сподобилися бути батьками такої дочки, котра кров’ю своєю уневістилася Небесному Женихові Христу і царю всіх; Иому-бо з Отцем і Святим Духом честь і слава, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

За “Житіями святих” Димитрія Туптала

(Переглянуто 36 разів, 1 переглядів сьогодні)