8 вересня 2019 р., в 30-і роковини відкриття установчого з’їзду Народного Руху України, в Свято-Дмитрівському катехитично-пастирському центрі Харкова відбулася зустріч учасників національно-демократичного руху кінця 1980-х – початку 1990-х рр.

DSC_8982

Відкриваючи її, архиєпископ Ігор (Ісіченко), один із організаторів Харківського осередку Руху, застеріг від фальсифікації процесів проголошення державної незалежности України й іґнорування визначальної ролі в здобутті незалежности народних ініціятив, втілених у феномені Руху.

DSC_8992

Розпочала зустріч Ольга Геращенко, наприкінці 1980-х рр. юна студентка філологічного факультету, а нині доцент кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Разом зі Степаном Сапеляком вона в ті часи брала участь у перших акціях піднесення в центрі Харкова синьо-жовтого прапора, в перепохованні Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого 19 листопада 1989 р. в Києві.

DSC_9000

Її розповідь продовжила Ольга Різниченко, титар Свято-Дмитрівської парафії Харкова, одна з найдіяльніших учасниць рухів, спрямованих на поваленні тоталітарної системи. Вона підготувала слайд-фільм про події 1980-х – 1990-х років, коментуючи який, звернула увагу на унікальну роль у зміні суспільної атмосфери в Харкові Степана Сапеляка, Володимира Пасічника та інших дисидентів, Валерія Бондаря, Петра Черемського.

DSC_9005

Андрій Черемський, нині авторитетний лікар, а тоді – один з організаторів Спілки Української Молоді, поділився своїми спогадами про встановлення Хреста пам’яти жертвам Голодомору 1932-1933 рр. на старому харківському цвинтарі 4 листопада 1989 р., про те, як було організовано приїзд священика УГКЦ для освячення хреста.

DSC_9001

Андрієва дружина, професор-українознавець Ольга Черемська, повернула присутніх у Харків 1980-х рр., коли в місті рідкісними були носії живої української мови. На цьому тлі виділялися родини Пасічників і Черемських, які стали центром притягання для патріотично налаштованої молоді.

DSC_9021

Вдова першого голови харківського Руху Володимира Пасічника Лілія Пасічник розповіла, як у їхньому помешканні відбувалися перші наради організаторів незалежних громадських акцій, шилися ночами синьо-жовті прапори. Сюди ж прямували люди, що почули про Рух і бажали долучитися до нього, – а серед щирих прихильників змін траплялися і явні провокатори.

DSC_9011

Олександр Ткаченко, котрий був членом редакційної комісії при складанні програми харківського Руху, нагадав, як скрупульозно відпрацьовувалося кожне слово в цьому документі. Він визначив чотири складники членства Руху: радикальні патріоти, демократи, помірковані патріоти та внутрішня опозиція (т.зв. «демократична платформа») в КПСС. Творцям Руху бракувало організаційних навичок, вміння проводити голосування. На щастя, їхні опоненти виявилися не готовими до паритетної полеміки й використання несилових засобів протидії опозиції. Це дозволило знешкодити спроби зірвати організаційні збори Харківського крайового Руху, що проходили в Палаці культури зв’язку на вул. Скрипника 7. Олександр Ткаченко, якому тоді було доручено вести збори, описав їхній драматичний початок.

DSC_9024

Ольга Давидюк, учасниця установчого з’їзду Руху, пригадала, що біля неї, відповідно до абетки, з одного боку сидів Юрій Ісіченко (нині архиєпископ Ігор), а з іншого – Володимир Гриньов, член КПСС, який пізніше виявив себе опонентом національно-демократичних рухів. Вже це виявило неоднорідність і внутрішню суперечність Руху. Пізніше під час кількох референдумів і виборів різних рівнів Ольга Давидюк була причетною до їхнього проведення й мусила протистояти шаленому тискові проросійських сил. Вона продемонструвала зразок російського «триколору» з числа тисяч, виявлених в офісі «Партії реґіонів» ще під час бурхливих виборів 2004 р.

DSC_9037

Професор Лідія Юрченко передала вітання від своєї доньки, Лесі Юрченко, що запам’яталася харків’янам як одна з найактивніших представниць молодіжних рухів початку 1990-х рр. З огляду на зайнятість в МЗС Леся не змогла приїхати. Під час же утворення Руху Леся оформлювала паспорти УНР, виготовила латунну таблицю для Хреста пам’яти жертвам Голодомору, займалася безліччю інших громадських справ. Їй довелося заплатити за це відрахуванням із аспірантури. Покійний же чоловік Лідії Юрченко, професор Олександр Юрченко, був головою Товариства української мови імені Тараса Шевченка (нині «Просвіта»), невтомно працював над поверненням української мови в усі сфери життя Харківщини.

DSC_9053_v1

Ігор Каменюк описав, як після невдалого путчу ГКЧП було утворено загони самозахисту, згодом перетворені на УНА-УНСО.

DSC_9068

Леонід Підопригора розповів про ситуацію в лікарських середовищах Харкова, де 1990 р. утворювалося Українське Лікарське Товариство, що ввійшло до складу Світової федерації українських лікарських товариств, та описав напрямки його діяльности.

DSC_9081

Присутні поєдналися в молитві за спокій душ спочилих організаторів і лідерів Харківського Руху: Степана Сапеляка, Володимира Пасічника, Петра Черемського, Радія (Родіона) Полонського, Генриха Алтуняна.

DSC_9071

Завершуючи зустріч, архиєпископ Ігор поставив за приклад досвід солідарної дії в протистоянні тоталітарній імперії, втілений у феномені Народного Руху України. Попри партійні, конфесійні, світоглядні відмінності захист загальнонаціональних цінностей вимагає і вимагатиме надалі спільних, згуртованих дій. Неперехідна цінність досвіду Руху полягає в імпульсі до творення громадянського суспільства, де кожен із нас має брати на себе відповідальність за майбутнє.

Проведена зустріч засвідчила гостру потребу в записі спогадів учасників подій 30-річної давнини, без чого ці події можуть поринути в небуття або стати жертвою історичної міфотворчости.

Родинної теплоти зустрічі ветеранів Руху з представниками громадськости Харкова надав підготований до неї сестрицтвом Свято-Дмитрівської парафії солодкий стіл.

Фоторепортаж про подію вміщено за адресою: https://photos.app.goo.gl/HpPHoq4ChYdNgyTE7

 

(Переглянуто 107 разів, 1 переглядів сьогодні)