На війні не все, звісно, але багато що залежить від командира. Це як дитина, коли іде в перший клас, найбільша проблема для батьків, щоб знайти класного керівника, з яким дитина психічно, морально і розумово розвиватиметься здоровою і без комплексів. Так і у війську, якщо командир – фахова, порядна і відповідальна за бійців людина, як правило, в її підрозділі здоровий дух,  ризиків менше потрапити під кулю і перемог більше.

От ми в останню поїздку під Донецьком передавали допомогу командиру з хлопцями, які зараз перебувають  на лінії обстрілів їх з російської території з «Градів». Їхнє завдання, щоб перекривати коридор перевезенню зброї і найманців з Росії. Вони під’їхали на бетері – гарні, спокійні, усміхнені.

Изображение 1042Їхній командир сам з доброї християнської родини. За нього знаємо – три рідні сестри моляться, любов’ю його сестринською здалеку огортають, бережуть, збирають і передають його частині  допомогу. І неозброєним оком видно, як шанобливо і довірливо ставляться  до нього його підлеглі. Бо він тепло душевне, в якому виховувався,  передає іншим.

Вони вже три місяці на фронті і от вперше отримали допомогу: джип, приціли нічного бачення, компаси, біноклі, рації, амуніцію, польові души, берці, мультиками, дощовики, панами, маскувальні сіті, комбінезони для танкістів, шеврони, прапори, ліки, миючі засоби. Іконки, молитовники із побажаннями парафіян Свято-Дмитрівської церкви   миттєво розібрали.

Изображение 993-1Малюночки і листи від дівчат і малечі обережненько позгортали й заховали в потаємні кишені, ближче до серця. Кажуть: «Буде зі мною всю війну.»  . Вдячні, що зможуть  Ісуса і Богородицю перед боєм просити про своє життя, і друзів… Попрощавшись із нами, хлопці взяли курс на  Донецьк.

Слава Україні!А ми до Одеського польового шпиталю. Під’їжджали ввечері –   одна за одною нас обганяли  «швидкі».  Багато у цей вечір привезли поранених. Цікаво – книжок набрав у нас лікар по самі вуха. Дивна річ взагалі: війна, кров, насилля – а бійці кажуть, що ніколи в мирному житті не хотілось так читати, як от у затишші між боями. Лірику особливо. Взагалі ця поїздка дуже оперативною вийшла. Приїхали, розвантажились, теплими словами обмінялися, поцьомалися, обійнялися зі всіма – і по конях.

10257939_759989337378007_688701243744418707_o-1Ще у Пологах на блокпосту із воїном-грузинобандерокозаком познайомились.  Звуть Азмол. Він всі війни з Росією пройшов у себе вдома. І тепер «За нашу і вашу свободу» стоїть на підступах до Запоріжжя. Поки розмовляли, біженці під’їхали з Донецьку. Теж грузинська родина. У Сухумі збудували дім – росіяни знищили, у Гаграх – розбомбили. Приїхали до Донецька, Приїхали до Донецька, обжилися, дім збудували. Але і сюди вліз «добрий Путін»…  Тепер от до родичів у Харків пробираються. Може там їх не дожене…

Фотозвіт розміщено за адресою: https://plus.google.com/photos/114248405139296196234/albums/6038945436059958785

22 липня 2014 р.

титар Свято-Димитрівського храму м. Харкова Ольга Різниченко

(Переглянуто 25 разів, 1 переглядів сьогодні)