ПРОТОКОЛ

єпархіяльного собору Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

від 30 березня 2001 р.

Присутні: єпархіяльний архиєрей, представники від єпархіяльних установ і парафіяльних громад.

Голова: архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор.

Секретар: ієрей Олег Кучер.

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:

  1. Канонічні засади єпархіяльного життя в період становлення єдиної Помісної Церкви
  2. Відзначення 10-річчя віднови Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви
  3. Стан справ у парафіях.
  4. Вибори єпархіяльної ради, єпархіяльної ревізійної комісії.

СЛУХАЛИ: 1.Канонічні засади єпархіяльного життя в період становлення єдиної Помісної Церкви

УХВАЛИЛИ: Ухвала 1.

Згідно з правилом 3 Другого Вселенського Собору в Константинополі (381 р.), «Єпископ Константинополя нехай має перевагу після Римського, бо Константинополь це новий Рим».

Правило 28 Четвертого Вселенського Собору зафіксувало особливу пошану, що її складала Східна Церква Константинопольському архиєреєві. Ним приписувалося: «митрополитів понтійської, азійської і фракійської областей і в чужоземців названих областей хай призначає вищеназваний святіший престол святішої Константинопольської Церкви». Тим самим адміністративна й судова влада Константинопольського престолу поширилася на східні країни (“чужоземців”) поза межами юрисдикцій, що існували на 451 рік – час Четвертого Вселенського Собору в Халкідоні. Ці країни становили канонічну територію  Вселенського Патріярхату до утворення власних Помісних Церков і здобуття ними з благословення Церкви-Матері статусу автокефальних.

Шостий Вселенський Собор затвердив ці рішення правилом 36: “Поновляючи ухвалу ста п’ятдесятьох святих Отців, що зібрались були в цьому Богомбереженому й царственному місті, і шістьсот тридцятьох, що збирались у Халкидоні, і ми ухвалюємо, що Константинопольський престол має рівні переваги з престолом Старого Риму, і як той, хай звеличається в церковних діях, бувши другим після нього, а потім престол великого міста Олександрії, потім Антіохійський престол, а за ним престол міста Єрусалиму”. Після розколу 1054 р. й відходу римського архиєрея від повноти вселенського православ’я першопрестольна роль у світовій православній спільноті перейшла до єпископа Нового Риму – Константинополя. Через Вселенський Патріярхат пов’язуються між собою всі Помісні Церкви.

Визнавши автокефалію Російської Православної Церкви та її патріярший устрій, Вселенський Константинопольський Патріярх розглядає її канонічну територію в історичних межах 1593 р., на що вказав Всесвятіший Патріярх Димитрій у своєму листі ч. 866/1990 з дня 10 січня 1991 р. Поза цією територією перебували православні спільноти на території тогочасних Речі Посполитої, Лівонії, Фінляндії. На цій підставі Вселенська Патріярхія визнала автокефалію Польської Православної Церкви (1925), прийняла в свою юрисдикцію православні спільноти Фінляндії, Естонії (1923), Латвії (1935).

Попри неканонічне входження Київської митрополії (1685), Буковинської митрополії (1940), Мукачівської єпархії (1949) під юрисдикцію Московської Патріярхії, православні громади України продовжували з пошаною ставитися до Всесвятішого Константинопольського престолу як до Церкви-Матері. Рух за звільнення від неканонічної влади Московського Патріярха й піднесення Української Церкви до рівня автокефальної, що розпочався 1917 р., супроводжувався постійними звертаннями до Константинопольської Церкви за порадою й благословенням. І коли Українську Православну Церкву Канади (1990), а потім Українську Православну Церкву в США та Українську Автокефальну Православну Церкву в діяспорі (1995) було прийнято під омофор Константинопольського Першосвятителя, це завершило довгий період пошуків устрою української православної спільноти в країнах поселення та відкрило новий етап творення єдиної автокефальної Української Православної Церкви в канонічній єдності зі вселенським православ’ям.

Ще перша конституція Української Держави гетьмана Пилипа Орлика (1710) проголосила: “Нехай найясніший гетьман доб’ється по звільненню нашої Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена та для довколишніх земель від апостольського Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові, що його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі” (розділ 1). І Директорія Української Народної Республіки, видавши 1 січня 1919 р. закон про автокефалію Української Православної Церкви, направляла в лютому-березні 1919 р. делеґацію до Константинополя для канонічного здобуття автокефального устрою, і перешкодою виявилися як загарбання большевиками УНР, так і вакатність патріяршого престолу протягом 1918-1922 рр.

Українська Автокефальна Православна Церква на своєму Помісному Соборі 14-15 вересня 2000 р. однозначно заявила про визнання неканонічности приєднання Київської митрополії до Російської Православної Церкви і виявила готовність до виправлення сумнівних або помилкових рішень, схвалених у роки боротьби за вихід з-під неканонічної влади Московської Патріярхії. Відповідальність позиції Церкви засвідчує добровільна відмова від обрання Патріярха та від нових архиєрейських хіротоній до завершення процесу унормування церковного життя в Україні. Таким чином, почався перехідний період, протягом якого на основі сучасних православних юрисдикцій в Україні повинна сформуватися єдина Помісна Православна Церква, канонічно визнана вселенським православ’ям. Духовну опіку над Церквою в цей період здійснює блаженніший митрополит Константин, що перебуває під омофором Вселенського Патріярха. До Вселенської Патріярхії передано особові справи українських владик з нашої Церкви та УПЦ-КП для визначення їхнього канонічного статусу.

Зустріч у Константинополі високопреосвященнішого митрополита Мефодія, високопреосвященнішого митрополита Андрія та преосвященнішого єпископа Макарія з Його Всесвятістю Патріярхом Варфоломеєм, представниками Константинопольської Патріярхії та Української Православної Церкви Київського Патріярхату, що відбулася 8 листопада 2000 р., позначає перехід до відповідального етапу підготовки та проведення міжцерковного діалогу в межах православної спільноти України. Особливо важливо в цей час зберігати тверду канонічну дисципліну, врівноважений поступальний рух до єдности Церкви, незалежність від позацерковних чинників.

З синівською вдячністю й покорою приймаючи рекомендації Вселенської Константинопольської Матері-Церкви, клир і миряни Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви виходять у період становлення Єдиної Помісної Української Православної Церкви з таких засад:

  1. До правного проголошення Єдиної Помісної Української Православної Церкви й надання їй Церквою-Матір’ю автокефалії з визначенням власної канонічної території Україна продовжує лишатися канонічною територією Вселенської Константинопольської Патріярхії.
  2. Вищою канонічною владою протягом перехідного періоду визнається Його Всесвятість Вселенський Патріярх та повноважний  представник Його Всесвятости, що ним тепер є Блаженніший митрополит Константин.
  3. Функції Архиєрейського Собору, Патріяршої Ради та Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви відповідно обмежуються. Прийняття найважливіших загальноцерковних рішень потребує в цей час узгодження з вищою канонічною владою.
  4. Патріярхія та єпархіяльні консисторії Української Автокефальної Православної Церкви зобов’язані в разі поширення наклепів на вищу канонічну владу або якихось матеріялів, які завдають їй моральних збитків, захищати її гідність, вдаючись до всіх засобів, передбачених канонічним правом і державним законодавством України.
  5. Відмова від покори вищій канонічній владі будь-якої частини Української Автокефальної Православної Церкви тим самим виводить цю частину поза юрисдикцію Української Автокефальної Православної Церкви. Єпархіяльні установи та громади Харківсько-Полтавської єпархії припиняють в такому разі церковне спілкування з цією спільнотою.

СТЕРЕЖІМОСЯ ДОЛІ ЛОТОВОЇ ЖІНКИ

Заява

Заповіт Святішого Патріярха Київського і всієї України Димитрія, укази Блаженнішого митрополита  Української Автокефальної Православної Церкви Константина, ухвали Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви 14-15 вересня 2000 р., домовленість високопреосвященнішого митрополита Мефодія, високопреосвященнішого митрополита Андрія та преосвященнішого єпископа Макарія з архиєреями Української Православної Церкви Київського Патріярхату, підписана в Константинополі-Стамбулі 8 листопада 2000 р., створюють цілком реальні передумови утворення в Україні на основі сучасних православних спільнот під благословенням Його Всесвятости Вселенського Патріярха за сприяння Українських Православних Церков у діяспорі єдиної Помісної Православної Церкви, канонічно визнаної Церквою-Матір’ю та іншими Помісними Церквами. Ми можемо вже ближчим часом вийти з ганебного періоду релігійних протистоянь, періоду політизації та комерціялізації церковного життя в Україні, в якому перебували досі. Ми стоїмо на добрій дорозі. Але ця дорога ще не стала незворотньою. І варто пригадати попередження, дане ангелом Лотові перед втечею з Содому: “Рятуй свою душу, – не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці” (Бут. 19:17). Пригадаймо також, що сталося з порушницею цього застереження: Лотовою жінкою: “А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, – і стала стовпом соляним!..” (Бут. 19:26).

Клир і миряни Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви занепокоєні млявим і непевним просуванням українських Церков дорогою єднання, нещирістю окремих учасників діалогу, пасивністю українських Церков діаспори. Ми знаємо, що є сили, зацікавлені в збереженні існуючого стану речей, повернення до церковного протистояння, котре давало цим силам значні політичні дивіденди й допомагало користуватися з безпомічности Церков і їхньої залежности від сторонніх сил.

Тому закликаємо всіх учасників процесу творення єдиної Помісної Церкви: пам’ятаймо про жінку Лота й не зупиняймося на півдороги! Будьмо готові до розумних компромісів, поступок власними амбіціями, відмови від несправедливо здобутих посад і впливів. Шануймо й виконуймо підписані угоди. Не мирімося з їхніми порушниками. Захищаймо майбутнє Церкви від нечесних і корисливих політиків.

Закликаємо Священний Синод Вселенської Константинопольської Патріярхії, Арихєрейські Собору  Української Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського Патріярхату надати канонічної сили “Домовленості”, підписаній у Стамбулі 8 листопада 2000 р.

Закликаємо Його Блаженство митрополита Константина й надалі бути лідером доцентрового руху Українських Церков, що має завершитися створенням Єдиної Помісної Церкви зі статусом автокефальної.

СЛУХАЛИ: 2. Про відзначення 10-річчя віднови Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

УХВАЛИЛИ:

4 квітня 2002 р. виповнюється 10 років від проведення першого єпархіяльного собору, що проголосив відновлення Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви через 49 років після її розгрому та арешту єпархіяльного архиєрея митрополита Феофіла Булдовського. Проведення собору 1992 р. та віднова єпархіяльного життя готувалися протягом 1989-1992 рр. Відзначення першою ювілею відновленої єпархії пропонується провести в усіх парафіях так, щоб нагадати про основні етапи становлення Харківсько-Полтавської єпархії, про визначних діячів цього процесу: Святішого Патріярха Мстислава, Святішого Патріярха Димитрія, митр. прот. Івана Пашулю. Молитовно вшановуватиметься пам’ять спочилих творців і подвижників єпархії.

Відзначувані дати:

4 травня 2001 р. – десять років приїзду до Харкова Патріярха Мстислава.

16 липня 2001 р. – десять років утворення Іоано-Богословської парафії.

29 липня 2001 р. – десять років священичої хіротонії митр. прот. Віктора Маринчака.

19 серпня 2001 р. – десять років початку богослужінь в Іоано-Богословському храмі м.Харкова.

21 вересня 2001 р. – десять років першої архиєрейської візитації Харківсько-Полтавської єпархії.

22 січня 2002 р. – десять років освячення архиєпископом Володимиром Романюком Будинку Рад у м.Харкові.

4 квітня 2002 р. – десять років першого єпархіяльного собору.

5 червня 2002 р. – десять років рукоположення першого єпархіяльного архиєрея (єпископа Романа Попенка).

Благословляється в кожну з цих дат провести в парафіях бесіди й подати на парафіяльні стенди інформацію про події, що відбулися 1991-1992 рр.

19 серпня 2001 р. в проповідях розповісти про перше богослужіння в Іоано-Богословському храмі м.Харкова 19 серпня 1991 р.

В березні-квітні 2002 р. провести в Харкові урочисту академію та подячне богослужіння за участи клиру єпархії до 10-річчя відновлення Харківсько-Полтавської єпархії.

СЛУХАЛИ: Стан справ у парафіях.

Виступили представники парафій.

УХВАЛИЛИ:

Ухвала 3. Парафіяльні спільноти – головний осередок апостольського служіння Церкви

Свята Христова Церква здійснює свою пастирську присутність у світі за посередництвом парафіяльних спільнот – громад вірних, зосереджених довкола храму, де у відповідний час здійснюється Євхаристійна Жертва, очолюваних правно поставленим настоятелем, підлеглих канонічній церковній владі. Протягом десяти років відродження Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви на основі місійних осередків та окремих груп вірних почала формуватися мережа парафій, що діють зараз на території Харківської, Полтавської та Луганської областей. Але з переростанням місійних осередків та неорганізованих груп у православні парафії виникла небезпека зосередження душпастирської праці виключно в середовищі парафіяльної громади й згортання місійного служіння громади в світі.

Єпархіяльний собор нагадує всім парафіяльним громадам про великий обов’язок християнина: молитися за ввесь світ і дбати про спасіння душ наших ближніх як з числа вірних Православної Церкви, так і ще не навернутих до Христа. Апостольське служіння парафії, очолюване й організовуване її настоятелем, може мати різноманітні форми з огляду на місцеві особливості, але повинне керуватися такими засадами:

  1. Парафіяльні богослужіння повинні бути відкритими для загалу, про їхній розклад повідомляється оголошеннями біля входу до храму. На парафіян, які перебувають при вході до храму під час богослужінь, благословенням священика покладається обов’язок допомогти гостям і відвідувачам храму зорієнтуватися в устрої храму та в порядку богослужіння. З такими особами провадяться додаткові заняття. Устав богослужінь реґулярно пояснюється вірним і всім, хто бажає, на заняттях, що проводяться в позалітургійний час.
  2. Священики й миряни-катехити під керівництвом настоятеля забезпечують систематичне навчання правд віри, вивчення Святого Письма та основ літургіки окремо дітьми та дорослими, дбаючи про залучення до навчання людей з-поза числа парафіян. Форми занять – як недільна школа, так і нереґулярні бесіди, біблійна школа.
  3. В храмах облаштовується інформаційний куточок, де повинні бути вміщені розклад богослужінь, пояснення правил поведінки в храмі, розповідь про відправлювані богослужіння, як загальні, так і приватні (треби). Там же вміщується інформація про заняття в парафіяльній школі.
  4. Настоятель парафії повинен дбати про налагодження контактів з навчальними установами, військовими частинами, лікарнями й закладами суспільної опіки, розташованими на території парафії. За допомогою громадських організацій та державних установ він використовує всі можливості для здійснення пастирської опіки спільнот, зосереджених у цих інституціях.
  5. Кожен парафіяльний священик повинен мати постійний час для індивідуальних бесід з мирянами, закріплений у його щоденному розкладі й повідомлений через оголошення на інформаційному стенді. Храми  мають бути відкриті для молитви у визначений розкладом час поза уставними богослужіннями й забезпечені наглядом та компетентною допомогою для відвідувачів.
  6. Суттєвим обов’язком кожної парафіяльної спільноти є дбати про священичі й монаші покликання через індивідуальну працю з молодими парафіянами, залучення їх до активного церковного життя, проведення набору до Колеґії Патріярха Мстислава та інших духовних шкіл.

СЛУХАЛИ: 4. Обрання Єпархіяльної Ради Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

УХВАЛИЛИ: Згідно зі статутом Української Автокефальної Православної Церкви до складу Єпархіяльної Ради, очолюваної єпархіяльним архиєреєм, обираються:

1. Архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор Ісіченко.

2. Протоієрей Сергій Підтягин (м. Красний Луч Луганської обл.).

3. Священик Ігор Литвин (м. Полтава).

4. Геннадій Рахманійко (м. Харків).

5. Павло Кущ (смт. Краснокутськ).

Єпархіяльний Собор звертає увагу Єпархіяльної Ради на необхідність проведення її реґулярних засідань не рідше як раз на квартал.

СЛУХАЛИ: 5. Обрання Єпархіяльної Ревізійної Комісії Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

УХВАЛИЛИ: Згідно зі статутом Української Автокефальної Православної Церкви до складу Єпархіяльної Ревізійної Комісії обираються:

  1. Марія Луговенко.
  2. Олександра Петренко.
  3. Неля Фурсова.

Благословляється Єпархіяльній Ревізійній Комісії підготувати для церковних громад і єпархіяльних установ інструкції з ведення фінансової документації.

 

 

(Переглянуто 21 разів, 1 переглядів сьогодні)