Брати Капранови першими відгукнулись на проект Харківського Крайового Братства Андрія Первозваного, щоби під час наших волонтерських поїздок виступити перед бійцями батальйонів і громадами, які сьогодні перебувають на другій лінії фронту. Це місцевості у 70-100 км від проведення бойових дій.

а   Розповідали бійці батальйону «Кривбас», що коли розквартирувались в одному із сіл Дніпропетровщини, мешканці села декілька днів не виходили з хат, боялись, що бандерівці-правосеки будуть їх на обід смажити. Бо інших, крім російських і сепарських каналів, у них не має. І до того по селах, переодягнувшись в українську військову форму, промишляли банди, грабуючи і залякуючи населення. Тепер от до «Кривбасу» ходять із сусідніх сел. Донецької області прохачі, щоб військові і до них ставали на постій порядок відновлювати. А взагалі у людей враження, що їх покинули напризволяще, нікому вони не потрібні. Тому навіть повідомлення, що до них приїдуть відомі митці, їх розчулило.

У Гаврилівському клубіХоч з іншого боку, розморозити аудиторію, перед якою виступали брати Капранови, – це продемонструвало з їхнього боку вищий пілотаж. Брати віртуозно переключали увагу аудиторії з історичних оповідей на пісню, відчуваючи, на яку саме хвилю налаштовані люди: де можна заспівати Шевченка у блюзовій манері, а де перелицьованого Сосюру – фарсово.

д1(2)-

І важливо, що самі історії про минуле степової України, Криму не було менторськими, а були побудовані на сміховинному розвінчуванні стереотипів. Ця легкість стилю, концептуальні паралелі із сучасністю ( українці – вільна нація і знешкодила в історії не одну імперію) взагалі притаманна мальованій «Історії Незалежності України», яку вони репрезентували на заходах і дарували книжки із автографами людям.

Дуже гарно вийшло і те, що владика Ігор благословив на духовну опіку донецьким напрямком о.Олега Козуба, настоятеля Свято-Миколаївської парафії села Циркуни. Бо вони з матушкою Світланою (вона родом з Донецька) довгий час розповсюджували українські книжки і взагалі в курсі культурного життя у нашій країні. DSC04128-Починались заходи з молитви і благословення. А у «Кривбасі» зранку 24 січня о.Олег відслужив молебень за здоров’я бійців, освятив зброю. Бійці підходили до нього за духовними порадами та настановами. Взагалі потім вже на фронт коли потрапили, трохи лячно було, бо порівняно з попередніми поїздками інтенсивність обстрілів зросла в рази. Перерви між ними – не години, а хвилини. Але все одно на душі було сонячно. Бо і бійці, з якими спілкувались, душевних сил додають, і їхали весело, з добрим настроєм.

г1(3)-Я зрозуміла, врешті-решт, слухаючи і спостерігаючи за Капрановими, що при всій їхній різноманітній мистецькій обдарованості, головний їхній талант – це дієва, активна і, головне, відповідальна любов до людей. До них, як до зірок гулівудських,, люди збігались пофоткатися і на першій і на другій лініях фронту, і в тилу також, на заправках, у супермаркетах. Але апогей був у Красноармійську. Ми там з Ядвігою біля Екомаркету мали роз’їхатися. За нею Енфілд приїхав. Стоїмо, прощаємося. Підходить хлопець. Назвався Павлом. Дивиться на Капранових, каже чистою українською: «Точно не знаю, хто ви. Але обличчя знайомі. Можна я вам грошей дам?». Потім вже коли телефонами обмінялись, сказав, що він з Пісків – передмістя Донецька: «Бляха-муха, – говорить, – тільки дім собі поставив. Розбомбили… Жінку з дітьми перевіз сюди. Поки влаштуюсь – давайте завдання. Їздить буду хоч щодня. А потім до вас, звісно.» Ядвіга пообіцяла скласти йому протекцію.DSC04423-

Фотозвіт вміщено за адресою: https://plus.google.com/photos/114248405139296196234/albums/6110940800630741601

25.01.2015 р.

титар Свято-Димитрівського храму Ольга Різниченко

(Переглянуто 39 разів, 1 переглядів сьогодні)