плакат міфи 2-гої WW6 вересня 2014 р. в Свято-Дмитрівському катехитично-пастирському центрі м. Харкова пройшла наукова конференція «Міфи про Другу світову війну в сучасній політичній риториці», організована Колеґією Патріярха Мстислава, Харківським літературним музеєм і Українським інститутом національної памʼяти. В ній взяли участь науковці Сходу і Півдня України.

Історик і краєзнавець з Борівщини Лесь Ісаїв у доповіді «Комуністичні міфи та історична правда про  німецьку окупацію» представив матеріяли, зібрані на сході Харківщини та в державних архівах, і спростував міфи про масовий опір населення Східної України німецькій окупації. Спираючись на автентичні документи, він розповів про шкільництво, журналістику, місцеву адміністрацію в прифронтовій зоні німецької окупації. Широку підтримку німців на початку війни доповідач пояснював досвідом червоного терору, винесеним українцями з міжвоєнного СССР.

Завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету проф. Федір Турченко презентував книгу «Запорізький рахунок великій війні 1939-1945». Він розповів про спроби класифікації міфів про «велику вітчизняну війну». Міф 1 – підрив Дніпрогесу. Стверджувалося, що це зробили німці. Насправді підрив здійснила совєтська спецгрупа, керована людиною, яка підривала храм Христа Спасителя. Загинуло дуже багато людей, насамперед совєтських вояків, котрі переховувалися в плавнях. Міф 2 – оборона Запоріжжя. Німецькі війська стояли під Запоріжжям 45 днів. Але насправді оборони не було. А зосередження червоноармійців у Запоріжжі згодом обернулася втратою 200 тис. чоловік. Міф 3 – популярне фото, на якому політрук з Запоріжжя веде підрозділ в атаку. Спроби виявити особу політрука втілилася в спорудження його барельєфу та навʼязливу героїзацію різних претендентів на героя фото. Насправді ж виявилося, що фото з політруком зроблене в тилу й не мало відношення до фронту. Міф 4 – виняткова роль Сталіна в перемозі над фашизмом. Запоріжжя відзначилося встановленням памʼятника Сталіну 2010 р. Спроби знищити цей пам’ятник були жорстоко покарані українським судом. Міф 5 – дружба народів як основа для опору фашизму. На Запоріжжі справді жило дуже багато представників національних меншин. Але насправді існувала фактична дискримінація й національне порізнення; німців, кримських татар, болгар навіть виселили. Міф 6 – про жорстокий окупаційний режим. Він не був таким жорстоким, як змальовують. Німці – люди раціональні. Залишилися колгоспи, видавалися газети, працювали заводи. Люди одержували пайки. Окупанти дбали про населення принаймні не менше, ніж радянська влада. Міф 7 – на початку війни на Схід вивезли заводи і це забезпечило перемогу. Насправді вивезли лише фрагменти заводів. А підприємства продовжували працювати й за німців. Міф 8 – партизанський рух. Не було його в степовому Запоріжжі, хоча здійснювалися спроби скидати десантні групи. Міф 9 – повне винищення комуністів німцями. Ні, комуністи мали лише зареєструватися в гестапо й сповіщати владу про ворожу діяльність. До того ж, вони зазвичай дуже активно доносили на своїх земляків, аби заслужити довіру нової влади. Міф 10 – націоналісти, що прийшли на Схід і Південь із німцями, працювали на окупантів. Та працювали в німецьких установах переважно не прибульці, а місцеві люди, які стали до праці з відступом большевиків.

Професор кафедри історії України Запорізького національного університету Олександр Ігнатуша зробив доповідь «Релігійне життя Запорізького краю під час німецької окупації (1941-1944 рр.): типове та особливе». Типовим було релігійне відродження, що настало з початком війни. «Патріотичну (тобто прорадянську) позицію» зайняла РПЦ. Міфи про її роль у війну посилилися в епоху «контрпропаганди». Водночас стверджувалося про підтримку німцями їхніх поплічників, тобто національних релігійних організацій. Насправді досить було припинити політику переслідувань і заборон, аби релігійне життя почало активно відроджуватися. Сам факт декларування дозволу діяльности релігійних організацій створив ситуацію релігійного відродження. Водночас німецька адміністрація не допускала створення централізованих церковних структур. Її ставлення до УАПЦ та УГКЦ було неприхильним і не передбачало підтримки. Німців звинувачують у підриві церковних споруд у Запоріжжі. Але краєзнавчі дослідження спростосують ці звинувачення: церкви зруйнували ще до приходу німців. Звинувачення церков у співпраці з окупантами некоректні: релігійна політика німців мала свої пріоритети й етапи. Після бурхливого відродження вже з весни 1942 р. починається період жорсткого контролю. А з наближенням радянської армії ставлення до церков стало ще суворішим. Скажімо, заборонялися богослужіння в будні, приписувалося закінчити літургію до 8.00. Радянська пропаганда протиставляла національним церквам Автономну Церкву (Московського Патріярхату). Але і її ієрархи, які лишилися на території СССР, були після війни репресовані. Міфологізуються соціяльні основи відродження церков, яке нібито інспірувалося ззовні. Насправді засновниками громад були не чужинці, а свої, місцеві. Громади зʼявляються і в робітничому середовищі – біля великих підприємств у Запоріжжі. Громади УАПЦ діяли в Запоріжжі, під Мелітополем. Шлях розвінчання міфів – звертатися до джерел, до усних свідчень, в т.ч. мемуарів, виданих поза межами України. Адже обслуговували релігійні потреби населення румунські священики. А німці чи італійці залишили цікаві спогади про перебування в Україні.

Архиєпископ Ігор Ісіченко проаналізував сюжет про Матрону Московську в контексті «релігії русского мира», порівнюючи останню з рухом «німецьких християн» у фашистській Німеччині. Сюжет про зустріч Матрони зі Сталіним є надзвичайно показовим елементом цієї «релігії русского міра», що належить до числа «духовних скреп», про які люблять говорити російські націоналісти на чолі з Путіним.

Лозівський історик Вʼячеслав Труш назвав свою доповідь «Проблеми подолання міфів щодо Другої світової війни в сучасній шкільній освіті». Він поділився своїми міркуваннями про перспективи оздоровлення шкільної освіти. Злочини совєтської влади, ментальні зміни, що настали за більшовицького режиму, ще мало досліджені. На Харківщині знаковий характер мають висота маршала Конєва (місце перебування командувача під час війни) й Спасів Скит (місце порятунку – «спасения» – царя Олександра ІІІ). В селищі Панютине поряд стоять памʼятник Дзержинському й російська каплиця. До сфери міфологічного належить ірраціональне нерозмежування українців, росіян і білорусів. Дисбаланс знання про інші народи зберігається ще й досі. Триває  протиставлення мешканців Сходу й Заходу України як різних народів. Відповідно УПА вважається суто локальним, західноукраїнським рухом. В школі іґнорується окцидентальність української культури, що подається як сільська, шароварна. Історія української мови починається з Котляревського. На заваді подоланню міфів стоїть слабкість сучасної української історичної науки, бюрократизм системи освіти.

Тексти доповідей будуть опубліковані на єпархіяльній веб-сторінці й надруковані в окремому збірнику.

Фоторепортаж про цю подію вміщено за адресою: https://plus.google.com/photos/114248405139296196234/albums/6056030458084994337

(Переглянуто 79 разів, 1 переглядів сьогодні)