У Широкіному, як і в Пісках, є своє Небо – вартова вежа. Тепер уночі, слідкуючи з нього за ворогом , наші хлопці розрізнятимуть, навіть якого кольору у сепарів шнурки на чоботах.

Бо в них тепер є прилад нічного бачення нового покоління. Його наші захисники чекали від нас понад усе.

Хоч от сьогодні Ядвига телефонувала, каже, планшет і камера від Деніса – теж бомба!!! І вони працюють на Небі. Ясно, що бійцям із такими штуками якось певніше.

І за рації, які купили за гроші з волонтерської картки,

і за металошукачі,

і за фірмові ліхтарики,

і за глушники від Олега,

і за нове тепле Міл-Теківське військове взуття від Роми Романюка, і за теплу нову форму, за жилетки, балаклави,

за плетені шкарпеточки і рукавички, які приносять люди до церкви, за глобальні речі

і дуже важливі дрібнички «Кривбас» з передової під Маріуполем передає усім, хто забезпечив дорогоцінним вантажем наші авто, уклін від їхнього Неба – до самої землі.

А сьогодні вони ще зварили борщ і куліш з пакетів, які ми передали від дівчат з харківської волонтерської групи «Нагодуй армію» і ще одної кулінарної групи, яка на вул.Мельникова.

Кажуть бійці, вряди-годи жінка вдома так смачно не приготує… І солодощами («баунті» із снікерсами») тепер завдяки харківським благодійникам забезпечені, сидячи по бліндажах. І кавою від українських заробітчан з Італії. Тільки от простуджені майже усі бійці. Тому зараз на «обмінці» в них замість цигарок на першому місті фармацетрон котується.
До речі, маріупольці, слід зазначити, дуже активно нашим військовим допомагають. Подружжя Галі і Жені, які нам надали помешкання для ночівлі, ніби вибачаючись, що в них підлога холодна, кажуть, всі більш-менш теплі покриття, килими, ковдри, шуби, дублянки, – все нашим у бліндажі відвезли. І таких жертовних людей – більшість. Як один дідусь сьогодні, років вісімдесят, підійшов до Ядвіги й каже: «Ти не думай, доцю, серед нас тут «кончених» ну процентів двадцять… І передай усім нашим: нехай обов’язково через смерть переступлять і дійдуть живими до перемоги».
20 лютого у нашого побратима Ігоря Каменюка був день народження. Тож близько опівночі, коли всі замовлені речі адресатам передали, Вадими і Дмитро залишились готувати святковий стіл вдома. А ми з Ігорем і Андрієм Запорожцем мотнулися в Аеропорт провідати нашого харківського побратима з буремних 90-х. Тож і там хлопці на Масляну посмакували млинцями від господинь харківських. Передавали, що дуже смачно і дякували!!!
А ранком перед від’їздом відвезли у маріупольський шпиталь мішки з чохлами для апарату Єлізарова – пожертву від Дмитра і Рими, солодощі, листи і малюнки від харківської малечі. Отець Олег Козуб благословляв поранених, дарував вервиці. Багато хлопців з Широкіного, поранених вже після т.зв.перемир’я, також з-під Дебальцево. І при цьому відзначила для себе, що зовсім нема у хлопців таких настроїв, як у серпні перед Іловайськом. Тоді десь 20 серпня вночі біля Докучаєва, Гранітного, поблизу кордону, коли над нами висів ворожий безпілотник, бійці панічно звертались до нас: «Просіть політиків – нехай вони там як завгодно з Росією домовляються, бо зиму не витримаємо». Тепер про це ніхто б і не заїкнувся. Просять виключно зброю і грамотних командирів. Щоб зрештою і Крим повернути. Дуже всі вмотивовані, з ким доводилось говорити.
Показали нам також Галя і Женя сліди кацапської присутності у місті. Зруйновані і спалені міськраду, будівлю обласного МВС. Залізні перекриття – усе, що залишилось від «Приватбанку»…
Але море… По замерзлому морю біля берега прогулюються пишні чайки. А на бетонних плитах мосту графіті маріупольських реперів: «Бог не умер», «Бог живий», «Got is love».

 

22.02.2015 р.

титар Свято-Димитрівського храму,

волонтер Харківського крайового братства апостола Андрія Первозваного
Ольга Різниченко

(Переглянуто 22 разів, 1 переглядів сьогодні)