bethesda

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 22 травня 2005 року

Дорогі брати і сестри!

Купальня Віфезда, оточена з усіх боків галереями, поділена ще однією галереєю на два басейни, знаходилася неподалік від Храму, на північному сході Єрусалиму. Зовсім поряд, серед інших служителів Храму, жив праведний Йоаким зі своєю дружиною Анною. Тут пройшло дитинство Пресвятої Богородиці – біля натовпів, що збиралися до купальні в надії зцілення, серед сотень голосів овець, яких гнали для жертвопринесень через Овечу браму. І зараз вони розташовані фактично на одному монастирському подвір’ї: руїни купальні Віфезда й церква праведної Анни, де в крипті бачимо рештки бідної оселі батьків Пречистої Діви.

Біля п’яти ґанків, що вели до купальні, в часи Ісуса Христа юрмилися сотні недужих. Вони вірили в цілющу силу води, хвилювання якої пояснювали дотиком ангела. Причому вважалося, нібито цілюща сила води діє лише на першого хворого, який занурювався в купальню.

Уявімо собі, яка штовханина панувала перед цими п’ятьма ґанками, через які хворі проходили до води! Адже кожен хотів пробитися першим, випередити інших. Можливо, з хворими приходили їхні здорові друзі, які енерґійно розштовхували конкурентів, звільняючи товаришеві дорогу до купальні. А це ж робилося в кожному з п’яти проходів. І навряд чи запальні палестинські євреї мовчки відштовхували один одного з дороги. Який же мав там стояти вереск, якими образами мали обмінюватися зібрані в надії зцілення люди!..

А поряд нерухомо лежав розслаблений, тобто паралізований чоловік. Лежав тридцять вісім років. Знаходилися доброчинці, готові віднести його до купальні, але не було нікого, хто допоміг би йому зрушитися з місця та пробитися до води. На що сподівався цей хворий? Чого він чекав? Як переживав гармидер довкола себе? Ми не знаємо. Євангелист Іоан пише лише про те, що сам міг бачити, або про що чув від свідків. А з них ніхто не міг зазирнути в душу недужого, відчути силу його молитви. Ніхто – за винятком однієї Особи. Адже не випадково Сам Христос приходить до купальні та помічає недужого. І Сам Господь звертається до паралізованого із зайвим, здавалося б, питанням: «Хочеш бути здоровим?»

Якою гіркотою лунає відповідь хворого! Він навіть не вважає за потрібне прямо відповісти на питання. Паралізований лише ділиться своїми щоденними переживаннями: «Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить». Він сподівається співчуття, а десь у душі плекає надію, чи не згодиться цей милосердний Учитель із Назарету прийти з ним до купальні та допомогти пробитися до цілющої води?

Але ще глибше в душі розслабленого, в тій сокровенній внутрішній істоті людини, яка часом дивує нас самих своєю приголомшливою ірраціональністю, потужно підноситься молитва. І саме там, непомітно для чужого ока, цілюща сила Божої ласки діє, не чекаючи на прихід ангела. Сам хворий, цілком спрямувавши свою надію на щоденні збурення води в купальні Віфезда, не помічає, як його душа в очікуванні спасіння обертається на джерело цілющої води. Замість ангела ж до нього приходить на допомогу Сам Господь, Що прийняв людське тіло.

«Уставай, візьми ложе своє та й ходи!» Чи почули ці слова люди з натовпу, що штовхалися й галасували довкола? А коли й почули, чи збагнули, наскільки більше за сподіване дістав їхній паралізований сусід? Він мріяв про лікування тілесної хвороби – дістав же шанс на вічне життя. Бо, закликавши його встати, Христос підводить недужого і від гріховних недуг, вимагаючи лише одного – більше не грішити. Зцілення від хвороби стає початком спасіння.

Як багато разів ми уподібнювалися паралізованому з Єрусалиму, коли з тремтінням очікували зовнішньої допомоги в розв’язанні наших життєвих проблем! Ми чекали на порятунок від тілесних немочів у майстерних лікарів і завдяки особливо ефективним лікам. Сподівалися на подолання економічних криз завдяки енерґійній особі керівника. Навіть у церкві ми шукали видимого, матеріяльного об’єкту, здатного відвести від нас лихо, хворобу, спокусу. Шукали чудотворну ікону, мощі святого, воду з особливо благодатного джерела. Сприймали як ліки освячені воду, паски, вербу.

Чи справджувалися наші сподівання? Безперечно, вони часто справджувалися. Бо і лікарський дар, і талант керівника, і благодатні реліквії та освячені речі є чимось подібні на збурення води в купальні Віфезда. Вони виявляють у каламуті нашого життя живлющу присутність Божої ласки, засвідчують постійну взаємодію нашого матеріяльного світу з духовним, безтілесним світом, звідки ангел приходив щодня в єрусалимську купальню.

Але, покладаючи свої надії на ці радісні знаки, ми повинні постійно пам’ятати про справжнє джерело цієї ласки, Христа, благодатна участь Котрого в нашому житті зовсім не обов’язково потребує зовнішніх, видимих знаків. Христос діє потаємно, в глибині наших душ, і найбільше чудо Його присутности – дар спасіння, несений кожному з нас. Кожному, хоч якими немічними, нездатними до руху, розслабленими не виглядали б ми часто і перед людським загалом, і перед самим собою.

Тридцять вісім років немочі обертаються на суворий Божий дар розслабленому, завдяки котрому нездатний дійти до купальні раптом був відвіданий Самим Божим Сином, прощений та покликаний до спасіння. Наші життєві уроки значно легші. Переживаючи їх, замислімося: може, Христос дає і нам пережити зневіри, падіння, змертвіння тіл і душ для того, щоб колись підійти, зупинитися біля нас і по-батьківському покликати: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи!». Амінь.

(Переглянуто 43 разів, 1 переглядів сьогодні)