Ввечері 6 грудня учасники Всеукраїнського фестивалю християнської поезії «Обручка Катерини» виступили перед військовими 92-ї бригади. Це у селі Прикольному на кордоні з Росією. Із частиною, якою командує майор Олег Громадських, наша Свято-Дмитрівська церква, харківські поети і музиканти подружились ще з весни. Тому звісно, коли хлопці побачили Олену Рибку – її роль, крім вести концерт, була визначена: не читати віршів, а танцювати. Бо цього разу були бійці, яких весною не відпустили з караулу. Навесні поети і музиканти виступали в солдатському наметі і після дощу вчили з Ксенею Підопригорою і Оленкою Рибкою старовинні шляхетні українські танки. А зараз ми були в клубі. І в нас крім військових глядачами були місцеві мешканці. Їм нас іще довелося трохи почекати. Бо дорога до Прикольного була як скло. Посеред темно-сірого порожнього степу. І наше авто, яким кермував Ігор Хміль, і в ньому їхали ще ми з Ромой Романюком і гуртом «Боря і тромбон» плавно, під пісеньку Гриця з рефреном «Боже, бережи», зісковзнуло в кювет. Але це було так фігурно і елегантно, що ми не встигли навіть злякатися. Пісенька з рефреном «Боже, бережи» скінчилась, коли авто м’яко приземлилося на всі чотири колеса. І прекрасним поетам, які їхали в бусі за нами, не довелося нас навіть і поштовхати. А всі вони справді прекрасні – Іван Андрусяк, Катріна Хаддат (Розкладай) – з Києва, Маріанна Кіяновська і Світлана Одинець зі Львову, Олена Руда і Тетяна Кальченко – з Харкова. Вони читали поезії в Прикольному клубі натхненно, хоч було так холодно, що, здається, Катріна аж вибачалась, бо так змерзли руки, що не змогла перегорнути сторінку. А Таня Кальченко посеред віршу розплакалась, бо він був про смерті на війні.. Глядачі теж – і діти, і мами, і бабусі, хоч і ковдрами вкрилися – але змерзли всі страшенно. Музиканти старались усіх зігріти, так, що у Борі лопнула струна і тої ж хвилини згасло світло. Довелося Романові їм ліхтариком підсвічувати. Іван Андрусяк з малечею в поетичну чупакабру погрався. Хлопцям, помітила, сподобалось із Світланою Одинець зі Львову спілкуватись. А Маріанну декотрі бійці слухали, затамувавши подих. І в очах світилась романтика. Під кінець, коли дійшла черга читати Олені Рибці, вона вирішила замінити їх танцями. До Олени приєдналась і Катріна. Всі були задоволені і щасливі. Натанцювались, насолодились читанням і слуханням високої поезії, поспілкувались, а потім ще нас нагодували тушкованою картопелькою і запашним чаєм. Маріанна все хотіла дізнатись в майора Олега секрет заварювання. Виявилось, що це бійці наші трав цілющих ще влітку назбирали і посушили. П’ють тепер і не простуджуються. А взагалі, як на мене, не те що служити – просто жити у Прикольному – це вже подвиг. І здається, це почуття великої вдячності цим людям через край переповняло наших поетів. Не знаю, чи досьогодні їхні враження і почуття хоч трішечки вщухли.

Фоторепортаж вміщено за адресою:

11.12.2014 р.

титар Свято-Димитрівського храму Ольга Різниченко

(Переглянуто 36 разів, 1 переглядів сьогодні)