24-й єпархіяльний собор (2014 р.) Доповідь о. Олега Козуба

Шляхи впровадження парафіян у читання Святого Письма

Прот. Олег Козуб

Апостол Павло порівнює сл  ово, безумовно Боже Слово, до двосічного меча, навіть вважає його гострішим. Тобто Слово Боже, Біблія, Святе Письмо – це зброя, яку ми вживаємо для захисту від диявольських нападів, для виходу зі складних життєвих ситуацій і таке інше. Реальний стан цієї зброї в нашому житті, житті наших парафій можна порівняти зі станом наших українських збройних сил, які в критичний момент історії виявляються не зовсім готовими дати відсіч ворогові. І це рівень не тільки нашої єпархії, але загалом пострадянського православ’я.

Після аналізу пошуку по інтернету, отримано результат 1:10 на користь протестантів. Не дарма вони говорять, що православні Біблію не читають, вони її тільки цілують. Але системна помилка самих протестантів – церква (спільнота)  продукт Біблії. Тоді як православне вчення говорить, що Церква продукт Євхаристії.

Якщо брати ідеальний варіант, то потрібно три умови для успішного провадження Біблійної школи. Місце, час та підготовлений викладач. Приміщення бажано мати окреме, ізольоване, із наочним допоміжним матеріалом. Більшість наших парафій, на жаль, цих умов не мають. Але якщо мати велике бажання знайомити людей із Святим Письмом, то і саме храмове приміщення можна використовувати для навчання. Отже, з першим питанням більш-менш задовільно, за час існування парафій нашої єпархії ми принаймі маємо позитивну відповідь на питання Де?

Щодо часу, то бажано відвести окремий день для годинного чи трохи довшого заняття Біблійної школи, можливо сполучивши з коротеньким молебном. Проводити заняття в навантажені богослужбові дні, суботу чи неділю, менш доцільно, бо люди перевтомлені не будуть повноцінно сприймати Біблійну науку. В неділю крім усього треба ще дати коротку науку катехитичного напрямку, з основ віри. Бо до сих пір до церкви приходять люди, які не знають елементарних речей: як поводитися в храмі, як підготуватися до таїнств сповіді та причастя. Праця зі Святим Письмом потребує затишніших обставин, більшої зосередженості, заглибленості. І саме через це слушно виділити для цих занять окремий день. Можливо навіть проводити їх раз на два тижні, а то й раз на місяць, але окремо і добре підготувавшись.

Ну і найбільшою проблемою є Хто буде викладати науку Святого Письма? Найкраще це була б людина спеціально підготовлена, з педагогічною освітою, яка закінчила кількарічні курси по вивченню Біблії. Але реально є все той же священик, настоятель парафії, на якому лежить святий обов’язок проповідувати Слово Боже. І в нього так само є купа святих обов’язків пастирських, адміністративних, прорабських і інших. На мою думку треба працювати і в тому, і в іншому напрямку. Тобто думати про відкриття спеціальних Біблійних курсів на базі Колегії Патріарха Мстислава, одночасно шукаючи кандидатів по парафіях. А якщо в парафії на даний момент немає спеціаліста з Біблійних питань, то самому священику братися за викладання. І хай на ці заняття на початку буде приходити кілька охочих, проте священик і в процесі підготовки і під час самих занять здобуде неоціненний досвід праці з Біблійним текстом, який йому знадобиться і в повсякденній пастирській діяльності.

Щодо вікової диференціації, то розділяти доцільно на дитячу, підліткову та дорослі групи. Причому для дітей знайомство з Біблією пропонувати в межах загальної недільної дитячої школи, де якийсь невеликий відтинок часу присвячувати Святому Письму. Тим паче, що зараз дуже багато видається дитячих Біблій з гарним ілюстративним матеріалом. Для дорослих, якщо заняття підготоване на високому рівні, то не матиме значення який досвід воцерковленості слухача, йому все рівно буде цікаво. Не пригадую хто сказав, в соте перечитую Біблію і вона стає тільки цікавішою.

Коротко про те, про що не можна не сказати на заняттях. Обов’язково показати цілісність Біблії. Діалогічність Біблії. Діалог Бога з людством, де обоє – одночасно і слухачі, і ті що говорять. Починаючи з Адама, при якому цей діалог був неперервний. Як написано Адам неперестанно ходив перед обличчям Божим. В подальшому, як ми знаємо, настав суд Божий над тими, хто порушив заповідь (по-іншому говорячи етику діалогу з Богом), першими людьми. Вони були вигнані з раю, тобто були позбавлені безперервного діалогу з Богом. Але Господь не забув за своє створіння і відновив діалог з людством через Завіт спочатку з однією людиною Авраамом, потім зі спільнотою – обраним народом. Спадкоємцями Завіту зазначені не окремі особистості, а, по-перше, цілий народ – потомство Авраама, а по-друге, і всі племена земні. Схематично це можна зобразити у вигляді концентраційних кіл – Бог поволі розширює «сферу» Свого Завіту: одна людина, потім один народ, і, нарешті, весь людський рід. Ми не знаємо, як зберігали та передавали один одному свої особисті одкровення та переживання Авраам, Ісаак, Яків. Найвірогідніше, вони передавались усно, як сімейна священна традиція, передання. Але ми можемо стверджувати, що це священне усне передання стало потрібне, коли з народом – спадкоємцями згадуваних патріархів – відбулися події, що змусили цей народ відчути себе не тільки спільнотою, що об’єднана тілесним, кровним зв’язком, але і спільнотою, з якою Бог Авраама, Ісаака і Якова уклав такий самий Заповіт, виділивши їх з навколишнього середовища. Так народився народ Божий як цілісність, як релігійна спільнота, як зібрання, Церква (старозаповітна). Вихід з Єгипту, укладання Завіту та дарування Закону на горі Синай – все це події народження народу Божого.

Біблія – Слово Боже і слово людське. Бог звертається із Своїм Словом, Законом, Заповідями Завіту до народу в цілому («Слухай, Ізраїлю»), маючи на увазі рівність і рівну відповідальність всіх в цьому Завіті. Але з іншого боку, Слово Боже голоситься і потім отримує свою письмову форму завдячуючи праці і, можна сказати, творчості конкретних людей. Понад те, серед народу Божого далеко не всі готові і навіть не всі і не завжди хочуть слухати (чути і виконувати) Слово. Із біблійної історії ми можемо згадати багато прикладів невірства та невірності Ізраїля по відношення до Свого Бога.

Декілька головних речей ще можна доповнити, але згадаємо апостола Павла: «І що ще скажу? Часу не вистачить мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона…» Треба було б сказати про Пророків, Богонадхненність та людськість Біблії, Паралель з Халкедонським догматом.

Зупинюсь на важливій деталі. Якщо біблійні книги були написані конкретними людьми в конкретну, завжди  особливу, специфічну епоху, але при цьому всьому людьми віри, людьми Церкви, то і зрозуміти і почути його як Слово Боже ми можемо тільки у випадку коли у нас, що читають чи слухають, по-перше буде та сама віра, як і в тих, що записали ці тексти, а по-друге, якщо ми заглибимось у специфіку кожної окремої книги і слова. Церква – до тої межі Церква, поки вона є зібрання віруючих і тих, хто живе цією вірою (в молитві, в богослужінні і в повсякденному житті), а не просто гурток теологів, які раціонально та розумово розважають та філософствують про Бога. Так само й Писання до тої межі Священне Писання – Слово Боже, поки воно сприймається Церквою як Слово Живого Бога, яке читається і сприймається в молитовній спільноті тут і зараз, а не збірка мудрих настанов минувшини. Саме тому одним з центрів богослужінь – як в Старому, так і в Новому Заповітах, тобто і зараз в Церкві, – є читання Священного Писання. Саме тут, серед богослужіння, його життя і центральне місце зберігання та вірного, адекватного, тобто церковного сприйняття.

З такої концепції і основні напрямки вивчення Біблії:

  • Текстологія (звідки, як зберігся, які зміни)
  • Ісагогіка (обставини написання, автор, історичний контекст)
  • Екзегетика (трактування внутрішнього змісту, Золотоустий, Вас.Вел., Оріген, Фіофілакт Болгарський, єп. Касіан (Безобразов), от. Олександр Мень)
  • Герменевтика (кінцевий, глибокий, незмінний сенс, який актуальний зараз).

Біблія розчинена у світовій культурі. Помітний слід залишила Біблія в багатьох мовах світу. Це, наприклад, «крилаті вислови» – окремі слова, словосполучення й цілі речення, які, відірвавшись від біблійного тексту, вживаються як усталені (фразеологічні) одиниці мови – в узагальненому, переносному або образному значенні. («Хам», «Манна Небесна», «Блудний син», «Хто не працює, той не їсть»)

Окреме заняття можна присвятити українському перекладу Біблії. 1903 маємо переклад П.Куліша. Є факти, що до перекладу Біблії  запрошували     Т. Г. Шевченка.

На останок: інтернет і Біблія. Дуже вагоме джерело підготовки викладача Біблійних занять. Існує неохопна кількість сайтів, де можна отримати потрібну інформацію. Зокрема сайт от. Якова Кротова. Звертаю увагу на сайт IstudyBibletools.ru де за допомогою додатка Microsoft OneNote можна систематизувати свої здобутки у Біблійній науці. Різноманітні тексти Біблії, переклади, довідники, енциклопедії, коментарі окремих богословів – все це доступно через світову мережу.

Отже, «Досліджуйте Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене» (Ін. 5,39).

(Переглянуто 38 разів, 1 переглядів сьогодні)