ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря

всечесному священству й побожним мирянам

Харківсько-Полтавської єпархії

Української Автокефальної Православної Церкви

з нагоди початку Великого посту 2020 року

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

У символічному просторі Великого посту, який нині відкривається перед нами, звернімо увагу на один важливий вимір. Духовний подвиг передвеликоднього часу уподібнюється до мандрів старозавітнього народу на шляху з єгипетського рабства до Обіцяної землі. Для нащадків патріярха Якова сорокарічні блукання пустелями Близького Сходу були не тільки втечею від ганебного упокорення гнобителеві-фараонові. Народ Ізраїля ще й зрощував у собі психологію вільних людей. Людей, здатних дати відсіч ворогові й захистити власне право бути господарями краю, наданого Богом їхнім предкам у довічне володіння. Так само й кожен із нас не лише рветься на свободу від принизливого стану залежности від гріховних звичок і пристрастей. Ми плекаємо в собі почуття християнської гідности, несумісне з роллю маріонетки в світовому театрі марноти.

Дорога Мойсеєвого народу на землю предків була сповнена суворих іспитів. І починалася, і завершувалася вона посеред водяної безодні. Годі уявити, якою небезпекою виглядали води для синів пустелі. Тікаючи від переслідувачів, євреї спускалися на морське дно, з жахом озираючись на застиглі обабіч них грізні хвилі. А потім, ніби на підтвердження свого страху, вони спостерігали загибель під цими хвилями єгипетських колісниць. Уже на межі Ханаану на євреїв чекає переповнений весняними водами Йордан, аби стати валом перед ковчегом завіту й нависати над багатотисячним натовпом стривожених репатріянтів. Тільки непохитна віра в Того, Хто полум’яним стовпом провадив свій народ через випробування, й переможне жадання свободи змусили переселенців рушити вперед під навислими над ними водами.

Через сотні й сотні років співець псалмів шукатиме в переживаннях пращурів настрої, суголосні власним: «Спаси мене, Боже, бо води досягли вже моєї душі Я потрапив на морську глибочінь, і сильна буря налетіла на мене» (Пс. 68:2-3). Пророк же Йона вигукне в молитві: «Полилася довкола мене вода, аж до душі, мене оточила остання безодня» (Йона 2:6). І богослужбовий спів раз у раз уподібнює наше невпорядковане життя до «житейського моря, схвильованого бурею на­пастей» (ірмос 6 пісні канону).

У чому запорука успішного здійснення нами семитижневої прощі крізь Великий піст? Ми маємо подолати страх перед розбурханим морем власних пристрастей. Ми повинні помітити свій полум’яний стовп, воплочений у євангельському слові, оприявнюваний у церковних таїнствах і обрядах, у приватній молитві. Але найголовніше – відчути й пережити мету постової прощі: спасіння душі, відкриття перспективи Неба. А тоді прийняти провід Церкви в своєму простуванні до мети.

Бог провадив старозавітній народ через пророка Мойсея. Так само Він по-вітцівському твердо й обережно веде кожного з нас крізь пустельний іспит Великого посту за посередництвом Христової Церкви. Без віри в Церкву й довіри до неї ми прирікаємо себе на борюкання серед морської глибочіні власних проблем. Ми потопаємо серед нескінченних вагань, душевних криз, дріб’язкових образ, жалюгідного пристосовництва, вирування непогамовних амбіцій. Коли ж ми знайдемо в собі мужність прийняти виклик Великого посту й повірити в свою здатність до внутрішніх змін, то неодмінно відчуємо, як надійно виводить нас Церква поза небезпечні нуртовища. Тоді, подібно до Червоного моря та Йордану, хвилі життєвого моря розступляться перед нами в простуванні до обіцяного нам Неба. Амінь.

Ігор

архиєпископ Харківський і Полтавський

Свято-Дмитрівська церква

м. Харків

1 березня (16 лютого) р.Б. 2020. Прощена неділя

(Переглянуто 114 разів, 1 переглядів сьогодні)