Вони обережненько витягли з кузова круглу картонну коробку, в якій був величезний оберемок пролісків. І треба було бачити, як в них світились обличчя.

Поїздка до частини 1

Вони – це майор Федір і ще двоє хлопців-прикордонників, які під’їхали вантажівкою забрати речі, які замовляли: спальники, обмундирування, берці…

Поїздка до частини 2
Проліски подарували пані Галині. Разом з друзями вона створила «Громадську ініціативу допомоги Українському військові» в Харкові. Написали контакти в інтернеті, люди з ними зв’язуються, передають гроші або ж за списком купують що треба до військових частин. А вони відвозять. Співпрацюють з Євромайданом SOS.

Поїздка до частини 3
Власне, так і ми з ними через соцмережу познайомились. Назбирали у Свято-Дмитрівській церкві гроші в неділю.

Поїздка до частини 4Поїздка до частини 5Поїздка до частини 6

Голова нашого Крайового Православного Братства Андрія Первозванного Вадим Приходченко переговорив з ними, разом з іще небайдужими підприємцями зробили закупку і от вже перекидаємо зі своїх авто на вантажівку.

Поїздка до частини 7
Так що на власні очі переконалась, що нині створюється не якесь безлике, а саме Народне Українське Військо. І тепер це не просто звук – сини свого народу. Люди, які живуть по ближніх до військових частин селах і аж ніяк не розкошують, усім з ними діляться. «Та бабця, – каже майор Федір, – може б до пенсії копійчину заробила на банці з медом, – так ні – віддає хлопцям і каже, що їй від того на душі легше.» З Харкова теж небайдужі люди везуть усе, що попросимо, по першому дзвіночку.» Одним словом, – люди самі сьогодні свою армію укомплектовують.
«Та хіба ж за такий добрий і жертовний народ шкода душу й тіло покласти?!» – задає майор риторичне питання. Ні, звісно. Так усі наші хлопці вважають. До початку окупації Криму ще були ті, хто коливався щодо війни з Росією. Тепер всі як один готові застосовувати зброю, виконуючи присягу на вірність народу. «Ми на своїй землі, і жодному росіянину-загарбнику не дамо пройти.» Хоч сам майор народився в Росії, за 12 км від кордону з Україною. Вчився в російській школі. Там залишились його друзі і батьки. «Іноді, – розповідає, – доводиться з російськими військовими просвітительську роботу проводити. Наприклад:
– От ви росіяни, які живете в Росії, в Москві, що ви можете мені сказати, хто такий Бандера?
Вони кажуть: Бандера – це зрадник.
Якщо ви так кажете, що він зрадник, то кого він зрадив?
Він зрадив Совєтський Союз.
А що той ваш Союз дав українцям? Це ж була тюрма народів. Репресії. Голодомор. Бандера свій народ хотів з тої тюрми звільнити. То чого ж це він зрадник?
– А тепер скажіть мені, хто такий Рамзан Кадиров?
– Це, кажуть, борець за свій народ.
– Тобто от він вашим російським солдатам різав голови у чеченську компанію. Потім зрадив свій народ, потім йому Чечню віддали на відкуп, зараз його подільники їздять по Москві на джипах і він – борець за свій народ? І хто він? – Герой Росії.
От ти конкретно росіянин? Як ти до цього відносишся? І тут пауза.
І вони мені в таких випадках, коли я їм ставлю незручні питання, кажуть: ми все зрозуміли. Бо не можуть відповісти на питання, які ставлять їх в тупик.
Я їм кажу: « Ви не помічаєте дрова у своїх очах, а все сучки в очах інших народів шукаєте.»
Або ще кажуть: «Ця ваша влада незаконна»
А я їм: А яке ваше діло?» Ви взагалі не маєте права судити, законна наша влада – незаконна. Це справа народу України. Не треба сюди йти. Ми будемо стояти на кордоні і захищати свою землю.»
Як це так? – кажуть. Ви що будете – брат на брата?
Я їм: А що брат на брата може лізти, вибиваючи двері ногою і кричати: Я прийшов тебе врятувати?
Ні. Так не буде. Передайте всім: у нас спокійно і все під контролем.

25 березня 2014 р.

титар Свято-Дмитрівської парафії УАПЦ Ольга Різниченко

(Переглянуто 43 разів, 1 переглядів сьогодні)