1зн Покрова

Заява єпархіяльної ради Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

«Вас i всiх православних християн нехай пом’яне Господь Бог у Царствi Своїм» – лунає на Святій Літургії в українських храмах візантійського обряду. У всіх храмах, незалежно від юрисдикції та офіційного найменування конфесії. Бо православ’я визначається не реєстрацією статуту з відповідним словом у назві, а характером віри, зіпертої на євангельські правди, на мудрість Вселенських соборів, на духовну спадщину Отців Церкви та молитовний досвід давніх аскетів. Православ’я – віра чесних, мужніх, відкритих людей. Людей, здатних триматися разом у хвилини випробувань, вірити один одному й по-справжньому, жертовно любити ближнього та мати синівську покору до церковної влади.

XXV собор Харківсько-Полтавської єпархії у квітні 2015 р. виступив з ініціятивою, що відкриває нову сторінку в пошуку втраченої єдности спадкоємців Володимирового хрещення: він звернувся до Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви та греко-католицького єпископату з проханням «про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдности». Нині ще не вноситься жодних змін у статут, у внутрішній устрій єпархії: єпархіяльна спільнота лише чекає на поради, які розглядатиме наступний собор. Він може прийняти ці поради, а може їх відхилити. Але стратегія розвитку єпархії визначена.

Не дивно, що подібна ініціятива здійняла хвилю осуду у ворожому інформаційному просторі. Російські ЗМІ поквапилися оголосити про перехід Харківсько-Полтавської єпархії в Католицьку Церкву та зраду православ’ю. Адже зближення українських Церков, заборонених і переслідуваних окупаційним режимом, страшне для тих імперських сил, які здавна прагнуть розсварити й поділити наш народ. Перспектива об’єднання православних християн київської традиції довкола Української Греко-Католицької Церкви, котра зберегла цю традицію найчистішою, унеможливлює дальше маніпулювання нашими церковними громадами іззовні: ані з Кремля, ні з кабінетів політтехнологів і високопосадовців.

Однак сумно, що частина священиків з Київського, Харківського й Таврійського деканатів злякалася братнього діялогу, злякалася майбутніх змін. Молимося за тих, хто залишив Харківсько-Полтавську єпархію, і будемо раді їхньому поверненню.

Ми сподівалися на відновлення єдности з УАПЦ, збереженою в діяспорі, і були обманені в наших сподіваннях. Це змусило єпархіяльний собор 2015 р. ініціювати пошук єднання з УГКЦ. Перебіг діялогу з УГКЦ та нові перспективи, відкриті цим діялогом, підтвердили правильність стратегічного вибору, здійсненого XXV єпархіяльним собором: здорова православна ідентичність українців має формуватися на основі київської помісної традиції, найкраще збереженої УГКЦ. Православні спільноти, які повертаються до цієї традиції, мусять долати сторіччя руйнівного впливу імперської квазі-релігійности, залишки якої виявляються вельми стійкими. Ми починаємо дорогу до церковної єдности, аби, позбувшись атавізмів казенного «політичного православ’я», разом із братами з УГКЦ та всіх інших спільнот, які вийдуть на цю саму дорогу, відкрити радість – бути православними в найбезпосереднішому сенсі цього слова і нести цю радість у світ, в Україну ХХІ ст., котра так потребує справжньої, правдивої віри.

м. Харків

1 липня 2015 р.

(Переглянуто 108 разів, 1 переглядів сьогодні)