Зцілення сліпого

 

Виголошена 7 серпня 2005 р.

Дорогі брати і сестри!

І знов капернаумський митник Матей приводить нас до свого рідного міста, яке євангелисти називають «містом Ісуса Христа». Ми опиняємося серед по-східному гамірливого натовпу, який продовжує переживати вчинені Ісусом чуда. Знов і знов повторюється розповідь про те, як Ісус підвів за руку доньку їхнього визначного земляка, начальника капернаумської синагоги Яїра. Десь там у натовпі радіє своєму визволенню від тяжкої хвороби жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу. Десятки, а може й сотні людей штовхаються довкола Ісуса, намагаючись і собі коли не здобути чудовну допомогу, то хоча б привернути на хвилинку увагу Вчителя.

Як мав почувати себе в цю мить Син Людський? Чи тішився Він, споглядаючи на прихильний натовп? А може, навпаки, сумував, пересвідчуючись, що натовп готовий схилитися перед кожним, хто обдарує його коли не хлібом або грішми, то принаймні здоров’ям… Чи не хотів Ісус пошвидше сховатися від захоплених вигуків, що лунали звідусіль, як тоді, коли ховався на горі від нагодованих п’ятьма хлібцями й двома рибами п’яти тисяч чоловік (Ін. 6:15), котрі забажали настановити Його царем?

Цей натовп залишився б для нас безликим, якби не кілька зцілень, що справили особливе враження на євангелиста Матея, їхнього безпосереднього свідка. Саме з його дому подався Ісус до Яїрової оселі. І, можливо, Вчитель збирався повернутися до перерваної розмови, до митникового дому. Крім Матея, жоден євангелист не звернув на ці зцілення окремої уваги. Але Матей, перебуваючи в мить чуда зовсім близько, біля Ісуса, пережив ці миті інакше.

Учитель уже повертається від Яїра, вже хоче зайти до дому. Та назирці за ним протискаються двоє сліпих. І їхні слова мали зупинити й змусити здригнутися кожну людину, виховану, як Матей, на старозавітніх пророцтвах про Месію: «Змилуйсь над нами, Сину Давидів!» Говорячи мовою Старого Завіту, сліпці проголошують Ісуса Месією, адже саме з Давидового роду мав прийти заповіданий пророками Месія, Христос. А що писалося про Месію в Ісаї? «І в той день слова книжки почують глухі, а очі сліпих із темноти та з темряви бачити будуть» (Іс. 29:18). А ще: «Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим» (Іс. 35:5). Сліпі вже звертаються до Ісуса не тільки як до чудотворця: вони пропонують Месії здійснити один із знаків Свого приходу в світ.

Із масового захвату чудом проростає віра. Вона допомагає відкрити за видимими знаками Ісусової цілительної сили Його месіянську мету: повернення Божому народові Небесного Царства. Виявлена сліпими віра унаочнює картину духовної сліпоти тих, хто не схотів повірити побаченому тілесними очима. Фарисеї, ховаючись від реальности Божих знаків, тлумачать Ісусові чуда по-старому: «Виганяє Він демонів силою князя демонів». І знов справджується Ісаїне пророцтво: «Приведи ти народа сліпого, хоч очі він має, і глухих, хоч вуха в них є!» (Іс. 43:8). Фізична сліпота двох зцілених незрячих виявилася легшою хворобою, ніж духовна сліпота релігійних еліт Ізраїлю.

Сліпі з Капернауму парадоксальним чином вчать нас бути спостережливими та відповідальними в судженнях. Вони переконують: не треба боятися вірити! Адже очі відкриваються їм лише після того, як довго й наполегливо обидва взивали за допомогою, а потім склали іспит їхньої віри, лише після цього почувши: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою».

Ми живемо в світі, вщерть сповненому чудовних знаків Божої присутности. Як же маємо реаґувати на ці знаки? Як повести себе людині, що зіштовхнулася з незвичайним, непідвладним її розумові?

Можна недовірливо оцінювати, аналізувати ці знаки, разом із фарисеями шукати їхніх критичних пояснень. Можна ж, наслідуючи двох сліпих з Капернауму, прочитати звернений до нас знак як Боже послання, і відповісти на це послання негайно та безпосередньо, не боячись осуду й неприйняття. А для цього вчитися бути пильним і вдячним, кожен день завершувати спогадом про одержані Божі ласки, про ледь помітні, на перший погляд, вияви уважної, отцівської турботи, якою на кожному кроці оточує нас Господь.

Не завжди Бог квапиться виявити нам видиму допомогу. Часом буває, для нас необхідно здобути досвід самоти, досвід безсилих спроб опору життєвим обставинам. Наші заклики: «Змилуйсь над нами, Сину Давидів!», – можуть лунати не один день, а може, й не один рік. Ісусове мовчання у відповідь на вигуки сліпих було також іспитом їхньої віри. Але будьмо певні: в належну мить ми серцем відчуємо звернені до нас слова: «Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце?». Так як питає нас Господь у сповіді: «Чи віриш ти, що за Моєю допомогою можеш подолати гріх? Чи готовий ти протистояти йому?»

Хай же наше сумління буде твердим і неухильним у відповіді на Божий заклик, щоб і наша духовна сліпота й тілесна неміч були подолані Христовими словами: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою». Амінь.

(Переглянуто 59 разів, 1 переглядів сьогодні)