Усічення голови Іоана хрестителя

Виголошена 11 вересня 2003 р.

Дорогі Брати і Сестри!

На жаль, небагато наших земляків знає, ким же насправді були юдейські царі з іменем «Ірод», – і старший з них, якого юдеї і досі називають «Великим», що за його часів прийшов у світ Спаситель, і його другий син, Ірод Антипа, що успадкував по батькові Галилею. Але щойно ми назвемо когось «іродом» – і для кожного стає добре зрозумілим сенс цього образливого слова. Злочини обох античних правителів з Близького Сходу настільки шокували і їхніх сучасників, і всіх, знайомих зі священною історією, що саме ім’я «Ірод» стало прозивним і вживається замість слова «злодій», «злочинець». «Що ж ви, іроди, робите?!.», – не раз гукали наші прабаби і прапрабаби на ворогів, котрі брутально знущалися з людей і плюндрували українську землю.

Ірод-батько увійшов в історію як сильний, вольовий правитель, надзвичайно гнучкий дипломат, але патологічно шанолюбна й підступна людина, здатна знищити найближчих родичів, якщо запідозрить їх у зазіханні на престол. Наша колядка згадує, як він «за Христом ганявся», раз у раз повторюючи: «Ірод проклятий!»

Його другий син, що народився від самарянки Малфаки й називається Іродом Агрипою, правив Галилеєю та Переєю на східному березі Йордану понад сорок років. Він не відзначався ані батьковою жорстокістю, ні підступністю. Як і батько, він запобігав перед римлянами, був вихований у Римі й називав засновані міста то на честь римського імператора (Тиверія), то на честь його дружини. Вже з цього ми бачимо слабкість його вдачі, непевність у собі й пошук зовнішньої підтримки.

Але при цьому Ірод Агрипа, хоч і не мав цілковитої самостійности, як справжній східний цар, не звик ані чути слів критики, ні опиратися власній слабкості. Ось він зустрічає в оселі зведеного брата Ірода Филипа його дружину й власну племінницю Іродіяду й закохується в неї. І хоча релігійні закони та громадська думка, як і в наш час, не допускали цього, він вигонить власну дружину, доньку арабського царя, і відбирає братову дружину, беручи з нею шлюб.

Іоан Хреститель проповідував тоді над Йорданом і мав потужний вплив на народ. Цар «боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки». І ось цей сміливий проповідник правди зважився голосно викрити злочин Ірода: «Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!».

Пригадаймо, як до царя Давида прийшов за подібних обставин пророк Натан. Цар вчинив гріх, він узяв чужу дружину, Вірсавію, і пророк заявляє йому: «І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його?» (2 Цар. 12:9). Сором, обурення, бажання приховати свій гріх – що відчував при цьому цар Давид, незмірно могутніший за Ірода? Напевно, і йому боляче було слухати правду. Але він зважується визнати: «Згрішив я перед Господом!». Він кається, і за це чує від пророка: «І Господь зняв твій гріх, не помреш!» (2 Цар. 12:13)

Ірод знає, що Іоан говорить правду. Але він вірить, що може сховатися від правди, глушачи її голос. Він заарештовує Іоана, ув’язнює його в фортеці Махерон. Ірод готовий вчинити злочин: «І хотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали» (Мт. 14:5). Та й тут йому бракує відваги. Однак щойно трапилася нагода, він позбувся опонента, маючи за виправдання обіцянку дружині та її доньці від першого шлюбу Соломії. Ірод назавжди втратив спокій. Коли він почув про Ісуса Христа, то злякано говорить до слуг: «Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним» (Мт. 14:2). Він не зважиться ані винести вирок, ні виправдати приведеного до нього на суд Спасителя. І зрештою сам зазнає несправедливих звинувачень, буде позбавлений престолу й помре в засланні.

Скільки жорстоких і лякливих правителів приходило в світ після Ірода! Вони жили в різний час, чинили різні злочини. Але було і є щось спільне між ними: вони панічно бояться правди. Вони вдаються до закриття газет, переслідування журналістів, убивств опонентів, аби лише ніхто не смів вголос говорити про їхні злочини. Чуючи голос пророчого викриття, вони сприймають це як виклик і намагаються вчинити все, аби позбутися сміливця, що зважився говорити неприємну правду. І так мало чинить за прикладом праведного царя Давида.

Ми не маємо царських титулів, прав, багатств. Однак чи позбавлені ми з вами Іродових слабкостей? Чи готові дослухатися до неприємних слів, коли в них чуємо щось, що відкриває приховані сторони нашого життя, засвідчує наш гріх? Чи не трапляється нам у міру своїх сил боротися з цим словом, обертати неприязнь або й ненависть проти носія правди?

Поміркуймо над цим. Поміркуймо, чи гідні ми бути носіями й захисниками правди, готовими говорити голосом Іоана Хрестителя, боронити цей голос, доносити його до народу – і самі слухати пророка й чинити за пророчим словом. Амінь.

(Переглянуто 48 разів, 1 переглядів сьогодні)