Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 7 квітня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Ми вступаємо в цей особливий, духовно насичений тиждень, пройнятий переживанням всюдиприсутности в Церкві Пречистої Діви — Матері Церкви. Пресвяту Богородицю передає під опіку Свого учня і під нашу з вами опіку її Син на хресті. І водночас під опіку Пречистої Діви передаємося ми всі!

Колись, напевно, ці дві події зливалися в одну: і Благовіщення Пресвятої Богородиці, і Акафістова субота — день похвали Пресвятої Богородиці. Але потім так склалося в історії Церкви, що вони поділилися. І бачите, як гарно виходить цього року: ми вступаємо в цей тиждень Великого посту в неділю Благовіщення, а будемо закінчувати його Акафістовою суботою.

Ми вже пройшли близько місяця Великого посту. Ми пережили й розчарування від того, що не змогли зробити омріяного, пережили і масу спокус, які спадали на нас звідусюди. І ми відчули, якою потрібною є для нас Церква! Не просто Церква як інституція, а потрібен є Бог як абсолютна істина. Бо скільки нас за ці дні шукало, з ким можна порадитися, кому можна повірити, хто справді компетентний давати оцінки тому, що відбувається довкола! Найстрашніше, коли людина губиться в цьому життєвому морі, не знає, як виплисти з нього. Аж ось сьогоднішній день дає нам певну надійну основу: Слово сталося тілом!

Саме свято Благовіщення за своєю грецькою назвою (Εὐαγγελισμός) співзвучне з назвою основної книги християнського віровчення -“Євангеліє” – і співзвучне з самою назвою того, що здійснює Христос. Бо Він сповіщає нам Добру новину, сповіщає Слово. Це Слово є назвою сили, через яку все сталося: “І Слово сталося тілом, і перебувало між нами” (Ін. 1:14). Але перед тим, за неосяжні міріади років це Слово стало і землею, і небом, і планетами довкола нас. Слово, яким усе створилося, стало матерією. Єдинородний Син Божий, Друга Особа Пресвятої Тройці Ісус Христос — це і є воплочене, тобто втілене в людське тіло, Боже Слово, яке є основною креативною силою. Нам важко зрозуміти суть цього, важко зрозуміти, як може невидима сила набувати видимого і такого ефективного вигляду, щоб навчати нас, даючи нам слово.

Але нам, людям інформаційного суспільства, вже легше це зробити, ніж наївним матеріялістам XVIII століття, які повірили в те, що крім видимої матерії нічого не існує. Повірили, що в цій видимій матерії в перебігу еволюції самі по собі зароджуються свідомість, розум. Ми можемо тільки скептично поглянути на це минуле, бо знаємо силу слова вже завдяки інформаційним мережам, комп’ютерам, смартфонам — усьому тому, чим ми з вами користуємося. Знаємо, на що спроможна інформація і як вона творить нову реальність. Реальність не тільки віртуальну, невидиму для нас, але реальність, яка входить у видимий світ. Це змушує нас самих учитися оперувати тією зброєю, тією креативною силою, яку Господь дає кожному з нас.

Бо чим ми відрізняємося від усіх інших видів творіння? Не тільки тим, що ми маємо розум. Ми маємо творчу силу, яку Бог демонструє через створення світу, а потім через його спасіння. Ми маємо дар слова, яким ми творимо реальність, виступаючи Божими співтворцями. Ми можемо творити, – а можемо й руйнувати словом. Бо ж ми бачимо самі, скільки за останній тиждень із інформаційних мереж зливалося на українців руйнівних, злих слів, які поділяють людей, протиставляють одну групу іншій. Скільки виборів ми мали за своє життя, скільки пережили президентів! Український народ змінив за свою історію не один державний устрій. А народ як був, так і є! Ніхто – ніякі вибори, ніякий президент не мають морального права ділити цей народ, обертати слово на засіб протиставлення однієї групи людей іншій.

Творче слово, яке приходить у світ, приходить для того, щоб його єднати у святій Церкві. Бо, попри всі конфесійні поділи, Церква є одна остільки, оскільки в ній є Главою Ісус Христос, діють сім Христових таїнств, оскільки Церква пов’язана апостольським спадкоємством з громадою апостолів, яка згуртувалася довкола Христа дві тисячі років тому.

Ми молимося про дар слова — мудрого, єднального слова для нас із вами, для людей довкола. Але передусім — для християнської громади, яка в ці неспокійні для України дні і повинна виступати головним творцем тієї справжньої єдности, яка врешті решт ґрунтується на спільних цінностях, які ми всі маємо. Виявити ці спільні цінності, засвідчити їх, служити їм — це і є суспільне покликання кожного християнина.

Сьогодні день, який повертає нас у далекі-далекі часи, в Назарет, де юна Марія чує Слово. Але це не слово команди! Це слово пропозиції. Бог приходить до нас не як диктатор. Він приходить як Батько, з порадою, що її ми можемо виконати, а можемо й відкинути. Марія ж відповідає архангелові Гавріїлу, який передає їй Боже слово, тільки одним: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” (Лк. 1:38).

І в цьому – дар Євангелія, дар Доброї Новини для нас. Нам дається Слово, яке є основою, виміром для нашого з вами світогляду, непохитним каменем, на якому ми можемо вберегтися від усіх життєвих катаклізмів. Цінуймо це слово, вслухаймося в нього, тримаймо його в своєму серці і несімо це слово любови і примирення в довколишній світ, який так потребує його. Амінь.

(Переглянуто 94 разів, 1 переглядів сьогодні)