Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 7 квітня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Мабуть, немає ніжнішого, лагіднішого і світлішого свята, ніж Благовіщення. Недарма воно припадає на ту весняну пору, яка відкриває в кожному з нас, доки він є живий, жагу до життя, вміння милуватися ним, відкриває красу довколишньої природи, яка прокидається в цей час. І це має нам нагадати про красу тієї Найчистішої серед людей, яка стала оселею для Всевишнього.

Неможливо зрозуміти це людським розумом: Сам Бог сходить до людської Діви, Син Божий стає дитиною. Здавалося б, логіка підказує нам інше: Бог, невдоволений порушенням Його заповідей, мав би прийти як грізний Суддя, покарати, або, принаймні, якщо і воплотитися, то в якогось полководця, царя, який сильною рукою наведе належний порядок на всій землі або в обраній країні.

І як же все виходить навпаки! Як Божа логіка відрізняється від суспільної логіки! Бог приходить, щоб стати абсолютно пересічною людиною, щоб жити так, як живуть мільйони інших людей, можливо, – бідніше за більшість із них. Приходить, щоб показати красу не влади, а покори, любові і відкритости до інших людей. Не дарма для того, щоб народився Син Божий, Він обирає ту, яка стала взірцем лагідної покірливости. Але не тільки. Вона водночас дає нам зразок твердої непохитности у виконанні Божих заповідей. Адже, сьогоднішня подія – це не тільки винагорода для Пренепорочної Діви і для всього людства. Ні! Це великий виклик. Це приречення Богородиці на постійний страх за свою дитину, на постійне відчуття самотности, ворожости їй суспільних еліт. Це постійний конфлікт, який пророкуватиметься потім словами: “І меч душу прошиє самій же тобі!” (Лк. 2:35).

Треба бути цілковитим безбожником, ворогом Церкви, щоб саме у навечір’я цього свята здійснити бандитські напади на громадські приміщення, влаштувати шабаш у центрі міст (події 2014 року). Це не просто виклик нашим законам і суспільному порядку. Це виклик нашій вірі! Бо навіть найлихіші злодії зберігали пошану до християнських свят, пошану до Пресвятої Богородиці. І ось сьогоднішній день продемонстрував нам, на скільки ворожими найсвятішим християнським цінностям є ті банди, які приходять на нашу землю, щоб не дати запанувати спокоєві, порядкові, законові, щоб не дати нам звільнитися від тієї кримінальної влади, яка протягом останніх років перешкоджала нам навіть чесно дивитися в очі один одному, роблячи всіх нас учасниками якоїсь фантасмагоричної злочинної гри.

Як поводити себе за цих умов кожному з нас? Сама Пресвята Діва дає нам взірець такої поведінки: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” (Лк. 1:38). Вона не вагається, не відкидає Божого заклику, переданого через архангела Гавриїла. Вона схиляється перед ним, зробивши тільки уточнення: “Як же станеться це?” (Лк. 1:34). Вона готова виконувати ту місію, яка покладена на неї, бо знає: так потрібно, так хоче Бог…

На кожного з нас покладається місія, у чомусь подібна до місії Пресвятої Богородиці, – нести в собі слово. Слово не тільки в розумінні біблійних цитат, які ми можемо повторювати, не тільки в сенсі молитов, якими ми розмовляємо із Богом. Слово Боже, яке дається нам, – це слово правди, яке вимагає від нас непохитного і твердого служіння правді. Такого служіння, взірець якого дає нам сама Пресвята Богородиця. Бути чесними християнами, стійкими у випробуваннях, не зраджувати, не підтримувати зрадників, вміти бути жертовними, коли це треба, вміти завжди бути разом у одній церковній громаді перед будь-якими найнебезпечнішими викликами, вміти озиратися довкола, бачити свого ближнього і коли потрібно – підтримати його. Підтримати і матеріяльно, і, може, що найпотрібніше – духовно. Бо в ці дні, дні, коли вноситься неспокій в суспільство, найціннішою є людина, яка вміє триматися спокійно і твердо.

Пресвята Діва нестиме свою таємницю дев’ять місяців. Вона ще опиниться перед дуже делікатною і складною дилемою, коли побачить її вагітність її наречений чоловік Йосип. І тут вона не зраджуватиме таємниці, але в вирішальну мить Сам Бог допоможе їй, надихнувши Йосипа, розкривши йому, що це є Син Божий, опіка над Яким – це відзнака та пошана для праведного Йосипа Обручника. Пам’ятаймо і про це. Пам’ятаймо, що Бог дає нам пройти випробування не для того, щоб нас залишити. Він завжди з нами. Але Він дає нам, кожному з нас окремо, можливість реалізувати свої людські таланти, щоб у вирішальну мить прийти і підтримати нас Своєю безмежною силою.

Хай же ніякі суспільні катаклізми не затьмарюють нам цього щирого і світлого відчуття, яке дається сьогоднішнім святом! Бог приходить до нас, щоб стати одним з нас і перебувати з нами навіки. Створивши Христову Церкву, вести нас до спасіння. І відкривши нам те, що, може, призабули люди до часів Пречистої Діви: що Небесний Отець безмежно нас любить і завжди, як блудного сина, готовий зустріти кожного з нас у Своїх обіймах. Амінь.

(Переглянуто 436 разів, 1 переглядів сьогодні)