Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 7 квітня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Замислимося над тим, яке особливе це свято – Благовіщення! Щороку воно дає нам несподіванки, сюрпризи, які допомагають по-новому відчути перебіг Великого посту – часу, на який майже завжди припадає Благовіщення.

Ось і цього року воно припадає на день, що підсумовує собою першу, найбільшу частину Великого посту – Святу Чотиридесятницю. Бо знаємо, що піст складається з сорока днів, які нагадують не лише про сорокаденний піст Спасителя в пустелі, але й про сорок років, які юдейський народ присвятив дорозі з рабства у країну свободи, в Обіцяну Землю – Ханаан.

А вже з сьогоднішнього вечора розпочинається Страсний тиждень – дні, які нагадують нам про останні дні земного життя Христа: про Його страждання, розп’яття, хресну смерть. Але нагадують водночас і про заповіт Христа Своїм учням, про Його молитву за всіх нас у Гетсиманському саді і про встановлення Ним таїнства євхаристії, завдяки якому Він завжди залишається в Своїй Церкві.

Цей перший відтинок Великого посту – Свята Чотиридесятниця – символічно повертає нас у часи Старого Завіту, в часи, коли людство переживало трагедію втрати раю і напруженого пошуку дороги назад – до Бога.

І саме на межі цього періоду і періоду зустрічі із Самим Богом, воплоченим у людському тілі Ісусом Христом – Другою особою Пресвятої Тройці, постає перед нами свято Благовіщення. Знаєте, як називається воно по-грецькому?  Εὐαγγελισμός! Ця назва нагадує нам про сенс слова «євангеліє» – добра (по-церковнослов’янському «блага») новина, тобто благовіщення.

Добра новина Євангелія воплочується в Ісусі Христі ще до того, як Він скаже Свої перші слова як дитина. Він – Слово Боже – споконвіку стає знаком надії, вже згодом прийнятим у лоно Пречистою Дівою. Вона ж смиренно несе це Слово людству. Смиренно, тобто «з миром». Бо справжнє слово істини завжди несе в собі мир. Ісус приходить до нас, щоб сказати: “Мир залишаю вам, мир Свій вам даю!” (Ін. 14:27).

Як же смиренно вона, зовсім юна палестинська діва, приймає приголомшливу звістку про те, що стане матір’ю Сина Божого: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” (Лк. 1:38) – і все! Ніяких перепитувань, ніяких сумнівів! Вона приймає Слово. Вона нестиме його, щоб дарувати людству; вона пильнуватиме його, тікаючи разом із своїм Сином до Єгипту від переслідувань земної влади. Вона ходитиме слідом за Ісусом по Галилеї, коли Він проповідуватиме, і пильно вслухатиметься в цю проповідь, бігтиме до Нього, коли про Нього щось неприємне говоритимуть і підсміюватимуться: Він, мабуть, збожеволів, бо речі, які Він промовляє, неспроможний збагнути людський розум.

Матір Божа стоятиме біля Його хреста, щоб почути: “Оце, жоно, твій син!” (Ін. 19:26). І тим самим Христос їй, Матері Слова, передає всіх нас, усю Свою Церкву не просто у підпорядкування. Ні! Він передає нас у синівство Своїй Матері. Ми всі стаємо Її дітьми, синами і доньками. А, отже, – спорідненими з Самим Богом Словом!

Можна тільки уявити собі велич цієї чести, яка дається людині. Людина, котра завинила проти Бога своєю гординею, звільняється від тягарів гріха Самим Богом, Який приносить Себе в жертву за нас і тим самим відчиняє нам двері повернення до втраченого дому. Але ввійти в ці двері, відкриті для нас Словом, ми можемо лише самі, якщо приймемо цей дар смирення – дар покори Богові. Не óпору, не протиставлення Богові своїх власних забаганок і проєктів, а вірного слідування тому Слову, яке назветься Євангелієм – Доброю новиною.

Христос приходить до нас, щоб дарувати дороговказ до вічности. Він лишається з нами. Лишається через Своє слово. А помічницею в Його сприйнятті назавжди лишається нам Пречиста Діва. Та, яка підказує, допомагає, супроводжує нас у цій дорозі, завжди молитовно перебуваючи в Церкві разом із нами всіма. Лишаючись нашою Матір’ю.

Ми сьогодні вшановуємо вополочення Слова напередодні важких, скорботних днів. Це нагадує нам про те, як часом дивно складається наше життя. Ми уникаємо життєвих криз, потрясінь. Нам завжди краще лишитися десь у стані спокою, ніж іти назустріч небезпеці. Але натхненним імпульсом до цього руху і стає Пречиста Діва. Вона нагадує: неможливо прожити життя, ховаючись від будь-яких життєвих викликів. Треба йти їм назустріч, треба відповідати на виклики, які ми одержуємо звідусюди. І Вона готова нам у цьому допомогти власним прикладом, своєю молитвою. А насамперед – даром свого Сина, з Яким Вона приходить до нас, щоб завжди, покірно, смиренно лишаючись у затінку слави свого Сина, водночас бути готовою нас підтримати, захистити. Приходить, щоб бути готовою співпереживати з нами у час наших випробувань.

Тож, стоячи сьогодні на порозі  Страсного тижня, приймімо цей великий дар Євангелія, натхненної Доброї новини, з якою йде до нас сама Пречиста Діва з Назарету. Амінь.

(Переглянуто 49 разів, 1 переглядів сьогодні)