Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 19 січня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Є кілька днів у церковному році, в які присутність Бога відчувається у церкві особливо могутньо і водночас – ніжно і тремтливо. Ці дні позначаються в церковному календарі зокрема й тим, що священики облачаються у білі ризи. Білі ризи завжди є знаком чистоти.

Чи можемо ми самі, люди, зважитися претендувати на чистоту? Ми, котрі вже пройшли довге життя, сповнене помилок і падінь? Самі з себе – ні. Але Бог її нам повертає! І радість цих днів, радість Преображення Господнього, Богоявлення, Різдва і полягає в тому, що Бог, приймаючи нас такими, якими ми є, бажає від нас одного: покаяння за всі помилки і готовности бути із Ним.

Бог приходить до нас не тому, що раніше Його біля нас не було. Бог споконвіку є з людиною. Він нас створив, Він провадить світ. Але Він як добрий, люблячий Отець дає нам розвиватися відповідно до наших виборів, часом допомагаючи нам, але дуже делікатно, не нав’язуючи нам Свою волю, швидше радячи, підказуючи.

І коли Він являється на Йордані, то це явлення не супроводжується якимись грізними потужними знаками, що могли б настрашити людину і змусити її чинити Божу волю. Бог відкриває Себе як слабку звичайну людину, Йоанового родича з далекої Галилеї. Правда, Йоан Хреститель не бачив ще Ісуса від часу народження. Але водночас Голос із Неба нагадує: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав»!» (Мт. 3:17).

Христос приходить, щоб відкрити нам правду, яку ми часто забуваємо в житті: Бог ніколи нас не залишає. Він приходить не тільки, щоб супроводити Свою громаду протягом недовгих трьох років проповіді. Він приходить, щоб назавжди лишитися у Церкві. І найвиразніше, наймогутніше явлення сили благодатних дарів Святого Духа, яке буде продемонстроване тисячам прочан у Єрусалимі в день П’ятдесятниці, стане здійсненням того, про що Христос говорив: «І Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20).

Христос лишається з нами завжди. Ми можемо тікати від Нього. Ми можемо наївно ховатися, сподіваючись, що Бог не помітить наших провин і не покарає за них. Ми можемо, як персонажі гумористичних фільмів, затуляти ікону фіранкою (пригадаймо старий радянський фільм «Ніч перед Різдвом» за мотивами повісті Миколи Гоголя), або як діти – ховатися під ковдру, вважаючи, що Бог нас не побачить. Він же бачить нас завжди. І наші спроби приховати щось від Нього, чинити таємно, виглядають не менш наївно, ніж кінематографічні затуляння фіранкою ікони. Бог бачить усе. Водночас Він готовий нам і про-бачити все, що ми вчинили. Але для цього необхідно, щоб ми пішли шляхом покаяння. І не просто покаялися і зупинилися в цьому, а змінили свій життєвий шлях, пішли далі слідом за Христом.

Коли сьогодні, в день Богоявлення, в церкві здійснюється освячення води, то це і є нагадуванням нам про живлющу силу Божої благодати, що спадає на наші душі, як дощ на землю або як ранкова роса на рослини. Роса Божої благодати готова живити нас, зміцнювати і допомагати нам розвиватися, очищуючи нас від попередніх провин. Але якщо ми самі цього хочемо. І саме це бажання бути з Богом, свідомий вибір життя із Христом і пропонує нам сьогоднішній день – день Богоявлення. День, коли Господь дарує нам усім на спасіння святі таїнства. Бо перше з них – таїнство хрещення, яке приймав кожен із нас, повторюючи більш або менш символічно те, що вчинив був Христос у цей день над Йорданом, коли омив Своє людське Тіло, щоб позначити прагнення обмити і людську душу від гріха.

Хай же бажання обмитися від бруду гріха зростає в нас, як зростає трава після щедрого літнього дощу! І нехай наше бажання бути з Богом не зникає разом із тим, як проминатимуть свята, а залишається з нами завжди, освітлюючи наше життя щоденною радістю перебування із Христом. Амінь.

(Переглянуто 113 разів, 1 переглядів сьогодні)