Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 19 січня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Як звичайна людина могла б уявляти собі зустріч із Богом? Очевидно, що ще з давніх давен – від створення світу, від появи самої людини – вона, переживши трагічну розлуку із своїм Творцем, уявляла собі цю зустріч як тріумф у тому дусі, як відправляли тріумфальний вхід до міста римські імператори. І Бог уявлявся у вигляді всемогутнього небесного царя, правителя, подібного до земних правителів. Тільки що Бог мав би перевершувати їх своєю пишністю, силою, гордовитістю. І оточений Він мав бути незліченними силами, подібними до земного війська. А люди мали б усі перед Ним падати навколішки…

Такою була міфічна картина зустрічі людини з Богом. І утворилася вона саме внаслідок гріха, внаслідок влади, яку гординя вона взяла над людиною.

Насправді ж зустріч ця відбувається цілком інакше. Десь на краю світу, в глибокій провінції – не в Римі, не в Олександрії, а в мало кому в ті часи знаній Юдеї, біля невеликої пустельної річечки Йордан, яка несе свої каламутні хвилі з-під Галилеї аж униз, у Мертве море. Саме там попередник, Предтеча, Ісуса Христа Іоан закликає до покаяння: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне! … готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» (Мт. 3:1-3). Дорогу для Господа, яка має пролягати у наше серце…

Бо доки наше серце лишається замкненим перед іншими людьми, замкненим перед довколишнім світом, доки ми лишаємося зосередженими на собі, на власній уявній самодостатності, доти ми закриваємо шлях Богові до наших сердець. Очистити цей шлях – означає звільнитися від тягарів гріха, звільнитися від гордині, від ненависти, від ворожости до інших людей, відкритися до ближнього. Тоді ми й торуємо дорогу для Господа!

І ось Господь приходить. Приходить, ніким не помічений! Тільки один Іоан Хреститель зумів відчути Його наближення, відчути, що нарешті приходить Той Месія, про Якого він звіщав, не знаючи Його: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ін. 1:29).

Йоан, звичайна людина, злякався, коли уявив, що йому зараз належить приймати покаяння від Єдиного Безгрішного! І він чує від Ісуса: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3:15).

Ці слова адресовані не тільки Йоанові. Вони спрямовані до кожного з нас. Виповнити усю правду  означає починати з себе, не чекати, доки хтось щось змінить у довколишньому світі, а тоді й ми почнемо пристосовуватися до нього. Не сподіватися, що хтось там захистить нас на Сході, і тоді вже ми долучимося до наших захисників. Не чекати, що хтось інший здійснить Революцію Гідности, і тоді вже й ми почнемо повертати свою гідність. Ні. Починати зміни у собі самих належить зовсім не з того, щоб вивищуватися над іншими, протиставляти себе загалові. Ні. Ми маємо змінюватися внутрішньо. Лише так, із цієї сукупности внутрішніх змін ми можемо творити зміну довколишнього світу. Не довкілля, не суспільство має впливати на нас, а ми маємо впливати на суспільство, бо так годиться нам виповнити усю правду.

Сьогоднішнє свято породжує і низку сумних роздумів. Дивіться, що відбувається в останні роки із святом Богоявлення? Воно перетворюється на парад марноти, на демонстрацію своєї сили, спортивної підготовки. Я вже навіть читав цими днями у соціяльних мережах, що й взагалі це не християнське свято, а прадавня слов’янська традиція – пірнати в ополонку серед зими. Та нічого подібного! Не було такої традиції в Україні. Не може вода сама собою освячуватися. Освячується вона через сходження в неї Христа. На церковному богослужінні вода здобуває особливі властивості внаслідок молитви, читання Слова Божого і занурення в неї хреста, який є подобою Самого Спасителя. Саме тоді, коли ми переживаємо спільно молитву над водою, вона і здобуває ті чудовні якості, які з’являються не самі з себе, а там, де Бог виявляє Свою ласку до нас, відгукуючись на наші молитви. Бо саме у спільній літургійній молитві ми й переживаємо зустріч із Христом, яка відкриває нам Його явлення серед трьох Божих іпостасей.

Бо на Йордані Бог Отець являв Себе Голосом, Який відкривав присутність Сина: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!». Дух Святий набув матеріяльного вигляду як голуб, і видимо зійшов на Ісуса. Сам же Божий Син, Друга Особа Пресвятої Тройці, сходить у води Йордану, щоб прийняти хрещення від Йоана (Мт. 3:16,17).

Триіпостасність Божества реалізується у постійному чуді Церкви. Саме через Церкву уприявнюється Божа присутність у світі. Шукати інших альтернативних форм зустрічей з Богом не можна. Профанацією є перетворювати Йорданські свята на таку собі народну розвагу з масовими гуляннями і зануреннями в ополонку. Це свято спокою і тиші, свято величного переживання приходу в світ Христа. Це день переживання особистої зустрічі з Ним. Бо Він являється не якомусь безособистісному загалові. Він приходить до кожного з нас, щоб оживити в нас богоподібність, яка є джерелом людської гідности. Бо ж і відкрити свою гідність ми можемо, коли відкриваємо кожен у собі образ і подобу Божі – те, що являє собою особливе уприявнення присутности Божої благодати в світі, постійної присутности в людині від миті її створення.

Хай же це свято стане для нас радісним відкриттям нашої внутрішньої істоти, святом перемоги над стереотипами, які заважають нам гідно реалізуватися у світі, святом відкриття постійного і безперервного тріумфу Христа, Який, приходячи, як звичайна людина, виявляє Свою Божественну силу. Хрещеного в Йордані Спасителя, Котрий дарує кожному з нас радість зустрічі в цьому унікальному святі хрещення Господнього або Господнього Богоявлення. Амінь.

(Переглянуто 101 разів, 1 переглядів сьогодні)