Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 14 серпня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Мабуть, у житті кожного з нас траплялося, що ми, знайшовши якусь стару річ – чи давню одежину, чи припалу брудом картину, чи щось із кухонного начиння, – вже хочемо її викинути. Але потім вирішуємо: давайте ми його почистимо, помиємо, виперемо. І після цього раптом виявляється, що ця стара річ засяяла новою красою, а ми із захопленням пригадали час, коли її придбали. Ми несподівано переконалися, що антикварна річ і сьогодні може прикрасити нас самих й інтер’єр нашого житла. Виявилося: досить оновити стару річ, і вона природно ввійде в наше сучасне життя.

Так і з людиною. Не раз траплялося в історії, що вона, занечистивши свою душу гріхами, накликала на себе Божий гнів. Колись у давнину це закінчилося найбільшою в світі трагедією – всесвітнім потопом, коли загинуло майже все людство. Але збережена від Божого гніву праведна Ноєва родина започаткувала нове людство. Тоді ж Господь, прийнявши жертви від Ноя і його родини, пообіцяв, як пише нам книга Буття, що ніколи більше не винищуватиме людство. На знак цієї обіцянки, цього заповіту між Мною та між землею, Творець встановив символ – веселку (Буття 9:9-17).

Ми з вами заслуговуємо часом на сувору кару. Однак ось саме тоді, коли здавалося, що вийти самотужки із глибин падіння неможливо, приходить до нас Христос. Приходить не тільки в минуле, приходить до всіх нас тепер, бо Він є понад історією. Приходить як той господар, який вирішив не викидати забруднену річ, а спробувати її оновити, очистити. Чим? Цього разу цілющою зливою спадають на всіх нас не води жорстокого потопу, а сама кров Христова, кров Божого Сина. Вона оновлює людство, дає йому шанс на повернення до свого справжнього покликання – на майбутнє вічне життя.

Сучасна популярна культура дуже охоче оперує різними чарівними предметами. Навіть у релігійну свідомість вона намагається внести щось таке особливе: «Ось привезуть вам фантастичні дари волхвів!» Або: «Це оновлена ікона. Торкнетеся до неї – і все відразу в вашому житті стане інакшим. Ви зцілитеся, одержите новий шанс…».

Але коли ми говоримо про оновлення людини, хіба не йдеться про нашу душу, про її очищення? Справа не в чарівних предметах!

Ми слухаємо розповідь євангелиста Матея про те, як Христос наситив п’ять тисяч чоловік (Мт. 14:14-22). Уявімо собі, що нас тут стоїть у п’ятдесят разів більше, ніж зараз на богослужінні. Як нагодувати таку кількість людей? Кожна господиня знає, скільки мороки їй коштує нагодувати кількох людей, які приходять на гостину! А Христос не користується ніякими чарівними засобами, не наказує принести Йому щось таке особлива. Ні! Він бере звичайні продукти, якими послугувалися всі тоді в околицях озера Кинерет: хліб і рибу. Христос благословляє їх – і раптом ці звичайні продукти відкривають свою цілющу сутність. Вони насичують п’ять тисяч чоловік та ще й решта лишається!

Христос іде до нас, аби нас оновити. Оновити, не переінакшуючи нашу природу. Він намагається омити нас від гріха і тим відкрити нам же наше справжнє покликання. Ми бо самі винні в тому, що забруднили, занедбали його. Самим нам дуже важко очиститися. Чи ж дитина, яка забруднилася, бавлячись десь у калюжах після рясного дощу, вимиється сама дома начисто? У духовному сенсі ми такі самі невправні діти Божі. Коли ми йдемо до Отця, треба, щоб хтось нам допоміг. І ось ми бачимо, як ці сім речей, якими Христос насичує тисячі народу, перетворюються на символ, на дуже місткий символ того, що дається нам для очищення.

На що перетворюється кров Христова, яка омиває нас від гріха? На сім таїнств Церкви! На сім особливих ліків, які допомагають нам відновити первісне покликання, повернутися до того стану чистоти, який ми мали, коли вийшли із хрещальної купелі.

Хрещення, миропомазання, сповідь, причастя, подружжя, священство, оливопомазання. Ці сім поживних речей даються нам для того, щоб ми не нехтували ними, а, приймаючи, відчували їх як новий шанс, як двері у нову молодість для кожного з нас. Христос іде, щоб покликати нас до цієї нової молодости.

Саме це відбувалося в 988 році, коли слідом за хрещенням окремих представників княжого роду: самого князя Володимира, його бабусі Ольги, частини дружинників, частини киян та мешканців інших міст, – дар хрещення приходить для всієї Руси. Цей дар п’яти хлібів і двох риб оприявнюється серед тисяч народу, які зійшлися до річки, аби прийняти хрещення, аби змити бруд своїх провин і йти в майбутнє життя чистими, оновленими.

Чи зберегли ми, наш народ, цей дар? Важко відповісти на це питання однозначно. Дуже часто перед нами постає спокуса бачити тільки якісь наші провини, втрати, бачити лихе в нашому житті. А наше очищення від гріха передбачає водночас і повернення нам дару чистого зору, котрий дозволяє бачити в довколишньому світі добро. Якщо ми відкриємо наші духовні очі, ми побачимо і безпрецедентні приклади сповідництва, і тисячі й тисячі святих мучеників, які гинули за Христа. Ми побачимо героїчний шлях, торований звичайними людьми які навчилися протистояти злу. Але світлий зір на світ передбачає оновлення тих дарів, які ми вже маємо, прийнявши хрещення.

Сьогоднішній день – день спомину про винесення дерева Чесного і Животворчого Хреста Господнього, завдяки якому християнам вдалося перемогти величезне військо противників, день спомину про хрещення Руси-України – допомагає нам відчути постійну присутність Христа в нашому житті. Господь бо і зараз звертається до нас із Своїми дарами. Для кожного з нас вони майже всі відкриті, хіба що священство – лише для частини християн, та подружжя – тільки для тих, хто пов’язує себе священними шлюбними зв’язками. Але хрещення, миропомазання, сповідь, причастя, оливопомазання, яке ми можемо прийняти в час смертельної небезпеки для життя і здоров’я – це і є ті дари, які стають нам духовною поживою для нового життя.

Пам’ятаймо завжди, що це нове життя не закінчується тут, на цьому світі. Воно відкрите у нескінченність. І саме туди, у нескінченну вічність веде нас Христос. Саме для того Він прийшов, щоб, омивши нас Своєю кров’ю від наших провин, покликати нас, як колись палестинського грішника: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» (Ін. 5:14). Амінь.

(Переглянуто 46 разів, 1 переглядів сьогодні)