Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 14 січня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Ми повторюємо слова різдвяного вітання «Христос рождається!», можливо, з особливим почуттям сьогодні, коли за старим юліанським календарем починається новий 2016 рік від Різдва Христового. Сьогодні ми пригадуємо схему літочислення, яку внесла християнська Церква у світову цивілізацію. В останні роки щодалі більше чуються слова: «Ви ж не знаєте, коли народився Божий Син! Рахуєте роки від дня Його народження, а не можете погодитися, коли саме відзначати Різдво Христове!»

Очевидно, що Різдво Христове відзначається і в східній, і в західній традиції в один день – 25 грудня. Тільки що 25 грудня припадає на інший день стосовно сонячного руху по небу з огляду на відмінності між двома календарними циклами. Тобто латинський Схід і грецький Захід по-різному визначають число років, які минули від дня Різдва Христового.

Коли ж говорити всерйоз, то дійсно – не знаємо ані року, ні дня! Бо хоча й рахуємо роки від Різдва Христового, але всі історики Церкви й історики стародавнього світу згоджуються в тому, що Христос не міг народитися за кілька днів до початку першого року від Його Різдва, бо Ірода вже в цей час не було. А народився Божий Син принаймні за чотири роки до того дня, який визначено було колись Діонісієм Малим як дату Його народження. Та ще згадаймо, що сам день Різдва Христового був визначений не тому, що вдалося точно встановити: саме тоді, 25 грудня, Христос народився. Ні!

Спочатку свято Різдва Господнього відзначали 6 січня разом із іншими випадками Божого явлення Його народові: і народження Христа в тілі, і хрещення Його в Йордані. А вже потім, у IV столітті, ці свята розділили. За день Різдва Христового було тоді прийнято вважати день зимового сонцестояння. Тоді в античному світі відзначали одне з найбільших річних свят на вшанування сонця. І Церква, замість язичницького за своєю суттю свята, запропонувала вшановувати в цей день Сонце світу – Христа, Сонце зі Сходу, Яке осяває Своїм світлом усю земну кулю. Це нагадує нам про умовність будь-яких свят…

Старі люди, ті, хто народився ще на початку ХХ століття, розповідали, що тоді не було прийнято відзначати дні народження. Іменини відзначали урочисто, а дні народження були дуже особистими днями. Коли почали видавати паспорти, старші люди часто й не знали достеменно, коли саме вони народилися. Моїй бабусі за день народження просто записали день  її іменин, логічно припустивши, що її назвали іменем святої Наталії, бо цього дня бабуся народилася.

Ще звернімо увагу: ми починаємо рік не в сам день Різдва Христового, а в день Його найменування. Хоча це якоюсь мірою випадковість, але в ній криється одна дуже глибока, дуже промовиста закономірність, очевидна в світлі тієї доброї новини, з якою приходить Христос у світ. Для Нього не важлива була дата народження. Він нагадуватиме потім: «Я – Той, Хто спочатку» (Ін. 8:25). Народження Христа є тільки прихід Його до нас, людей. Але як же делікатно, як коректно  здійснюється цей прихід! 

Що відповідає Христос уже дорослою людиною, досягнувши свого тридцятиріччя, коли Йоан Хреститель пробує стримати Христа і з покорою каже: «Я повинен христитись від Тебе…»?«Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3:14-15).

Як виповнити усю правду? Не виділяючись із загалу, не протиставляючи себе йому. І Христос, прийшовши, проходить усі етапи, які має пройти звичайна земна людина. Болючий знак входження до Мойсеєвого народу – обрізання разом із наданням імені – Він, восьмиденна дитинка, проходить так, як і Його ровесники. А в сорок днів Його, Божого Сина, принесуть до храму, аби за Нього Його убогі батьки принесли найбільш скромну жертву, яку прийнято було приносити в той час.

Ісус дає нам взірець, послання: чинити так, щоб не протиставляти себе загалові, не вивищуватися. Він повторюватиме Своїм учням: «А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба» (Мр. 10:44).

На жаль, світ йшов іншим шляхом. І як часто нас провокує сучасна цивілізація, особливо, на Сході, у деспотичних країнах, які тільки-но вийшли із світу імперій, виділятися з-поміж людського загалу! Тільки-но ти здобув якусь посаду чи багатство, старайся жити не так, як інші: тобі вже не годиться їздити на громадському транспорті, будувати собі житло належить десь в елітному районі, віддавати своїх дітей маєш в елітні школи. Головне ж – показувати дистанцію з іншими, транслювати навсібіч свою зверхність.

Нещодавно різні веб-сторінки обійшла скромна фотографія: англійська королева Єлизавета виходить з електрички, на якій приїхала до свого заміського палацу. Щоб не використовувати вертоліт чи авто, вона разом із двома охоронцями сіла у вагон, пов’язалася хусточкою, і ніхто б її, мабуть, не пізнав, якби не почали її фотографувати.

Це лише один приклад, який протистоїть нав’язуваному нам стереотипові неминучої боротьби за пріоритет. І він якраз відповідає тому, що говорить нам Христос: чесно́та скромности залишається непорушною в будь-які часи. Немає, не може бути такого земного устрою, такої цивілізації, яка б відкинула її і зберегла здорову динаміку розвитку. Пиха, самозвеличування є непомильними ознаками кризи людської або й суспільної свідомости, якщо вони поширюють свій вплив у суспільний простір.

Саме свято Різдва Христового було певною мірою компромісом із світом. Адже ж імператори урочисто відзначали свої дні народження, античне літочислення велося від заснування Риму – хай ця дата була і умовною. І Церква пішла на компроміс, запропонувавши власну альтернативу і ввівши в IV  столітті свято Різдва Христового як загальнохристиянське.

Але воно дається нам не для того, щоб ми, християни, декларували свою інакшість чи вищість над світом. Воно, як і це сьогоднішнє свято, нагадує нам про покликання християн: нести собою в світ взірець Христа, бути разом із світом, а не протиставляти себе світові, не вивищуватися. Наше покликання – гамувати змагання амбіцій, змагання пріоритетів своєю скромною присутністю в світі, бо так годиться нам виповнити усю правду. Амінь.

(Переглянуто 92 разів, 1 переглядів сьогодні)