Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 14 січня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Давайте замислимося сьогодні над однією деталлю: наше християнське літочислення починається від Різдва Христового. І саме у 2017 рік від Різдва Христового за старим календарем ми вступаємо сьогодні. Але чому ж не тиждень тому, не на сам день Різдва починається Новий рік? Бо Церква мудро допомагає нам відчути входження Бога у людське суспільство.

Немовлятко Ісус, Божий Син, Який не потребував виконання над Ним жодних людських обрядів, покірно приймає болючий старозавітній юдейський обряд обрізання, як і людська дитина. Не раз потім Ісус говоритиме: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17). Він виконує Закон. Він стає одним із нас і показово дає покласти на Себе той знак, який несуть на собі всі Мойсеєві нащадки. А разом із ним приймає Він і людське ім’я, те ім’я, про яке ангел говорив ще давніше: «Ти ж даси Йому ім’я Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мт. 1:21).

Кого звали Ісусом? Ісуса Навина, улюбленого Мойсеєвого учня і наступника, полководця, який очолив входження Мойсеєвого народу до Обіцяної землі. Ісус Навин керував звільненням землі, яка була суджена нащадкам Авраама, Ісака і Якова, звільняючи її – часом жорстоко з погляду нас, християн, – від попередніх мешканців (Книга Ісуса Навина).

І ось приходить Ісус Христос у світ. Приходить у землю, яка обіцяна нам усім, – у наш внутрішній світ, щоб звільнити її від тих ворогів, які нам заважають, щоб повернути нам рай, який починається вже в нашій душі – починається із безгрішного життя.

Ми вступаємо в рай тоді, коли звільняємося від гріха, хоч опинимося там, зрозуміло, вже після нашого прощання із земним тілом і переходом в інший вимір існування. Отже, Христос приходить, щоб, ставши людиною, боротися за людину як таку. Він дає нам потужну зброю, яка вказує нам, якою має бути людина, дає нам Своє навчання – Євангеліє, добру новину про вічне життя. Саме воно стає зброєю Ісуса Христа у Його боротьбі за цю нову Обіцяну землю.

Ми входимо у новий рік, стаючи перед вибором: брати нам цю зброю, чи й далі продовжувати послугуватися власними знаряддями, які пропонує нам довколишній світ, що стимулює нашу боротьбу за самоствердження, конкуренцію, захист свого я у будь-яких умовах.

Христос покірливо, смиренно і водночас твердо дає нам свою зброю. Але ми можемо відвести Його руку і не прийняти її. Навіть відвідуючи церкву і чинячи зовнішні знаки благочестя, ми можемо відмовитися бути разом із Христом, відмовитися входити в Його Обіцяну землю. Коли ми хочемо, щоб наша Обіцяна земля – наш внутрішній світ – був і далі сповнений тих вирувань амбіцій, пристрастей, зневаги, ненависти до інших людей, коли ми хочемо залишити собі власний клаптик духовних джунглів, саме тоді ми й відмовляємося бути з Христом, відмовляємося від послуг Того Визволителя, Яким приходить до нас Христос.

Бо це особливий Визволитель – без могутньої зброї, без демонстрації власної сили. Він співпрацює з нами у нашому визволенні. Він очолює нас, але не замінює нашої доброї волі. Він пропонує нам Себе, але не нав’язує. І з Ним ми можемо ввійти в новий рік. Саме тому новоліття дається нам у день прийняття Немовлятком із Вифлеємського вертепу людського імени, імени визначного полководця Ісуса, щоб нас поставити перед вибором нового життя, початком якого може стати для нас і цей Новий рік.

Тож молімося за те, щоб Господь дав нам мудрість прийняти Його зброю визволення – Євангеліє, вчитися володіти нею, не тікати від Ісуса, а разом із Ним поволі звільняти землю свого внутрішнього світу від бур’янів гріха. Саме тоді ми можемо розраховувати на те, що і вона перетвориться на ту Обіцяну землю, через яку і нам простягнеться дорога у вічне життя разом із нашим Визволителем Ісусом. Амінь.

(Переглянуто 73 разів, 1 переглядів сьогодні)