Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 травня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Ось і знову після майже двомісячної перерви залунала наша молитва до Святого Духа. “Царю Небесний, Утішителю, Душе істини!”, – так звертаємося ми до Святого Духа, намагаючись відчути Його присутність у собі, в своїй душі, в своєму житті. А Євангеліє повертає нас ще до того старозавітнього свята, на яке і відбулася подія, вшановувана нами сьогодні: П’ятдесятниця — п’ятдесятий день по виході народу Ізраїля з Єгипту. Це день, коли Мойсеєві на Синайській горі було дано Закон, було дано дороговказ, який мав допровадити народ Старого Завіту і все людство до зустрічі з очікуваним Месією.

Для нас часом загадково виглядає саме слово “Месія” чи його переклад грецькою мовою “Χριστός”. Насправді воно досить просте і означає “помазаник” – той, кого Бог помазав (знаком благословення старозавітних пророків і царів було помазання їх оливою). І сьогодні, коли в таїнстві миропомазання людина вступає до Церкви і приймає свою частинку благодатних дарів, даних усій Церкві, її також помазують сумішшю запашних олій, бальзамів, інших речовин, які варить предстоятель Церкви в чині мироваріння.

Це – зовнішній, видимий бік таїнства. Але головна дія таїнства відбувається в нашій душі, в глибині нашого єства, яке Отці Церкви називали серцем.

Що сталося в той день П’ятдесятниці — в день старозавітнього свята, на яке до Єрусалиму сходилися десятки тисяч народу з усього світу, щоб разом відзначити його в Єрусалимському храмі? Саме в цей день на знак спадкоємности Старого й Нового Завітів сходить на громаду учнів Ісуса Христа Третя Особа Святої Тройці, Дух Святий. Той Дух, Який видимо з’явився в часі хрещення Спасителя на Йордані у вигляді голуба. Тепер Дух Святий набуває вигляду вогненних язиків.

Тут сполучаються два знаки, якими Сам Бог позначає цей дар: ріки живої води, як говорив був якось про нього Христос у Єрусалимському храмі в день старозавітньої П’ятдесятниці, і вогонь. Вогонь, який знаменує і горіння любов’ю до Бога, і світло, яке освітлює нам дорогу в житті. Те світло, про яке Христос говорить наприкінці зачитаного сьогодні євангельського уривку: “Я Світло для світу” (Ін. 8:12).

Церква приймає цей особливий дар. Власне кажучи, вона народжується саме в цю мить. Бо саме в цю мить громада малоосвічених, лякливих, непослідовних учнів Ісуса Христа, згуртованих, однак, любов’ю до Нього і навчених Ним протягом трьох років проповідування, переінакшується в першу церковну громаду. Апостольська громада на додаток до навчання Христового та до власних дарів, які кожен із апостолів мав, як і ми маємо, – дари, дані людині при її створенні, що називаються образом і подобою Божою, одержав також неоціненний дар — благодатну присутність Святого Духа.

Святий Дух об’являє Себе Церкві і через Церкву. Він стає ніби кров’ю Церкви. Так само, як кров живить наше тіло, благодатні дари Святого Духа діють у Церкві через сім Христових таїнств, два з яких кожен із нас прийняв у свій час. Це хрещення і миропомазання. Змиваючи з себе рештки первородного гріха, ми водночас приймали у таїнстві миропомазання, переданого нам через естафету багатьох-багатьох поколінь, дар благодати Святого Духа. І коли священик помазував нас миром, він промовляв слова: “Печать дару Духа Святого”.

Ми приймаємо також таїнства сповіді і причастя. Через сповідь ми регулярно переживаємо повернення до первісного чистого існування, в таїнстві причастя благодатно єднаємося з Самим Христом. А в таїнстві священства здійснюється зв’язок спадкоємної естафети, в якій від єпископа до єпископа, від року сходження Святого Духа на апостолів аж досі передається благодатний дар Святого Духа.

Церква є боголюдською інституцією. В ній ми, люди, з нашими слабкостями, з нашою залежністю від довколишнього життя єднаємося з таїнственною, постійною і непохитною присутністю Духа Святого. Ця присутність і рятує нас від капітуляції перед світом, рятує від падіння, від нівелювання у довкіллі, допомагає нам відчути Божу ласку.

Сьогоднішній день, який нагадує нам про подію, що відбулася в мить сходження благодатного дару Святого Духа на апостолів, є днем народження всієї Церкви як спільноти. І є водночас днем народження кожного з нас для вічности.

Через прийняття благодатного дару Святого Духа, через хрещення, сповідь, причастя ми народжуємося для вічного життя, позбавляємося тягарів, які заважають нам бачити перед собою майбутнє і входити в це майбутнє. Тому сьогоднішній день дуже особистісний для кожного з нас. І це добра нагода для того, щоб обміркувати наше місце у Церкві, нашу роль як християн, те, наскільки ефективно ми використовуємо одержані від Бога дари.

Пригадаймо розповідь Євангелія про таланти, дані царем своїм слугам (Мт. 25:14-30). Третій слуга теж одержав талант, але він не використав його, не примножив, заховав. Саме тому він втратив ласку царя і був викинутий назовні, у зовнішню темряву. Ця розповідь — застереження для кожного з нас. Одержавши дар Святого Духа, ми не повинні ані марнувати його, ні тримати його схованим від світу. Дар дається нам для того, щоб ми демонстрували його світові через світло своїх учинків, через активне християнське служіння. Він посланий нам, щоб ми допомагали іншим навернутися до Христа, щоб ми самі були світлом світові, були частиною того спадкоємного зв’язку, який єднає різні покоління в єдиній Церкві.

Хай же сьогоднішнє переживання зустрічі з даром Святого Духа, даним Церкві, допоможе і нам відчувати Його ласку. Допоможе сміливо простувати через життя, навчаючись вести й інших до спасіння. Амінь.

(Переглянуто 77 разів, 1 переглядів сьогодні)