Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 13 грудня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Євангельське читання від Йоана (Ін. 1:35-51) нагадує нам про ту першу мить знайомства апостола Андрія з Ісусом із Назарету, яка і дала йому в церковній традиції ім’я Первозваний. Саме його першим кличе Христос: «Ходіть і побачте!» (Ін. 1:39). Власне кажучи, Андрій – перший, хто відгукується на цей заклик. Бо не знаємо, можливо, й до нього Христос кликав інших людей. Але вони не зважилися зрушитися з місця і йти за Христом. Та й Андрієві це рішення давалося важко.

Вже познайомившись із Учителем, пізнавши в Ньому щось особливе і повіривши, що Він і є Месія, про Якого говорили пророки, апостол не квапиться змінювати своє місце проживання, свій спосіб життя. Він знов повертається до ловитви риби на Генизаретському озері, повертається до своєї оселі. І треба було, щоб Христос знову наполегливо, тепер вже Сам прийшов до Андрія і його брата Симона, якого згодом назвуть Петром, і сказав: «Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!» (Мт. 4:19). І Андрій став ловцем людей, тобто, рятівником людей від загибелі у глибинах життєвого моря.

Церковна традиція розповідає нам, що саме він, апостол Андрій Первозваний, проповідував довкола Чорного моря. І дуже рано спомин про це міцно ввійшов у церковну свідомість грузинів, які вважають саме його попередником творення Церкви на своїх землях. І у нас уже на початку ХІІ століття літописець Нестор вносить до «Повісті временних літ» історію про те, як апостол Андрій підіймався вгору Дніпром і, зупинившись на горах, де збудується згодом Київ, переночував там, воздвиг хрест і, проповідуючи, провістив велике майбутнє цьому містові.

Чи виникла Церква відразу там, де проповідував апостол Андрій? Ми вважаємо, що саме він був основоположником Христової Церкви в Україні. Грузини вважають його першим проповідником християнства на території Грузії. А недавня зустріч Вселенського Патріярха із папою Франциском на Фанарі 30 листопада 2014 року, коли грецькі церкви за новим календарем відзначають пам’ять апостола Андрія Первозваного, нагадала нам про те, що і Візантійська Церква вважає саме його першим єпископом і від нього веде відлік патріярхів, який на сьогодні закінчується Патріярхом Варфоломеєм.

Але це – церковне передання. Історики скептично ставляться до можливости подорожі апостола Андрія на Північ, на місце Києва. Та і грузини визнають зачинателькою Церкви Грузії рівноапостольну Ніну, від якої саме і почалося творення церковної інституції. Зрештою, в колишньому Візáнтії, який у IV столітті був перебудований на нову столицю Римської імперії і названий Новим Римом, або на честь свого засновника – Константинополем, – і там відомості про перших єпископів столичною кафедри датуються лише тим таки IV століттям.

Що ж, у такому випадку ми мали б викреслити апостола Андрія із історії цих церков? У жодному разі – ні. Його місія була місією зачинателя, який кидає зерно. А потім уже зерно проростає, колоситься. І його збирають зовсім інші, не ті, хто його сіяв.

Апостол Андрій проходив, ніби сівач, за словом свого Учителя, сіючи зерна Євангелія по цім теренам. І напевно, що заходив він на територію Скіфії, тобто, теперішньої України. Наскільки глибоко – важко сказати. Але його слово було тим початком, який згодом спонукав князя Володимира не просто дозволити проповідувати Євангеліє, а вже оформити існування Руської Церкви як інституції, як Київської митрополії. Бо ж на той час християнство вже стало фактом масової свідомости русинів-українців. Існували церкви. І люди вже з радістю приймали нову віру, коли в 988-му році сталося загальне хрещення.

Саме цим апостол Андрій нагадує нам про дуже важливу місію кожного із нас, християн: бути сівачем зерна правди. Для цього треба мати самому це зерно, тобто вміти поводити себе по-християнському, вміти бути взірцем християнської, євангельської поведінки. Можливо, людина, яка спілкується з християнином, не навернеться з першого разу. Найчастіше само так і буває. Але дуже важливо, щоб ця зернина потрапила в душу людини. А там уже з Божої ласки вона зможе розвинутися.

Що відповів Ісус Христос на перший, можливо, трішки відсторонений запит рибалок із Галилеї? Ходіть і побачте – отже, «не слухайте інших, довіряйте власному досвідові, спробуйте поспілкуватися зі Мною, побудьте у Моєму домі». Сучасна людина потребує часто саме цього. Бо нині, коли в переважній більшості країн світу знято офіційні заборони на сповідування Христа, коли Церква навіть у колишньому комуністичному світі стала легальною, не сталося масового навернення…

Виникли нові перешкоди, які заважають сучасній людині прийти до Христа. Це нові забобони, які поширюються разом із фальшивими стереотипами через засоби масової інформації, через міжособистісні стосунки. Це власні упередження. Це страх прийняти Христа в своєму житті, в своєму домі. Він породжується різними причинами: страшно жити не так, як нав’язується масовою думкою, страшно кидати виклик стереотипам. Незвично щось змінювати в собі. І саме в цю мить Христос знову нас кличе, як колись апостола Андрія: Ходіть і побачте – «не бійтеся, зайдіть до Мого дому, станьте членами Церкви».

Може, перед тим, як стати активним учасником церковного життя, потрібно спробувати в своєму особистому житті пожити по-християнському. Здалеку це здається важко, небезпечно. Обурює сама думка про те, що в чомусь доведеться собі відмовляти, що треба наповнювати своє життя прозорою чистотою, до якої кличе нас Євангеліє. Але коли людина зважиться випробувати це на своєму досвіді, раптом виявляється, що перебування з Христом не тільки не обтяжує нас, а навпаки: звільняє від безлічі важких стереотипів і обмежень, які ми самі на себе накладаємо.

Саме тоді нам стає легко і радісно жити, коли ми відчуваємо в присутність Христа. Тоді нам хочеться ділитися цією радістю з іншими, кликати і їх разом із Христом: ходіть і побачте, не бійтеся, не тікайте від Христа!

Цей поклик апостола Андрія Первозваного, з яким він прийшов колись на Русь, залунав першим, зберігаючись у підсвідомості наших предків. Він згодом проріс, коли вже прийшли грецькі і південно-слов’янські місіонери за покликом князя, аби навертати усю Русь на християнство. Саме цього поклику і сьогодні чекає довколишній світ, від нас із вами, християн. Поклику не тільки словами, але й прикладом свого життя, прикладом стосунків у нашій церковній громаді.

Саме тому цей перший поклик, з яким Христом звернувся до апостола Андрія Первозваного, через його посередництво приходить і в наше життя, в нашу сучасну церковну риторику. І знов, і знов Церква кличе до довколишнього світу: Ходіть і побачте. Амінь.

(Переглянуто 158 разів, 1 переглядів сьогодні)