sf-ap-andrei-18

Написана архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 30 листопада 2008р. спеціяльно для збірника

Дорогі брати і сестри!

Як опинилися галилейські рибалки, Йонині сини Симон і Андрій у Витанії, де Йоан Предтеча звертався до юдеїв із закликом до покаяння й здійснював символічне обмивання гріхів, хрещення, над тими, хто відгукнувся на його заклик? Обидва брати були звичайними трудівниками, які жили з праці своїх рук. Навряд чи вони мали більш-менш серйозну освіту. Можна бути певними, що Йона подбав про їхнє виховання в традиційному старозавітньому дусі, в суворій юдейській побожності. Але схоже, що почуття неповноти духовного життя, спрага богопізнання кличе їх до дальшого пошуку правди. І ось, почувши про грізні застереження Йоана Предтечі, разом із кількома своїми земляками з Галилеї, принаймні один із яких, Филип, походив із того ж міста, що й Симон з Андрієм, брати йдуть над Йордан, приймають Йоана за свого вчителя, хрестяться на знак покаяння.

Та духовна спрага ще не була вгамована! Невідомо, чи були Андрій і Симон свідками Господнього хрещення й об’явленням над Йорданом Пресвятої Тройці. На другий же день Андрій опинився біля Іоана Предтечі саме тоді, коли неподалік з’явився Ісус. У той час, коли вся Палестина так напружено чекала на Месію, Йоанові учні не могли не зіставити слів учителя, з якими він вказав на Ісуса – «Ось Агнець Божий» ‑ з повторюваними й коментованими на суботніх богослужіннях у синагозі словами месіянського передбачення пророка Ісаї: «Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст» (Ісая 53:7). Ось, ось Він, очікуваний Відкупитель! Захоплені учні інстинктивно вирушають до Нього, але, помічені, не знаходять, як пояснити свою поведінку. Вони соромляться прямо відповісти на відверте питання: «Чого шукаєте?»«Шукаємо Месію!» Заважає і сором, і зніяковіння, і страх: а що, як вони помиляються? Тож раптом виривається несподіване: «Равві, де перебуваєш?» І, як часом трапляється в житті, це дивне для пустельного узбережжя Йордану питання набуває глибини й символічного наснаження. Відповідає на нього Ісус не менш символічно: «Ходіть і подивіться».

Для Андрія ці слова стали не лише запрошенням відвідати убогий намет або й звичайне очеретяне ложе біля згаслого вогнища, де зупинився над Йорданом Ісус. Вони визначили все його майбутнє життя – життя в дорозі до Ісуса, до Його небесної оселі.

Ця дорога лише епізодично відображається в Євангелії. Так вже другого дня він, Андрій, залучає до щойно твореної громади апостолів свого брата, Симона, в майбутньому – першоверховного апостола Петра. Згодом же саме Андрій вказує Ісусові на хлопчика, що мав п’ять ячмінних хлібів і дві рибини, котрими було нагодовано п’ять тисяч чоловіків. Коли греки, що прийшли на Пасху до Єрусалиму просили дозволу побачити Ісуса, їхнє прохання передає Господеві також Андрій. Отже, його життєва дорога, його місія в Церкві виявляється у впровадженні до Христа народу Божого. І, може, на зміцнення свідомости цієї місії Господь обирає Андрія разом із його братом Симоном-Петром та Заведеєвими синами Яковом і Йоаном для повідомлення їм ознак другого приходу Месії, попереджає про майбутні гоніння, природні катаклізми й закликає: «Чувайте!»

Дорога першого покликаного Христом апостола завжди супроводжувалася пильним дослухуванням знаків часу й невтомним проповідуванням Царства Божого. Хоча Діяння святих апостолів і не розповідають нам про деталі цієї дороги, вже з перших сторіч християнства записуються усні свідчення тих, хто опинився на цій дорозі й завдяки апостолові Андрієві дістав спасіння. «Андрієві діяння», переказані згодом Григорієм Турським, оповідали про подорожі узбережжям Чорного моря, Фракією й Македонією та мученицьку смерть розіп’ятого на хресті в Патрах апостола. А визначний історик Церкви Євсевій Памфіл, посилаючись на самого Орігена, доводить, що апостол Андрій проповідував у Скифії, як називали греки степові простори на північ від Чорного моря. Вже тоді, в перші сторіччя нашої ери, з постаттю апостола Андрія пов’язується початок єпископського очолювання церкви в місті Візантій – грецькій колонії, яка згодом розростеться в Новий Рим, східну столицю імперії, названу на честь засновника Константинополем. У списках Вселенських Константинопольських патріярхів за традицією ім’я апостола Андрія вказується першим. Популярні образи, перед якими моляться про відновлення єдности в дні обміну візитами представники Римської та Константинопольської Церков, зображують зазвичай перших єпископів Риму та Константинополя – братів Петра й Андрія. Навскісний хрест у формі латинської літери «Х», на якому, за переданням, був розіп’ятий апостол Андрій, увійшов до гербів і прапорів Ірландії, Шотландії, Великобританії, південноамериканських штатів, використовувався в символіці російського військово-морського флоту, Російської визвольної армії генерала Власова.

А в причорноморських країнах шукали слідів перебування первозваного апостола на своїй землі. Грузини переказували розповідь про те, що апостол Андрій був посланий на їхню землю самою Пресвятою Богородицею, котра одержала цю кавказьку країну в свій земний уділ. У нас же, в Україні, вже на початку ХІІ ст. до найдавнішого літопису ввійшло оповідання про те, нібито апостол не обмежився перебуванням у Причорномор’ї, а піднявся вгору Дніпром, зупинився біля київських гір і, переночувавши, вранці сповістив учням: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог».

І Константинопольська, і Грузинська, і Українська Церкви, таким чином, вважають апостола Андрія за свого основоположника. У цьому відобразилися не лише прагнення віднайти апостольські корені Помісної Церкви, але й пошук власної місії, котра для Церкви завжди відкривається на дорозі проповіді Христа, проповіді Його вічного Небесного Царства. Залізний хрест, встановлений апостолом на перевалі в Південній Грузії, так само, як і легендарний хрест на місці майбутнього Києва, не лише засвідчили початок входження наших народів до християнської спільноти. Хрест провіщав страждання за Христа, за християнську віру, якими так рясніла наша історія. Мучеництво за Христа стало живим свідченням нашої віри, а проповідь Євангелія, здійснювана нашими місіонерами на Сході Європи, в Сибіру, на Далекому Сході, продовжувала дорогу, відкриту стопами апостола Андрія Первозваного.

Ця дорога відкрита перед нами й сьогодні. І нині через апостола Андрія Христос звертається до нас, запрошуючи: «Ходіть і подивіться». Він запрошує нас до Себе – і кличе в дорогу з Собою. Це дорога наслідування Христа, свідчення про Нього своїм життям, іншими словами – дорога несення нашого життєвого хреста. Тож використаймо сьогоднішню молитовну зустріч із первозваним апостолом, аби зважити перспективи цієї дороги і відчути небесного покровителя й основоположника нашої Помісної Церкви своїм невтомним і досвідченим супутником. Амінь.

 

(Переглянуто 37 разів, 1 переглядів сьогодні)