Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 2 серпня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Нам важко уявити, чого саме сподівалися мешканці Назарету від їхнього прославленого Земляка. Напевно, вони думали, що Ісус має чинити тут якісь чуда. Вони чекали, що Він прославить їхнє місто, що, коли вже у Капернаумі були явлені чудесні зцілення та вигнання бісів, то не менші чуда мають відбутися і в їхньому місті. І що вони одержали? Цілковите розчарування…

Більше того, їхній Земляк почав їх же навчати! І в них це викликало глибоке обурення. Вони чекали прославлення, а до них приходить учень столяра, син їхнього земляка зі словами повчання. Це зовсім суперечило тому, чого вони могли сподіватися. І серед них наростає ремствування, обурення, вони невдоволені Ісусом. Менш за все вони думають над тим, щоб дослухатися до Його слів (Лк. 4:22-30).

А Ісус вказує їм на далекого Свого попередника в навчанні, не менш самотнього, ніж Він, – пророка Іллю, який із безмежної любови до своїх земляків гірко картав їх, навчав, застерігав. Ілля пішов від них геть. І якщо він являв свої чуда, то поза ними – іноплеменниці в Сарепті Сидонській, вдові, в якої, доки він жив, не зникало ані борошно, ні олія.

Зухвалі, самовпевнені ніколи не одержують того, на що вони сподіваються. Коли ми чекаємо від Бога винагороди, виходячи зі своєї завищеної самооцінки, то розчарування буде неминучим. І немає таких слів повчання, до яких не варто було б дослухатися. Тим більше, коли вони виходять з вуст людини, не зацікавленої в тому, щоб чимось вивищитися понад нас із вами.

Ісус дає нам приклад осуду за гординю — не Свого власного осуду, бо Він нікого не засуджує, а осуду Божого, який виявився в тому, що Його рідне місто виявилося не гідним одержати жодного знаку Божої ласки до нього.

Пророк Ілля, якого ми сьогодні вшановуємо, не залишив нам нічого писаного. Коли Ісус прийшов до Назарету, то Він читає там, у синагозі, книгу іншого пророка — пророка Ісаї (Лк. 4:17). Але сам образ життя пророка Іллі, його мужня постава, а найголовніше — його мистецтво протистояти загалові, бути не таким, як усі, зберігати вірність тоді, коли всі зрадили, чи радше, коли йому здається, що всі зрадили, – ось приклад, який ніколи не зістаріється. Цей приклад, можливо, потрібен нам у сучасному світі більш, ніж будь-коли.

Бо, мабуть, в усі часи найпідступніша омана виявляється в міркуваннях: “Будь, як усі, маскуйся, ховай свою особистість, розчиняйся в масі, роби так, як роблять ті, хто довкола тебе. І не помилишся, а головне — не постраждаєш”. Саме такий перебіг думок нищить людину, нищить людську особистість і ціле суспільство.

Щоразу, коли нам нагадується про те, як мало вийшло з українського суспільства нобелевських лауреатів, людей, які були визначними і знаними в усьому світі, ми обурюємося і шукаємо собі виправдання в хворобливому досвіді національної минувшини, у поневоленні, в інших причинах, які обумовлювали нашу неспроможність виявити себе, як належить. Але дуже рідко ми згадуємо про фатальну рису національної вдачі, яка так гірко виявляється останнім часом: коли талановита, визначна людина не тільки не одержує підтримки від суспільства, а навпаки – суспільне оточення намагається знищити її. Скільки найталановитіших з-поміж наших земляків виявилися приреченими на вигнання! Їхні таланти розвинулися в Швеції, Німеччині, Північній Америці, але не в Україні. Ми повторюємо гірку долю Назарету, який вигнав найвизначнішого не просто з-поміж своїх земляків, але й з-поміж всіх, хто народився від жінки. Назарет не схотів, не зумів прийняти Того, Хто Своїми якостями вирізнявся з-поміж земляків. Це теж велика пересторога для всіх нас.

Жаден пророк не буває приємний у вітчизні своїй” (Лк. 4:24), – нагадує Спаситель слова, які, напевне, стали крилатими вже в той час. Ці слова – настанова для нас. Для власного порятунку, для відкриття національної перспективи треба навчитися помічати людський талант, не каменувати його носіїв, а вшанонувати їх, щоб тим самим здобути визнання і кожному, хто служить йому, підтримує і допомагає йому реалізуватися. Амінь.

(Переглянуто 117 разів, 1 переглядів сьогодні)