Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 13 грудня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні гарна нагода замислитися над тим, наскільки багатозначним є почесний титул, який даємо ми апостолові Андрієві, — Первозваний! В цьому слові є дуже багато значень. Ясна річ, що про перше й безпосередніше значення нагадує нам сьогоднішнє євангельське читання (Ін. 1:35-51). Саме Андрій, брат Симона-Петра, рибалка з Вифсаїди, з берегів Галилейського озера, став першим, кого покликав Ісус. З іншим, невідомим нам учнем, Андрій був біля Йоана Хрестителя, прийшовши послухати його слово. І тут він побачив нового, незнайомого доти йому Вчителя з Назарету, Який прийшов туди ж, над Йордан. І раптом про Нього Йоан говорить: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (Ін. 1:29).

Андрій несміливо звертається до Ісуса, питає про перше, що спало на думку: “Учителю, де Ти живеш?” І чує у відповідь: “Ходіть і побачте!” (Ін. 1:38-39). Андрій виконує це не тільки в той короткий проміжок часу, коли йде і дивиться на намет, який нап’яв Ісус, але і в ту далеку дорогу, в яку він пішов, проповідуючи Христа.

Бо слідом за першим, буквальним значенням слова “первозваний” приходить інше. Андрій не тільки сам був першим серед апостолів покликаний Христом. Він переймає той поклик і кличе – зве – інших. І Першим іде за ним слідом його брат Симон, який раптом несподівано для себе чує: “Ти Симон, син Йонин; будеш званий ти Кифа, що визначає: скеля” (Ін. 1:42) (грец. πέτρος, тобто, скеля, камінь). Потім уже скаже Христос, що це ім’я дане не тільки за твердість віри, яку виявить Петро, але й за те, що він стане саме скелею, на якій будується Церква: “І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою» (Мт. 16:18).

Третє значення слова “первозваний” особливо значуще для нас, українців. Але не тільки для нас. Бо і грузини вважають, що апостол Андрій першим проповідував Євангеліє на кавказьких берегах Чорного моря, і румуни шанують апостола Андрія як свого небесного покровителя. Не так давно вони освячували собор – пам’ятник відновленню єдности і незалежности Румунії, названий на честь апостола Андрія1. Цей його поклик простягнувся на сотні або й тисячі кілометрів. Він іде в невідомість, іде довкола Чорного моря, яке в ті часи здавалося небезпечним, загадковим, ворожим Понтом Евксинським (cпочатку давні греки називали його Понтом Аксінським – негостинним морем). Cаме там, серед диких і незнаних йому племен, він також проповідує Христа. А вже наша українська легенда говорить про те, що апостол Андрій не тільки зупинявся на Таврійських берегах, але й ішов угору Дніпром, дійшов до місця, де згодом засновано буде нашу столицю, і там проповідував християнство.

Почувши поклик Христа, Андрій не лише зберігає його в своєму серці, але й підхоплює його, кличе інших. Він іде з євангельською звісткою по всьому світу. Чому? Бо він відчуває її невмістимість.

Так буває, коли ми почули якусь радісну новину – нам хочеться всім розповісти про неї. Здається, що в нашому серці, в нашому єстві для неї затісно. Ми хочемо поділитися новиною: біжимо до сусідки, хапаємося за телефон, сповіщаємо всьому світові, щоб і світ радів разом із нами!

А саме за таку новину сприйняв Андрій прихід очікуваного Месії. Перше, про що він повідомляє після зустрічі з Христом (а про що там вони говорили, євангелист не записав): «Знайшли ми Месію, що визначає: Христос» (Ін. 1:41). Для кожного юдея, який жив історією Старого Завіту, це були дуже багатозначні слова. Отже, довершилася повнота часу – приходить очікуваний Месія! Здійснилося те, задля чого й були всі пророцтва, те, що має розпочати повернення людини до Бога.

Бачимо, як затягнувся цей процес. Ми недалеко пройшли по цій дорозі. Не тільки ми з вами, хто зібрався тут, сьогодні, на службі, але й наш народ, і всі народи світу. Це зобов’язує нас не тримати той поклик, який привів нас сьогодні до церкви, в своєму серці. «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…» (Мт. 28:19) – слова, які закликають нас ділитися доброю новиною, радісною звісткою. А звістка про Христа – це, справді джерело вічної радости.

Наше мистецтво бути християнином полягає в тому, щоб ми зуміли усвідомити, осягнути і передати цю радісну звістку іншим. Не просто кликати людей: «Ходімо сьогодні до церкви». А сповіщати всім своїм виглядом, усім своїм життям: «Я одержав звістку про спасіння. І я хочу, щоб усі разом зі мною також спаслися. Щоб усі – і друзі, і вороги – всі прийшли до Христа!».

1 Собор порятунку нації – Catedrala Mântuirii Neamului – патріярший собор Румунської Православної Церкви в Бухаресті був освячений 25 листопада 2018 р. константинопольським патріярхом Варфоломеєм і румунським патріярхом Даниїлом на честь Вознесіння Господнього і апостола Андрія.

(Переглянуто 45 разів, 1 переглядів сьогодні)