Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 19 грудня 2015 року в с. Мурафа

Дорогі брати і сестри!

Нещодавно один журналіст розпитував мене: «Так хто ж він був, святитель Миколай Мир-Лікійський, і чому про нього нічого не лишилося в історії?». Справді, коли ми будемо гортати пам’ятки IV століття – часу бурхливих змін, коли жив святитель Миколай, – ми не знайдемо ані слова про нього. Ніби й не було такої людини!

Нас це дивує. Нам, людям, звиклим спиратися на писемні джерела, дивно і незатишно від того, що шанований нами святитель був таким скромним і непомітним. Адже ми звикли, що сьогодні людей оцінюють за їхньою популярністю, за їхньою славою. Хай навіть і слава ця буде двозначною. Коли якийсь політичний лідер вдарить іншого перед телекамерою або хлюпне водою із склянки, ми всі говоримо, пишемо, читаємо про них. Вони стають популярними. А звичайні трудівники, добрі й сумлінні люди, лишаються десь на другому плані. Нам здається це несправедливим. Однак Бог вчить нас пам’ятати про ті скарби, які збираються на Небі. І саме там, на Небі, відбувається оцінка справжніх наших вчинків. Не на шпальтах газет, не на телеекранах, не в інтернет просторі, а на Небі!

І ось саме там, на Небі, збирав собі справжні скарби святитель Миколай. Він не мав скарбів у світі, і навіть, коли в нього з’являлися якісь кошти, завжди знаходив, кому допомогти. Саме це дало привід використовувати день його пам’яти для того, щоб зробити подарунки тим, кого ми любимо, цінуємо. Цей день нагадує про тих, хто найбільше потребує наших подарунків – не стільки цукерок чи мандаринів, скільки нашої уваги, допомоги, турботи. А, можливо, якихось дуже конкретних речей, яких бракує людини для прожиття.

Святитель Миколай мав найбільший скарб, який і запам’ятався людям. Забули людей, набагато визначніших за нього. Ми можемо розгубитися, якщо нас запитають, хто такий був цар Константин Великий. І тільки ті, хто займався церковною історією, пам’ятають про нього. Хоча за часів святителя Миколая ці постаті були абсолютно несумісними. Про імператора знали всі. Про нього, єпископа маленького містечка в Малій Азії, не знав майже ніхто.

Але ось проходить уже майже тисяча сімсот років, а пам’ять святителя Миколая все більше і більше захоплює нас. Захоплює представленими в житті святителя цінностями, які ніколи не проминають. Бо пройдуть імперії, до невпізнання зміниться мода, загубляться інтернет-ресурси, які сьогодні здаються популярними, припинять діяти сучасні телеканали, з’являться якісь нові технології, людська ж доброта залишиться назавжди.

А саме він, святитель Миколай, і був взірцем цієї доброти і жертовности!

Ми часто боїмося бути добрими. Ми не хочемо дарувати свою доброту людині, яка, здається нам, цього не заслуговує. І на себе ми беремо право судити – бути добрими до когось, чи ні. А святитель Миколай не брав на себе це право! Він кидався туди, де його потребували. Він біг, щоб зупинити ката, який мав стратити несправедливо звинувачуваних людей. Він шукав нагоди для того, щоб допомогти врятуватися від неслави тим дівчатам, яких батько хотів відпустити на вулицю заробляти собі гроші.

Святитель Миколай був серед бідних і знедолених, не прагнув слави перед царями, не вислужувався перед ними, не підлещувався. Він був із простим народомю Був там, де, здавалося, нічого йому не додавало для земної слави. А Бог приймав кожну його жертву як найкоштовніше вкладення у його майбутнє!

І ось, не залишивши слідів на землі – у писемних пам’ятках, архитектурних спорудах чи своїх портретах, – святитель Миколай зайняв почесне місце на Небі. Скільком тисячам і тисячам людей допоміг він уже після того, як відійшов на Небо! Бо, опинившись серед родини праведників, він і нам дає відчувати себе єдиною церковною родиною. Тому іконописці так люблять зображувати його у вигляді доброго дідуся із залисиною, який дивиться на нас лагідними очима і кличе до себе на розмову. Кличе не для того, щоб докорити, зауважити, а щоб у ньому ми знайшли того, хто нас зрозуміє, підтримає, просто вислухає. Зробить те, чого нам так бракує у нашому сучасному оточенні.

Саме це і визначає місце святителя Миколая у церковному житті, місце у сонмі святих, яке ми, земна частина Церкви Христової, визначили йому – місце нашого доброго помічника! Того, хто не тільки догоджає Богові і чинить чуда, а хто дає нам постійний взірець християнського милосердя. Дає не для того, що ми одержали його і сховали, а щоб ми діяли так само, як він. Щоб, одержавши від нього милосердні дари, ми теж вчилися бути добрими, милосердними, чуйними до чужих проблем, до хвороб, біди, злиднів інших людей. Щоб завжди готові були прийти їм на допомогу.

Людей, які потребують нашої допомоги, так багато довкола! Сьогодні, коли йде війна, тисячі біженців зі сходу України опиняються і в наших краях, і подаються далі на захід. Ця війна колись скінчиться. І нам треба буде переконати тих людей, які опинилися під впливом воєнного психозу, у тому, що вічні цінності не зникли, не згасли в час війни. І що їх, тих людей, які тимчасово відірвані від нас сьогодні, ми з вами любимо, готові пробачити, готові пригорнути. Ми готові бути теж святителями миколаями, відкритими до тих, хто потерпає від страждань нашого часу.

Хай же і далі добрий приклад святителя Миколая лишається з нами! І хай у нього, непроминущого взірця лагідности і доброти, ми вчимося саме цього дару: беззастережної жертовної доброти до ближнього, яка обдаровує і нас самих найбільшими скарбами. Вічними скарбами, які збираються на Небі і які оцінить у вічності Сам Творець. Амінь.

(Переглянуто 112 разів, 1 переглядів сьогодні)