383508685 димитрій Солунський

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 8 листопада 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Нам важко зрозуміти, чому поняття, яке в нас перекладається словом «мученик», у євангельському тексті та й у грецьких житійних творах передавалося словом «свідок» – «μάρτυς». А зрозуміти це дуже важливо. Сам Христос через Своє благовіствування міцно пов’язує ці два поняття: страждання за віру та свідчення віри.

Страждання може виявитися безглуздим, якщо людина гине не за якісь високі ідеали, а через свою впертість, через свою участь у міжусобних чварах, через непримиренність. Зрештою, злочинець теж може загинути – або під час бійки з суперниками, або в перестрілці із міліціонерами. І його страждання не матиме жодного духовного сенсу.

Але страждання і смерть набувають зовсім іншого сенсу, якщо це страждання і смерть за віру. Бо ж тоді смерть виявляє стійкість людини в служінні правді настільки потужну, що ніяке насильство не здатне змусити праведника чинити будь-що суперечне його переконанням.

Свідчення великомученика Димитрія є свідченням його великої любови. Не ненависти, не ворожости до тих, хто його страчував, а навпаки, – великої, неосяжної любови до ближніх. А до цих ближніх він зараховував і тих, хто прирікав його на смерть, тих, хто ворогував із Церквою, до якої Димитрій належав і яку він представляв. Саме в цьому полягає послання нашого небесного покровителя до харківської громади, як і до всіх сучасних християн.

Час змінюється. Мучеництво ніколи не відходило із духовної скарбниці Церкви на периферії її життя. На жаль, переслідування лишаються постійним чинником церковного життя. Вони не припиняються і сьогодні. Можна назвати не одну країну в світі, в якій продовжуються гоніння на християн, і де практично щодня гинуть люди за те, що вони не схилилися, не зреклися віри. За те, що вони мужньо визнають Христа.

І наша країна пережила таке жахіття. Пережила, прикрасившись мільйонами мучеників і сповідників віри у минулому ХХ столітті. Але цей період закінчився. Чи закінчилось же наше свідчення про Христа в світі? Та звичайно, ні! Але форми його змінилися. І вірність Христові часом потребує не меншої мужности і стійкости, ніж у минулому. Спробуйте витримати, коли вас ображають, зневажають, коли до вас ставляться як до марґінальної групи. А саме таке ставлення до християн намагається впровадити у сучасному світі неоліберальна цивілізація. Важливо не відповідати зневагою на зневагу і, тим більше, насильством на насильство.

Наша місія наголошена вже в перших словах сьогоднішнього Євангелія: «Це вам заповідаю: щоб ви любили один одного» (Ів. 15:17). Це несення світові любові! Любов, добро, прощення ніколи не припиняють бути найвищими гідностями християнської моралі. А саме їх бракує – і як же бракує! – сучасному світові. Бракує безоплатної любови, тієї, яка охоплює своїми обіймами навіть ворогів. Навіть тих, хто ненавидить, зневажає нас. Любов християнина подібна до турботи лікаря про хворих. Бо для лікаря всі однакові. І ніяка важка хвороба не змусить його іґнорувати людину, яка може через свій біль ненавидіти лікаря, проклинати його, відмовлятися йти на операцію. А лікар усе одно мусить дбати про цю людину.

Саме так, як до недужих на зло, маємо ставитися і ми, християни, навіть до тих, хто засуджує, несправедливо ображає і переслідує нас у сучасному світі. В світі, охопленому масовими комунікаціями, де система інформаційних мереж визнає себе четвертою владою, а часом і найвищою владою в світі, важливо не згубитися поміж потоками інформації, не стати їхнім заручником, переймаючи їхню психологію. Психологію гонитви за першістю. Психологію постійного прагнення випередити інших, виглядати кращим, сильнішим, потужнішим, численнішим.

По чому зараз оцінюють Церкви? По тому, хто більше має парафій, а не по тому, хто провадить більш побожне життя і дає більше прикладів святости.

По чому цінують  церковних діячів? По тому, яку світську потугу вони мають, яким бізнесом опікуються, і які бізнесмени є їхніми спонсорами.

І нам важливо не стати бранцями саме такої психології світського визначення рейтингу Церков…

Пригадуєте, як просто і невимушено апостол сказав, коли відкрив правдивого Спасителя в Ісусі з Назарету: «Знайшли ми Месію», – тобто, Христа (Ін. 1:41). І саме ці слова є для нас визначальними. Ми знайшли Христа, знайшли ось тут, зараз, у цьому храмі. Ми знайшли Його в собі, у своєму серці. Бо всі ми – творіння Божі, і всі ми відкуплені Христом. І наша місія, наше свідчення полягає в тому, щоб ніколи не розставатися з цією знахідкою, завжди нести її радість у світ у собі, у своїй відкритості до інших, у своїй любові до ближнього. Ненав’язливо, але щиро ділитися своїм скарбом, який має кожен із нас, – скарбом дару Христа, дару спасіння.

Можна прийти в храм із серцем, наскрізь пройнятим ненавистю і підозрами. Можна й тут стояти і вороже озиратися на людей, які є поряд. Можна продовжувати й під час молитви ненавидіти іншу людину за те, що вона в чомусь вирішила випередити тебе. І тоді наше перебуванні в храмі нам нічого не дає. Так само, як перебування серед Христових учнів нічого не дало Юді, який свого ж Учителя прирік на страту…

І щоразу, коли ми, християни, виявляємо нехристиянські – злі, відразливі – почуття до ближнього, ми стаємо подібними до Юди. Ми зраджуємо Христа; ми зраджуємо свою місію, зраджуємо свідчення, до якого кожен із нас покликаний.

Мучеництво – це свідчення про Христа. І естафета мучеництва, естафета свідчення в цьому сенсі переходить до нас. Світ не став менш ворожим до слова правди, ніж був він за часів великомученика Димитрія. Зовні – так, довколишній світ ніби нейтральний, політкоректний. Він часом може навіть виявляти свою прихильність до обряду, до певної юрисдикції, до тих чи інших зовнішніх, світських виявів присутности Церкви. Але світ продовжує бути непримиренно ворожим до цінностей, які несуть християни. І в цьому змаганні зі світом нам важливо не капітулювати, не зрікатися цих цінностей, завжди мати їх у своєму серці. І хоч яким неспівмірним здається це змагання – змагання такого слабкого, озброєного тільки безсилими, на перший погляд, любов’ю і прощенням християнина і аґресивного, амбітного світу, – кожен із нас повинен пам’ятати слова Христові, які можуть стати підсумком життя кожного з нас: «Я світ переміг!» (Ін. 16:33).

«Я світ переміг!». Так міг сказати, помираючи, і великомученик Димитрій. Так могли сказати і мільйони інших мучеників. Так маємо бути готовими сказати й ми, переходячи із цього світу в інший у той час, який кожному буде суджений. Але для того, щоб мати силу і щирість так промовити, нам необхідно не залишати Христа в цьому світі. Необхідно бути з Ним, свідчити про Нього, про Його присутність кожним своїм словом, виразом обличчя, ставленням до ближніх, у яких Христос вчив нас бачити Себе Самого.

Тож і сьогодні просімо небесного покровителя нашої громади, святого великомученика Димитрія Солунського, щоб дав кожному з нас дар своєї сили, своєї мужности, свого сповідництва. Щоб дав нам дар свого свідчення про Христа. Свідчення, якого так чекає від нас довколишній світ сьогодні! Амінь.

(Переглянуто 45 разів, 1 переглядів сьогодні)