Димитрій Солунський

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 8 листопада 2012 р. в Свято-Дмитрівському храмі м. Харкова

Дорогі брати і сестри!

Щороку в цей день ми замислюємося із сумом і внутрішнім подивом: наскільки все-таки мало змінилися наше життя і наш світ за ці тисяча сімсот років, відколи страждав небесний покровитель нашого храму! І сьогоднішнє Євангеліє (Ін. 15:17, 16:2) нагадує нам про альтернативність, яку складають поширені у світі цінності євангельській системі цінностей – тій, за яку загинув Димитрій Солунський.

Трапляється, і зараз ми міркуємо: “Хіба не міг він знайти якогось іншого виходу? Вдав би, що приносить жертву, пристосувався б до свого часу, хай би собі вірив десь наодинці з собою, а ззовні робив би кар’єру, служив би імператорові, виглядав би добропорядним громадянином Римської імперії. Може, він би тоді більше користі Церкві зробив, ніж коли загинув?” Ми й сьогодні, як і дві тисячі років тому, внутрішньо не приймаємо радикалізму Євангелія. Пригадуєте, як здивувався Пилат, коли Христос заговорив про істину: “Що є правда?” (Ін. 18:38). Правда для нього – це те, що нам вигідно, це те, що нам потрібно в цю мить. Змінюємося ми – змінюється і правда.

Така система цінностей навіть Бога ставить на службу людині. І пізнє античне суспільство дає нам приклад цього. Тоді з безлічі богів дозволялось обирати вигідного в цю мить. Коли раптом ставав непотрібним той, до якого призвичаїлися римляни, – можна було знайти собі якогось нового бога, відкритого на Сході. І в перші століття нашої ери найбільш консервативні римляни обурювалися тим, що приходять один за одним східні культи і витісняють традиційні римські.

Хіба не те саме переживаємо ми сьогодні? Ми чогось вимагаємо від Бога, чекаємо від Нього допомоги, а коли Він не допомагає, пробуємо Його змінити, звертаємося до Будди, Крішни. А то й християнство намагаємося переінакшити на такий собі оздоровчий культ, із якого нас цікавлять тільки реліквії, здатні зараз, негайно зробити наше життя кращим, нас – здоровішими, наше майбутнє – відкритішим.

А Димитрій Солунський не думав про кар’єру, не думав про своє майбутнє і навіть не припускав, що можна міняти віру. Він знав, що Бог є один, або це – не Бог. Багатьох богів не буває. І правда є одна! Бо інакше це вже не правда, а облуда. І коли з’являлися в його свідомості нашіптування: «Скорися ідеалам цього світу, піди на компроміс, пристосуйся» – він не слухав цей шепіт, пам’ятаючи, хто так само звертався до наших праотців у раю, пропонуючи спожити плоду з дерева пізнання добра і зла, щоб бути як боги (Бут. 3:1-5). А що значить «бути як боги»? Самим вирішувати своє життя, самим творити нові цінності, самим формувати майбутнє, не звертаючи увагу на Бога!

«Все – в ім’я людини, все – для добра людини»… Це – те саме гасло, з яким колись приходив спокусник у раю і яке старшому поколінню підносили ще кілька десятиліть тому з усіх засобів масової інформації. Комунізм минувся. Прийшло суспільство, яке виглядає суспільством споживання, хоч і споживати з його благ можуть у нас в країні далеко не всі. І воно показує нам той самий моральний релятивізм – пристосування моралі до наших потреб, що завжди було найбільшою небезпекою для людства.

І ось тому приклад великомученика Димитрія Солунського нам сьогодні потрібен. Бо ми вже втомилися від цього суспільства. Ми не знаємо, як дати йому раду. Ми з жахом спостерігаємо, як воно гниє, розкладається, як нові кризи приходять на зміну одна одній. І ніяк не можемо ми позиціонувати себе стосовно цього суспільства. Хтось тікає у ілюзії минулого, голосує за комуністів, сподіваючись повернути минулі часи. Хтось просто боїться майбутнього, не вірячи в те, що в майбутньому буде краще. І тільки одна сила – віра в Бога – здатна відкрити перед нами дорогу, яка не змінюється залежно від наших минущих настроїв. Дорогу, яка веде у вічність, до Бога – до єдиного виміру моралі на всі часи, до єдиної основи правди і джерела правди. Бо Він Сам звертається до нас через Євангеліє і нагадує: «Я є дорога, і правда, і життя» (Ін 14:6). Іншої правди, ніж євангельська, немає. І іншого шляху до вічного життя також немає!

Коли ми лякаємося, тікаємо, намагаємося пристосуватися до влади, жахаємося за своє майбутнє, бачачи в ньому тільки небезпеку – ми тікаємо від Самого Бога. Він кличе нас іти вперед, не боячись. Бо з кожним кроком, якщо ми йдемо дорогою правди, ми наближаємося до Нього. А передаючи в Його руки своє життя, свою долю , ми тим самим здобуваємо найнадійнішу охорону і дороговказ – те, чого нам так бракує у повсякденному житті. Шукаючи поради, не забуваймо звертатися до Бога як Єдиного певного Порадника, Який не підведе і не зрадить нас у відповідальну хвилину.

Подвиг великомученика Димитрія Солунського – це не тільки епізод з давно минулих часів, який ми згадуємо, як згадуємо будь-який історично проминулий випадок. Ні. Це – підказка і порада. Це – настанова нам у простуванні шляхом християнського радикалізму, в служінні правді Євангелія у всьому. І виконуючи цю настанову, тоді і тільки тоді, ми зможемо сказати разом із Христом: «Я переміг світ» (Ін. 16:33). Амінь.

(Переглянуто 408 разів, 1 переглядів сьогодні)