Свічка-Голодомор

Виголошена архиєпископом Ігорем Ісіченком 24 листопада 2012 р., в день пам’яти жертв голодоморів і політичних репресій.

Дорогі брати і сестри!

Щойно минуло кілька днів, відколи ми, святкуючи Собор архистратига Михаїла та всіх небесних сил безтілесних, дивувалися перетворенню скромного, непомітного, безіменного ангела на вождя небесних сил Михаїла, ім’я якого утворене від слів, з якими він звернувся до ангелів, закликаючи їх стати в обороні Бога: «Хто як Бог!».

Але разом із тим ми пригадуємо й інші слова – слова підступного змія, які також спонукали наших праотців шукати шлях до того, аби стати «немов боги» (Бут. 3:1-7). Тільки яким же іншим був той спосіб! Вони могли стати такими, «немов боги», вийшовши з підпорядкування Богові, відкинувши Його заповіді, чинячи так, як їм хотілося, і змушуючи інших чинити за їхньою волею.

Як по-різному можна розуміти цей дар Богоподібности! Можна наслідувати Христа в своєму житті у служінні іншим людям, у жертвуванні собою за інших. Саме тоді ми стаємо подібними до Бога через єдинородного Бога Сина, Який прийшов до нас, щоб дати нам взірець, стати дорогою досконалости, дорогою до вічного життя, відкритою перед кожним із нас.

Але можна прагнути стати «немов боги», відсторонивши Бога з вершини системи цінностей, посівши самому Його місце, диктуючи іншим власну волю, нав’язуючи необхідність виконання своїх ідей людям довкола, стверджуючи центральне місце себе самого у житті. Марна ця справа і приречена на невдачу. Але скільки людей, скільки партій намагалися чинити протягом історії саме так! І найбільші трагедії в історії людства, в історії нашого народу ставалися саме тоді, коли з’являлася сила, яка прагнула відкинути віру в Бога, зруйнувати церковну традицію, стати самим «немов боги», – стати диктаторами, готовими втручатися в наше повсякденне життя, диктувати нам свої правила і норми, нав’язувати свою систему цінностей.

Таким страшним експериментом почався минулий двадцятий вік. І цей жахливий експеримент тяжить над нами досі й нагадує про себе кривавими кольорами прапорів на свята, риторикою, яка панує довкола нас на Сході України, пам’ятниками, які ще досі не зняті, іменами, які ще й досі плямують наші вулиці й майдани, нагадуючи про трагедії минулого.

Голодомор, який відбувся в минулому столітті, ніколи не стане для нас лише епізодом історії. Бо ми не можемо забути, не маємо права забути трагедії наших з вами дідусів і бабусь, прадідів і прабабусь. Не можемо забути тих, хто залишив назавжди пусткою місце у нашому житті, хто помер молодим, оголивши наше майбутнє і зробивши нас вразливішими до чужих цінностей, до ворожих сил, які приходять в Україну.

Ми молимося сьогодні за тих, хто гинув, стаючи жертвами насильства, як молимося і за всіх жертви насильства. Але цього разу наша молитва особлива, бо молимося ми з турботою і про наше з вами майбутнє, яке ніколи не може бути безпечним, доки існують у світі сили, аналогічні до тих, котрі влаштували жорстокий большевицький експеримент на нашій землі.

У комуністичній доктрині можна знайти чимало місць, якими можна захоплюватися. Ідея загального добра і щастя, ідея загальної рівности так добре виглядають доти, доки вони не стають нав’язливими ідеями, які впроваджуються в життя будь-якими засобами. І тоді вони обертаються на свою протилежність, стаючи способом упокорити більшість, аби створити привілейовану меншість, загнати в концтабори мільйони, щоб сотні могли жити відповідно до своїх уявлень про добробут і благоденство. Комунізм породжує найстрашнішу із нерівноправностей, бо робить безправними і пригнобленими злидарями більшість народу задля беззастережного панування визискувачів ідеї цієї загальної рівности.

Сучасна економічна криза знову підносить перед нами небезпеку червоної примари, бо на хвилі кризи завжди з’являються галасуни, демагоги, які хочуть скористатися зубожінням народу для того, щоб повести його на боротьбу за власний добробут. Але найчастіше трапляється так, що, експлуатуючи голод і злидні, вони допроваджують народ до ще більших криз. Така небезпека існує сьогодні і в нашій країні, де раптом, після кількарічної перерви, носії ідеї, яка спричинила голодомор, знову здобули право помітної парламентської меншости. Ця небезпека існує на заході Європи, бо в телерепортажах ми все частіше бачимо над акціями протесту в Парижі чи Лісабоні червоні прапори.

Саме тому український голодомор стає нашим національним застереженням для цілого світу, застереженням проти довіри носіям кривавих ідей. Ідей, які так добре починаються і які закінчуються геноцидами, подібними до того, що розгорнувся на нашій землі. Бо як би там не пробували сучасні пропагандисти підтасовувати факти, але кожен із нас, нащадків померлих від голодомору, знає, що і тоді, і пізніше в наших родинах завжди голодомор сприймався як один із епізодів спроб винищити наш народ. Непокірний, бунтівний народ, який не хотів іти в комуністичну стайню, а хотів жити вільно. І за це страждав…

Тому молимося ми сьогодні не тільки за спокій душ спочилих, але й за силу опору – нездоланну силу опору, яку заповіли нам попередні покоління, і яка має стати силою, що приведе нас до справжньої свободи, до власної держави, в якій неможливими будуть голодомори й геноциди. Амінь.

(Переглянуто 260 разів, 1 переглядів сьогодні)