Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 14 жовтня 2016 року в Покровському храмі м. Олешки

Дорогі брати і сестри!

Цей день кличе нас у минуле, кличе до спомину про той далекий час, коли наші предки, вперше опинившись у Константинополі, зачудовано стояли у Влахернській церкві, вслухаючись у незрозумілий для них, але такий зворушливий церковний спів. Він кличе нас в той час, коли наші воїни намагалися, ще бувши язичниками, захопити християнську столицю. Але коли мешканці Константинополя винесли реліквії Пресвятої Богородиці, омочили їх у Босфорі, а вітер, якого не було досі, раптом розкидав їх кораблі, і коли силою небесного заступництва столиця була захищена, воїни зупинилися в захопленні від дива, яке сталося. І вони на чолі із князем Аскольдом навернулися і повернулися в Україну-Русь уже християнами.

Цей день кличе нас і в ті часи, коли у Олешківських степах захищали наші південні кордоні мужні козаки, котрі, залишаючись самі на далеких степових залогах, мали над собою тільки одну опіку – Пречисту Діву. Відірвані від матерів, від своїх родин, козаки зверталися до Богородиці як до матері і просили, щоб її покрова захистила їх від усякого лиха.

Звертаємося ми і до жовтневих днів 1942 року, коли вперше наша героїчна Українська Повстанська Армія завдала ударів по німецьким окупантам і показала, що і в нас, українців, є сила, здатна захистити від ворога, який приходить на нашу землю.

Водночас це той день, коли ми з молитвою зазираємо в майбутнє, яке здається сьогодні таким тривожним і небезпечним, коли загроза окупації і далі тяжіє над нами, коли війська ворога стоять на нашій землі.

Ми маємо надію на неї – на Пречисту Діву. Бо знаємо, що як у 1991 році, двадцять п’ять років тому, ми здобули незалежність саме завдяки Божій опіці, так і два роки тому, коли війська аґресора, яким ще не було кому протистояти у розваленій попередніми президентами державі, зупинилися в нас на кордонах і не змогли піти далі, бо злякалися тієї сили, яка дається нам завдяки постійній опіці над нами, українськими християнами, Пречистої Матері.

Сьогоднішній день має не тільки суспільний вимір. Він глибоко особистий. Бо кожен із нас відчуває на собі опіку Пресвятої Діви. Для кожного з нас, особливо для тих, хто давно вже не має живими своїх матерів, Богородиця заміняє їх. Пречиста Діва завжди перебуває з нами і в радості, і в турботі. Вона постійно кличе нас до себе, кличе у теплий затишок, який ми намагаємося створити в наших храмах, кличе до молитовного єднання з нею.

Найстрашніше для людини в світі – відчувати себе залишеним, самотнім, відчувати себе вдовою або сиротою. Богородиця повсякчас рятує нас від цього болючого відчуття. Вона допомагає нам зрозуміти, що ми як християни завжди перебуваємо у своїй родині, у святій Церкві – у зібранні, яке ріднить усіх нас. І в цьому зібрання є не тільки Небесний Глава – Сам Христос. Є в ньому і наша Мати, яка, як і кревна мати, ніколи не намагається бути на виду, яка завжди десь порається, дбаючи про нас, а водночас молиться за нас. Яка є і Мартою, і Марією із сьогоднішнього євангельського читання (Лк 10:38-42). Її присутність не може не відчуватися нами у храмі.

«Оце мати твоя» (Ів.19:27), – промовив Христос, помираючи на хресті, до Свого наймолодшого апостола. А до матері сказав: «Оце, жоно, твій син!» (Ів.19:26). І в особі Івана Богослова всі ми стали її дітьми!

Коли в давню давнину Богородиця у Влахернській церкві показалася юродивому Андрієві, тримаючи над усіма материнську покрову, так відтоді і простягається ця покрова над кожним із нас. Ми можемо втекти з-під неї, ми можемо випростатися і йти самостійно через життя, відкинувши Церкву, Божу опіку… Але чи далеко ми зайдемо в цьому випадку?

Щоразу, коли людство намагалося діяти на власний розсуд із своїх еґоїстичних міркувань, це закінчувалося трагедіями. Технократична цивілізація без духовної основи приречена на загибель. Сьогодні, коли ці небезпеки стають такими реальними, ми знову відчуваємо необхідність іти разом із Пречистою Дівою, яка, кличучи нас під свою материнську покрову, водночас обіцяє, що ніколи нас не залишить. І як мати вела нас за руку до першого класу в школу, так Пресвята Богородиця за руку, як улюблених дітей, введе нас колись у Царство Небесне. Амінь.

(Переглянуто 44 разів, 1 переглядів сьогодні)