0_af82_c115c978_XL Преображення

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 19 серпня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Як же, здавалося, було б не злякатися цим звичайним галилейським рибалкам, коли раптом вони побачили себе на порозі Неба (Мт. 17:1-9)! Вони раптом відчули те, що ніколи не спадало їм на гадку: як близько до них є Небесне Царство! Сам їхній Учитель, такий звичайний тесляр із Назарету, про Якого вони вже здогадувалися, що Він є не просто Месія, а Хтось значно більший, – Він раптом опиняється поміж найбільшими пророками Старого Завіту, весь в осяйному світлі, в блискучих, як сніг, шатах, – так здалося їм тоді. І як колись, під час хрещення Ісуса на Йордані, з Неба знову лунає голос Отця.

Що ж їм перш за все говорить Христос, коли видіння завершилося? «Уставайте й не бійтесь!» (Мт. 17:7). Можливо, з нашої людської точки зору, з погляду нашої сучасної логіки Він мав би сказати учням: «Дивіться, як близько око Господнє! Пильнуйтеся, стережіться, тікайте від гріха!». Тим самим їм би було навіяне рабське відчуття покори і страху перед карою. А Христос здіймає їх! Він кличе їх бути Своїми посланцями в світі і мати мужність для несення звістки про Небесне Царство.

Це звернення адресується кожному з нас. Це дійсно дуже складна дилема для християнина: з одного боку, ми постійно чуємо про страх Божий, про необхідність боятися Бога, а з іншого – Сам Божий Син закликає: ні, цей страх не повинен бути таким, як страх перед земними лихами чи суддями. Не бійтеся, женіть цей страх від себе.

Що ж таке Божий страх? Мабуть, він подібний до того страху, який має добра дитина, яка не хоче засмутити матір і боїться зробити щось не так, щоб радісна посмішка не зійшла з обличчя матері.

Ми маємо боятися засмутити Бога. Хоча ми знаємо, що Він непідвладний смуткові й іншим людським емоціям, але мимоволі переносимо свої уявлення про людей і на Нього. І ми чинимо все, щоб не заподіяти нічого лихого своєму Небесному Отцеві, не завдати Йому клопоту, жалю. Саме це й називаємо Божим страхом. Ми боїмося не покарання, а того, щоб ми не чинили всупереч заповідям. Покарання завжди є вторинним. Ми постійно нагадуємо собі, що Бог багатомилостивий. Він готовий нам за каяття вчинити прощення всього, що ми чинили злого. Але за каяття. Тоді, коли ми будемо жити відповідно до Його заповідей. Бог закликає нас бути мужніми перед усіма земними випробуваннями. «Не бійтеся» означає: сміливо несіть у світ слово Євангелія, будьте послідовними у сповіщенні про Царство. Живіть у світі так, ніби Царство Небесне, яке було явлене на Фаворській горі, є вже тут. Готуйтеся до нього, бо, зрештою, все наше земне життя і є підготовкою до вічного перебування в тому осяйному Царстві, відбиток якого побачили апостоли на Фаворі.

Як же важко нам це робити! Як важко нам опиратися повсюдному страхові, який є знаряддям князів цього світу! Атмосфера страху не раз обгортає нас. Його знаряддям стають і телебачення, і електронні мережі, і розмови з сусідами. Все, здається, навіває на нас страх перед завтрашнім днем: перед хворобою, війною, девальвацією гривні і масою інших катаклізмів, які можуть спáсти на нас. А Христос говорить: «Будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 16:33). Він незмірно сильніший за цей світ, і якщо ми будемо з Ним, то ніколи не зазнаємо лиха.

Так, людина може постраждати від зла у цьому світі. Так, людина, яка йде на війну, може загинути від рук ворогів. Але якщо вона гине за справедливу справу, якщо вона гине, захищаючи своїх ближніх, свою країну, то вона приймається Небесним Отцем у Його обійми, вона стає мучеником за правду. Бог відкриває перед нею той світ, відбиток якого побачили апостоли на Фаворі. Світ, котрий настільки захопив апостолів, що вони не хотіли лишати цієї гори, а хотіли, як сказав апостол Петро, лишитися там назавжди, спорудивши «три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі» (Мт. 17:4).

Світ намагається полонити нас страхом. Христос закликає протиставляти цьому переживання постійного фаворського сяйва, яке осяває всіх нас. Сьогоднішній день нагадує нам про Божу всюдиприсутність, про Його любов і Його силу. Силу, в якій ми ніколи не зазнаємо поразки. Сьогодні ми приносимо для освячення символічні перші плоди своєї праці: пшеницю, виноград, яблука. Вони мають знаменувати наше розуміння: це Бог обдаровує нас земними плодами. Ми готові висловити Йому свою вдячність і приймати ці плоди із благодаренням, із подякою, знаком якої є найбільше Таїнство, для відправи якого ми сьогодні зібралися, – Євхаристія, назва якого й перекладається як «благодарення».

Хай же цей знак подяки стає для нас водночас і натхненням на мужнє протистояння спокусам світу. Нехай слова, які лунають до нас із Фаворської гори від Спасителя, «Не бійтеся» стануть для нас натхненням і настановою у ці часи. Хай ці слова стануть закликом, який кличе нас завжди зберігати християнську мужність, гідно, без страху триматися перед будь-якими випробуваннями і надихати своєю сміливістю людей довкола. Сміливістю, джерелом якої є розуміння вічної перспективи життя із назавжди переображеним у воскресінні Христом. Амінь.

(Переглянуто 99 разів, 1 переглядів сьогодні)