Stitched Panorama

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 23 червня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Світла, прозора свіжість цього свята часом заважає нам помітити його неймовірну глибину. Глибину, яка дозволяє нам зазирнути за тисячі-тисячі років у минуле і водночас спрямовує нашу увагу у майбутнє – до часу нашого остаточного єднання із Творцем Небесного Царства. На перший погляд, що тут складного? Адже вшановуємо сьогодні цілком конкретну подію, про яку нагадувало нам читання із Діянь святих апостолів (Діян. 2:1-11), – про день, коли на апостольську громаду, що зібралася у Сіонській горниці і відповідно до Христового наказу ревно молилася протягом десятьох днів від часу Вознесіння Господнього, сходить у вигляді вогненних язиків благодать Святого Духа. І вони, ці прості люди з Галилеї – рибалки, селяни – раптом відчувають у собі повноту благодати Святого Духа і не можуть мовчати. Вони виходять назовні, на плаский дах юдейського дому і сповіщають про новину, яку Христос заповідав їм нести в світ: вічно живу новину про Небесне Царство, про спасіння, про Христа, Який прийшов, щоб усіх спасти.

Але, разом із тим, ми запитуємо себе: а чому П’ятдесятниця? І чому саме в той час у Єрусалимі були незліченні тисячі людей? Свято повертає нас углиб, у Старий Завіт. Ми повертаємося в день, коли Мойсеїв народ, котрий був вийшов із Єгипту, облягав довкола Синайську гору, а Мойсей провадив на горі самотню розмову із Богом. Саме там і тоді Мойсей одержував дороговказ не тільки на сотні кілометрів, що відділяли його народ від Святої Землі, але й на довгу й важку дорогу повернення до Бога. Адже заповіді, одержані Мойсеєм, нам усім мали допомогти побачити дорогу, що її мало подолати людство, рятуючись від рабства гріху.

Ті заповіді, які Мойсей одержав на Синайській горі, стають для всіх нас порадником і підказкою. Як належить прожити своє життя, щоб наприкінці його сподіватися на зустріч із Творцем? Як нам правильно будувати свою життєву перспективу, щоб вона вела нас до справжньої мети, а не заводила на манівці?

Саме ця подія – дарування Закону – і була використана як підстава для встановлення старозавітнього свята П’ятдесятниці. Адже Мойсей одержав заповіді у п’ятдесятий день по Пасці – виходу із Єгипту.

День П’ятдесятниці ще стародавні юдеї так, як ми зараз, відзначали прикрашанням своїх осель зеленим гіллям і травою на спомин про гірську околицю, в якій дарувався Закон, і водночас – про всюдиприсутність Божу у світі. Це старозавітнє свято, і було потім нагодою для зустрічей прочан із усього світу у Єрусалимі. Вони були юдеями, майже всі сповідали Мойсеєву віру і майже всі за походженням належали до народу Ізраїля. Але оскільки євреї розселилися по всіх усюдах, то вони прийняли мови тамтешніх народів і не послугувалися поза синагогою власною мовою.

І ось раптом за благодаттю Духа Святого апостоли відкривають їм: правда одна для всіх, попри різницю мов і звичаїв. І, зберігаючи свою ідентичність, мовну і культурну строкатість, присутні на святі стають учасниками одного чуда: слухання голосу Духа. Духа, Який промовляє через апостолів.

І тут ми ще далі заглиблюємося у незбагненні витоки історії світу, про які скупо сповіщає нам книга Буття: “На початку Бог створив Небо та землю” (Бут. 1:1). Бог створює світ видимий і невидимий: світ, у якому ми з вами живемо, – матеріяльний всесвіт, і світ ангелів – світ духовний, світ, до якого ми належимо за своїм покликанням і за безсмертною душею, яка дарована кожному із нас. Ці два світи нібито існують окремо один від одного. І ось у Церкві Бог єднає ці два світи. Пригадаймо, як на великопосних богослужіннях херувимська нагадує нам про те, що “з нами нині невидимо ангели служать”. І сама Церква називається Небом на землі! У тій Церкві, яка була створена в день П’ятдесятниці, Бог єднає різні світи. Відтак же Він допомагає кожному з нас знайти внутрішню гармонію між матеріяльним і духовним, між земним і небесним.

Відчувши клаптик Неба, вкладений у душу кожного з нас, ми можемо зрозуміти: дорога до Неба йде ось тут, по нашій землі, яка також є частиною створеного Богом всесвіту. І ми маємо тут будувати власну дорогу в майбутнє так, щоб не ганьбити Неба, представниками якого на землі ми з вами є і з яким єднаємося через таїнства. Бо кожне таїнство є переживанням великої гармонії Неба і землі. А основою цієї гармонії є те, що називається богословами тринітарною єдністю, тобто, єдністю єдиного в Тройці Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа. Тієї єдности, яка і закладає основи ідентичности кожного з нас зосібна і нас усіх як спільноти.

Тільки-но ми порушуємо відчуття тієї гармонії, занедбуємо своє прагнення до єдиного в Тройці Бога – відразу настають внутрішні кризі, життєві проблеми, настають поділи в суспільстві, починаються конфлікти, війни, чвари з оточенням. Саме тоді в світ вноситься те, що є наслідком гріха. Гріха, яким порушено було первісний задум Бога щодо людини. Нами, людьми порушено.

Церква відкриває нам шлях до подолання цих проблем. Це шлях перемоги над гріхом, виростання у єдине містичне Тіло Христове, яким є Церква. І сьогоднішній інтер’єр храму допомагає нам відчути своє місце в цьому світі – Божому саді, насадженому для нас. Саді, який є прообразом небесного саду: Едему, в якому були поселені наші праотці. Господь кличе нас до Себе. Кличе вже зараз, у Церкві, в єднанні з Ним, щоб ми і в майбутньому вічному житті також були разом із Ним.

І саме тому це свято – день Пресвятої Тройці – є не тільки тріумфом нашої віри у триіпостасного Бога, але і святом відкритої до Нього дороги, святом нашої життєвої перспективи. Тієї вічної динаміки руху, яка забезпечується повсякчасною присутністю в Церкві благодатного віяння Святого Духу, животворчого віяння П’ятдесятниці. Амінь.

(Переглянуто 18 разів, 1 переглядів сьогодні)