Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 вересня 2016 року в храмі Різдва Пресвятої Богородиці с. Глушківка

Дорогі брати і сестри!

Цей день – день Різдва Пресвятої Богородиці – дає нам нагоду замислитися не тільки над подією, яку ми сьогодні вшановуємо, але й над самою логікою церковного календаря. Справді, дивно на перший погляд, що церковний рік починається не першого січня, як ми звикли у цивільному житті, а першого вересня. Та ще й за старим календарем! Але кожен, хто працює на землі, знає, як багато важить осінь для майбутнього врожаю, для майбутнього літа. Так само, як багато важить для нашого наступного врожаю цей осінній дощ!

Саме тому Церква нагадує нам поставленням першого дня нового року на перше вересня про величезну вагу в нашому житті тих процесів, які готують майбутню подію, готують майбутній врожай, але ще не забезпечують його. Бо знаємо, наприклад, що озимина, посіяна зараз, повинна пробути ще і під снігом, щоб дати врожай наступного року, повинна, можливо, пережити і посуху, і буревії.

Так буває і в нашому духовному житті. Марно чекати того, що тільки-но ми прийшли в церкву, тільки-но помолися перед мощами святого великомученика Пантелеймона, які сьогодні прибули до Вашого храму, і відразу все в нашому житті змінитися. Ні. Бог дає нам поступово закладати під свій майбутній врожай зернину за зерниною. Нам хотілося б цей урожай побачити зараз, аби вже тут, на землі, ми мали поживу від того, що ми даємо Богові – наших молитов, наших пожертв. Але це якраз і є ті озимі зернини, які мають прорости в майбутньому житті. Ми готуємо засів для майбутнього.

Сьогодні ми згадуємо про народження Пресвятої Діви Марії, яке стало вінцем багаторічних молитов її побожних батьків Йоакима й Анни. Вони так довго сумували, не маючи дітей, вони вже прирекли себе на самотню старість і смерть без догляду рідної людини. І ось, винагороджуючи їх за все те добре, що вони зробили за свого життя для інших людей, Бог дає їм не просто побачити свою дитину. Він обдаровує їх найчистішою з-поміж усіх людей, хто будь-коли народжувався на землі, – Пресвятою Дівою! Вона стає окрасою всього людства. Вона – єдина, яка не заплямувала себе гріхом. Саме за те їй буде дана честь привести у світ Божого Сина!

Але і вона стає ще однією зерниною, яка закладається у майбутнє велике дерево Церкви. Вона є Матір’ю Церкви. Не ієрархом, не главою, не формальним лідером. Ні. Вона стає справді Матір’ю. Бо біля неї гуртуються апостоли. Коли не стало Христа, вона приймає їх під свою материнську опіку. А в час своєї смерти вона востаннє збирає їх довкола себе і засвідчує їм своє тілесне взяття на небо чудом, яке побачив Фома – єдиний апостол, який не зумів прибути разом з усіма.

Вшанування Богородиці для нас усіх – це велика потіха і підтримка. Бо немає християнина, який би не відчував у Ній ту, кого часом бракує в нашому житті – доброї люблячої матері, постійно присутньої поряд. Вона допомагає відчути нам себе у Церкві як у родині. І вона вчить нас творити Церкву як родину, де ми готові допомогти один одному, де ми даємо всім взірець любови. Бо які б канони не демонстрували ознаку правдивої Церкви, є одна найголовніша, найнепомильніша риса, яку Сам Христос відкрив Своїм апостолам: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).

Якщо немає в Церкві взаємної любови, вміння допомагати один одному, прощати один одному ті провини, якими ми, грішні люди, завдаємо болю один одному, і ми не світимо світлом Христовим перед людьми так, як проголошується на початку Архиєрейської Літургії, – тоді Церква втрачає свою ідентичність, перетворюється на банальне громадське об’єднання. Бо ж це тривожний знак втрати благодатної дії Святого Духа, котрий перетворює громаду людей на Церкву.

Матір Божа дає нам взірець теплого доброго світла любови. Вона ніколи не висувається на перший план, вона завжди стоїть десь позаду. Але поряд із своїм Сином! Саме тоді, коли Йому найважче, вона з’являється і стає біля Нього, підтримуючи Його і прощаючись із Ним, коли Він у страшних муках помирає на хресті…

Тільки Богородиця зуміла витримати ці страждання. Тільки вона не втекла, коли існувала небезпека того, що і Христових учнів заарештують представники синедріону. В цьому вона дає нам прекрасний взірець поєднання доброї душевної теплоти і непохитної мужности – тих рис, які може мати тільки Мати, готова пожертвувати собою задля дитини.

Ми сьогодні прочиняємо двері у новий рік. Так побудовано церковний рік, що він веде нас шляхом свят, які вказують на найголовніші події історії відкуплення. І починаємо ми цей шлях разом із Пресвятою Богородицею. З нею і закінчимо його вже наступного року – в день Успіння Пресвятої Богородиці. Ця седмиця – сім днів, що відділяють сьогоднішній день від першого вересня і які нагадують нам про сім днів творіння, – вона теж має свою символіку, нагадуючи нам про впровадження людства в створений Богом світ, про те, що людина з’явилася в ньому не відразу. Людина з’явилася в світі як частина творіння, яка має шанувати інші частини довколишнього світу, пам’ятати, що і вони є витвором Божої мудрости і любови.

Сьогодні ми входимо разом із усією Церквою у цей теплий, тривожний і радісний світ. Входимо в той час, коли живемо в такому неспокійному оточенні, коли зовсім неподалік від нас[1] продовжує точитися війна, коли економічні негаразди, неодмінно пов’язані з війною, із змінами в суспільному житті, змушують нас сумніватися: чи не краще було б лишатися десь у минулому, щоб усе було так, як було раніше? Чи не краще було б нічого не рухати, не змінювати…

Можливо, подібні думки поширювалися дві тисячі років тому в оточенні Пречистої Діви. Але вона пам’ятала про свою місію – давати початок новому! Вона не могла не відчути грандіозности тієї місії, яка випала їй. І вона прийняла цю місію, сказавши архистратигові, який приніс їй звістку про те, що вона народить дитину: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38).

Ми знаємо, що коли ми сіємо зерно зараз, ми не збиратимемо врожаю відразу. Але якщо ми не посіємо зерно ще до зимових холодів, врожаю не буде ніколи. Якщо ми не попрацюємо зараз, ми залишимося голодними наступного року. І саме тому ми повинні проходити через час суспільного оновлення, через ті зміни, які називають зараз революцією гідности. Адже ці зміни покликані врешті-решт змінити наше життя, що продовжує живитися старими хворобами, які увійшли в наше повсякдення ще за давніх-давніх часів.

Саме тому цей неспокійний час ми теж можемо розглядати, як таку собі сувору, дощову й холодну, осінь, за якою неодмінно повинна прийти весна. Але наша весна стане дійсністю тільки тоді, коли вона буде весною духовного відродження, коли економічний добробут, соціальні відносини між людьми будуватимуться на міцній християнській основі. Бо без любови як найміцнішого фундаменту нашого життя не може бути створено нічого доброго.

Тож і сьогодні, припадаючи до стіп Пречистої Богородиці, ми молимося, щоб вона допомогла нам іти в майбутнє з любов’ю і з надією. З тією непохитною надією, яку дає нам постійна материнська присутність Пресвятої Богородиці в нашому житті. Амінь.

[1] Глушківка розташована неподалік від Луганської области.

(Переглянуто 111 разів, 1 переглядів сьогодні)