Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 15 лютого 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Як чудово вписується цього року свято Стрітення Господнього в останній передпостовий Сирний тиждень! Бо, справді, що означає в церковному календарі цей Сирний тиждень? Входження у піст!

Щодня на богослужіннях читаються уривки з Євангелія, які розповідають про останні дні земного життя Спасителя, Його грізні провіщення про майбутню другу зустріч із Ним. А в середу і п’ятницю вже взагалі за Уставом не відправляються Літургії Івана Золотоустого, як і під час Великого посту.

Ми ще можемо їсти набіл, але стримуємося від м’яса. І це вказує нам на перехідний характер цього періоду. Це вже не час розваг, веселощів. Це – час роздумів над тим, яким має бути для нас Великий піст, якими ми в нього входимо і що ми з нього винесемо.

І ось день Стрітення Господнього також пропонує нам дуже складну гаму почуттів. З одного боку це надзвичайно радісне, веселе свято, коли ми стоїмо з запаленими свічками, аби їх освятив священик. Але ми святимо ці свічки на випадок нещастя, щоб запалити їх, коли станеться стихійне лихо, коли хтось переживатиме важку хворобу, страх смерти. Ми замислюємося над тим, наскільки нестабільним, загрозливим є наше життя…

А водночас ми згадуємо, як Пресвята Богородиця і праведний Йосиф Обручник приносять Немовлятко Христа до Єрусалимського храму (Лк. 2:22-40). Бо, як належало за старозавітнім законом, дитину, первістка чоловічої стати, приносили до храму, аби пожертвувати Богові. Звичайно, дитина лишалася і виховувалася в родині, але батьки тим самим давали знак вдячности Богові за подарованого Ним первістка.

Біля Єрусалимського храму, відбувається особлива зустріч. Річ не тільки в тому, що зустрічають Христа праведний Симеон і пророчиця Анна. Зустрічаються Старий і Новий Завіти!

Старий Завіт зустрічає Того, Кого він провіщав. Адже сенс Старого Завіту полягав у тому, щоб сповіщати про майбутнє відновлення єдности Бога і людини. Як у райському саді людина перебувала у безпосередній близькості до Бога, у спогляданні Його обличчя, так і зараз Бог стає людиною, Син Божий приймає людський вигляд. Ті, хто був обдарований талантом бачення майбутнього — праведний Симеон, пророчиця Анна – зуміли це відчути. Відчути не так очима, як своїм серцем.

Однак тут же праведний Симеон лякає Святу Родину своїми тривожними провіщеннями. Він радіє тому, що час Старого Завіту закінчився. Церковне передання навіть пов’язує це з легендарним епізодом його біографії. Бо синаксар свята Стрітення Господнього, вміщуваний у збірниках житій святих, оповідає, нібито праведний Симеон був одним із тих книжників, які перекладали були колись Старий Заповіт — готували в Олександрії його грецький переклад – Септуаґінту (septuaginta — переклад сімдесятьох). І Симеону було дано дожити до зустрічі із Тим, пророцтво про Кого вони перекладали в старозавітніх текстах, — із Самим Месією! Симеон зустрічає Месію як знак свого прощання зі світом, бо одержує нарешті очікувану нагоду перейти до іншого життя!

Але в цю останню радісну мить, яка ніби ставить крапку на його служінні, Симеон провіщає майбутні страждання Богородиці: “І меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!” Провіщає, що Христос прийшов не для легковажної радости цілого світу: Він несе собою світло на просвіту поганам, але водночас Він несе поділи, дилему, яку має розв’язати кожен: “Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання” (Лк. 2:32-35).

Тут ми ніби знову повертаємося у Едем, коли людина мала все, мала можливість постійно перебувати з Богом в абсолютній радості. Але умовою було одне: вона повинна була для себе відповісти на питання “Чи виконувати єдину заповідь — заборону споживання плоду з дерева пізнання добра і зла, чи ні?”

І Христос приходить, щоб поставити кожного-кожнісінького в світі перед питанням: “Визнаєш ти Мене Сином Божим чи ні? Приймаєш Мене чи відкидаєш? Чи ти живеш так, як Я сповіщаю тобі навчанням і власним прикладом, чи обираєш собі інший шлях?” Христос приходить, щоб дати нам шлях до спасіння, але також приходить, щоб принести поділ між нами. Цей поділ ми відчуваємо у своїй душі щоразу, коли вагаємося, як нам учинити: так, як нам здається комфортніше, чи так, як навчає Євангеліє. І чомусь нас часто тягне вчинити по- своєму, всупереч тому, що нам пропонується за зразок праведного життя…

Христос приходить, щоб відродити в нас відповідальність за власні рішення. Він не веде нас автоматично в край радощів — у Небесне Царство. Він кличе нас у нього, запрошує, відкриває перед нами дорогу. Але залишає за нами право: йти цією дорогою, чи відмовитися. Саме в цьому й полягає драматизм зустрічі з Христом, який несе нам день Стрітення Господнього. Наші стрітенські свічки — це не тільки нагадування про можливі небезпеки в житті. Це свідчення світла, яке приносить Христос. Бо важко, навіть неможливо зробити правильний вибір, коли в твоїй голові діється щось хаотичне, коли все довкола оповите темрявою. Христос іде, щоб просвітити нас і освітлити дорогу перед нами!

Тож, коли ми сьогодні освячуємо стрітенські свічки, коли молимося до Спасителя, Який являється людям у храмі, ми просимо для себе, щоб це світло просвітило нашу дорогу. Молимося, щоб той відтинок цієї дороги, який за кілька днів відкриється перед нами – час Великого посту, – став для нас часом знайдення правильних відповідей, часом відкриття для себе єдиної спасительної дороги в житті. Молимося, щоб час Великого посту обдарував нас мужністю неухильно йти за Христом. Амінь.

(Переглянуто 63 разів, 2 переглядів сьогодні)