Стрітення Господнє

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 15 лютого 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішній день нагадує нам про подію, яка так добре, містко викладена у Євангелії від Луки (Лк. 2:22-40) – зустріч Немовлятка Христа в єрусалимському храмі. Ця зустріч свідчила про ретельне виконання Мойсеєвих заповідей і Пресвятою Богородицею, і названим батьком Йосифом Обручником. Але водночас ця зустріч нагадує нам про батьківські обов’язки щодо дітей. Адже звернімо увагу: навіть блакитні облачення священиків сьогодні говорять про те, що за церковним уставом сьогоднішній день вважається не господським святом, а богородичним. Здавалося б, що це зовсім не логічно. Ми святкуємо принесення сорокаденного Ісуса до храму: Сам Божий Син приходить до найбільшого з храмів, будь-коли збудованих у світі до Христа, єдиного храму, де приносилася жертва відповідно до старозавітнього закону. Відбувається зустріч Того, Хто несе Новий закон, із старозавітньою традицією. А ми звертаємо увагу на ту, котра скромно стоїть осторонь. Саме на Пресвяту Богородицю звертає увагу й праведний Симеон, спрямовуючи до неї свої пророцтва (Лк. 2:34-35). І нам це зрозуміло: попри те, що Спаситель був Божим Сином, був Словом, Яке зійшло, щоб нести нам заклик до спасіння, водночас Він проходить усі етапи життя земної людини. В тому числі і той етап, який ніхто з нас не пригадує з власного минулого, оскільки ми не могли ще на цьому етапі себе усвідомлювати: Він є немовлятком. І вже зворушлива присутність Христа як беззахисного немовлятка вказує на дуже важливий аспект Його послання до нас. Він приходить не щоб вести, йти вперед, учити. Він приходить, щоб нам нагадати про нашу людську відповідальність, про місію кожного з нас – носіїв образу і подоби Божих, відповідальних особистостей, яких Бог кличе до участи в Його величному ділі творення світу. Він приходить, щоб нас позбавити тягарів, які лежали на нас. Але не автоматично, переносячи на нас Свою визвольну місію, а запрошуючи, заохочуючи бути разом із Ним, іти разом із Ним до спасіння, бути діяльними. А Сам Ісус у цей час лишається беззахисним, безборонним, покладеним на руки таких самих людей, як ми з вами: тільки що найчистішої поміж нас усіх, Пресвятої Богородиці, і праведника, який зважився бути з нею разом у небезпечну, відповідальну мить життя – Йосифа. Саме вони приносять Ісуса до храму, не Сам Він туди приходить. Це нагадує нам про обов’язок батьків: допомогти дитині прийти до Церкви, бути разом із нею тоді, коли дитині важко. Не тягти її за руку силоміць, але вміти заохотити її робити правильні вибори в житті. Бути поряд із дитиною, коли їй немає з ким порадитися, щоб не зробила вона фатальної помилки. Бути поруч тоді, коли вона проходить шлях шукань, не замінюючи її саму, але даючи дитині можливість пройти цей важкий етап у своєму житті. Не протиставлятися їй, не включатися у нескінченні дискусії, які людина схильна нав’язувати, коли проходить такий важкий час дозрівання у вісім, десять, дванадцять, чотирнадцять років. А водночас, не залишати її на поталу долі, щоб не стала вона іграшкою тих інстинктів, які прокидаються в підліткові. Це дуже тонка і відповідальна справа. Про неї ми все більше і більше будемо говорити, коли і в нас виринатимуть дискусії про ювенальну юстицію, які охопили різні країни світу. Мені траплялося чути від наших земляків, коли я був у Сполучених штатах, скарги на те, що там дитина наділена безмежною владою і батьки бояться її скривдити, бо вона може притягти батьків до відповідальности. Через неї батьків можуть позивати до суду, позбавити прав батьківства. Думаю, що це трішки перебільшує силу американського законодавства і його можливості втручатися в сімейне життя. Але те, що дитина часто потребує захисту від власних батьків, ми бачимо на власні очі, коли озираємося і бачимо жебрачок із дітьми. Тільки пізніше ми дізнаємося, якими засобами вони користуються, щоб приспати дитину, змусити її плакати у відповідні моменти і лежати тихо в інші. Не обходилося і без того, щоб дитину кололи наркотиками, поїли горілкою… І звичайно, в таких випадках батьків, які продають своїх дітей на жебри або використовують їх для збагачення, неодмінно треба позбавляти батьківських прав. Та це винятки. Нормальний, звичайний батько чи любляча мати, які беруть приклад із Пресвятої Богородиці і праведного Йосифа, пам’ятають про те, що Христос закликав: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене” (Мт. 19:14). Тобто, справа не в тому, щоб дитину силою приводити до церкви, але в тому, аби допомогти, щоб у ній проростало все те добре, що є в кожній людині. Бо зерна добра, посіяні Христом, є в усіх нас, тільки що їм треба прорости. Тож і дорослі люди повинні уподібнюватися до такої чуйної Богородиці. Матір Божа завжди і поряд, і непомітна. Вона ніколи не втручається у справи свого Сина, але завжди готова прибігти до Нього і допомагати, коли Йому важко. Пречиста Діва зважується стояти біля хреста, переживаючи нестерпні муки, коли спостерігає, як Сина розпинають і Він конає на хресті. Вона є завжди разом із Ісусом. І водночас вона не підміняє вибору Свого Сина, не нав’язує Йому свою волю. Вона шанує Його особистість. Сьогоднішній день навчає нас делікатно сполучати в собі ці дві риси: пошану до особистости маленької людини, якою б немічною вона не була, і водночас уміння бути поряд, допомагати їй. Вміти бути взірцем любови, до якого тягнеться і який намагається наслідувати дитина. Свято Стрітення Господнього вказує нам на важливий перший крок, який, ще не навчившись ходити, робить маленький Ісус. Це – крок до храму. Думаю, що кожен із вас із замилуванням спостерігав, як часто маленька дитина, яка, здається, нічогісінько не розуміє, принесена до храму, оживає, радісно роззирається довкола і тягнеться до священика. І як самому зворушливо причащати таку дитину, яка тягнеться до чаші і посміхається. Вона не розуміє ще, що відбувається в цей час. Але її серце, як серце створіння Божого, переживає зустріч із Христом! Переживає, мабуть, тонше, ніж ми з вами, – дорослі люди, які вже вміють аналізувати, думати над своїми вчинками, вагатися. І саме нас, таких схильних до рефлексування над усім, що відбувається в житті, кличе ця дитина допомогти їй увійти до храму. Допомогти відкрити їй ті двері, які вона ще не може відчинити самостійно. Дитина запрошує нас бути разом із нею так, як була разом із своїм Сином, Сином Божим, Пресвята Богородиця, знаючи, що їй “меч душу прошиє” (Лк. 2:35), і не тікаючи від цього. Бути разом, коли дитина потребує храму. Бути разом із нею і в радості, і в турботі. Амінь.

(Переглянуто 47 разів, 1 переглядів сьогодні)