Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 11 вересня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Є в нашій народній етичній культурі фраза, що виступає підказкою: як себе поводити у різних життєвих ситуаціях – «А що люди скажуть?». Дуже часто ця підказка нас виручає. Пригадуєте, як любили повторювати цю фразу покоління наших дідусів, бабусь, а, може, й батьків! Вони завжди звикли озиратися на інших: як сприйме оточення те чи інше слово, екстравагантний одяг, незвичну поведінку. У багатьох випадках це справді допомагає, бо дає нам можливість побачити себе очима інших людей, допомагає відчути себе у суспільному середовищі і поводити себе відповідно до вироблених суспільством нормам моралі.

Але бувають ситуації, коли озирання на натовп стає небезпечним і провокує в нас страх, намагання уникнути відповідальности, втекти від неї. Підлаштовування до думки натовпу часом штовхає до злочинів, що задовольнятимуть вимогливі запити інших людей.

Чи був лихою людиною син того Ірода, якого в юдейській історії називають великим, – того самого, який наказав вбити немовлят у Вифлеємі? Чи був, отже, його син, якого теж називали Іродом, – Іродом Антипою – такою вже злою людиною?

Може, й ні. І ми навіть чуємо, що він любив слухати Йоана Хрестителя – любив слухати того, хто викривав його. Ірод відчував правду, а правди йому завжди бракувало. Напевно, бракувало йому і людей в його царському оточенні, які могли б у вічі сказати правду. Він, може, й хотів жити по справедливості. Але він озирався на натовп і діяв так, як від нього чекали. Чекали найближчі, чекали вельможі, які ловили своїм пильним оком найменшу похибку царя. Ірод був насправді дуже обмежений в своїй владі, бо ще й був підлеглий Римові. Іменуючись царем, насправді він був чимось на зразок губернатора у своїй частині Юдеї. Ірод нічим не міг дорівнятися навіть до свого батька, який все-таки очолював все царство і мав добрі стосунки із римською республіканською владою. Ірод Антипа хотів бути великим або, принаймні, виглядати великим в очах свого оточення…

Саме це і штовхнуло Ірода на злочин, який згадуємо не тільки щороку, але й кожного тижня, бо кожен вівторок у нас присвячений споминові про Йоана Хрестителя і його трагічну смерть. Упокоєння Йоана Хрестителя стало тріумфом Христового Предтечі, вивищенням над усіма людьми того, хто провіщав прихід Спасителя і хто не відступив ні на крок від свого покликання – бути Голосом волаючого в пустелі (МТ. 3:3).

Цар Ірод став мимовільним знаряддям цього вбивства. Став тому, що він боявся порушити своє слово, давши його необачно, у гомоні бенкету, на який зібралися на честь його дня народження вельможі, царедворці, чиновники та дружина Іродіяда із пасербицею Саломеєю чи ж Соломією (Мр. 6:21-28).

В нашому життя трапляється чинити нам учинки, які б ми, може, розміркува́вши, ніколи не чинили, якби зважували своє майбутнє, свою поведінку на терезах Євангелія. Але нас штовхає до непродуманих учинків озирання на людей. Мабуть, нікому з нас не вдалося обійтися без того, щоб учинити якусь дурницю в дитинстві, аби показатися перед своїми ровесниками сильним і самостійним, аби заслужити в них якщо не похвалу, то визнання. І хоча ми вже виросли, але часом нам доводиться озиратися на інших людей і робити вчинки неприємні, відразливі собі самим, аби тільки не сказали або не подумали про нас нічого такого люди…

Вміти чинити всупереч громадській думці – це є велика сміливість. Так чинив Йоан Хреститель, так чинив Ісус! Бо коли справедливість входить у суперечність із тим, що усталено у сучасному, часто нездоровому суспільстві, тоді перед нами і постає вибір: запобігати перед людьми чи бути вірним Богові, бути вірним своїй вірі. Такі ситуації вибору постають перед нами протягом всього нашого життя. І чим відповідальніше становище в суспільстві ми займаємо, тим непередба́чуванішими можуть бути наслідки нашого підлашто́вування під суспільні вимоги, під моду, під те, чого жадає від нас натовп, який вдає із себе сьогодні наших прихильників.

Ми переживаємо зараз у нашій державі важкі часи випробувань. І перед кожним чиновником, починаючи від найвищого чиновника в державі – нами обраного президента – весь час постають дилеми, подібні до тих, які поставали перед Іродом. Чи чинити так, щоб показати свою силу, всемогутність, стверджувати себе як такого собі міні-диктатора, який уміє наполягти на своєму, хоч і робить помилки? Чи ж зважати на вищій закон – закон справедливости – і чинити за ним, будувати майбутнє чесно і справедливо?

Тож і сьогоднішній день – день, дуже насичений спогадами про важкі моменти в нашому минулому. Цей день, назавжди позначений трагедією 11 вересня 2001 року, стає для кожного з нас стимулом для оцінки свого життя, життєвої позиції на терезах ситуації, яку ми сьогодні обмірковуємо. З ким ми: з Йоаном Хрестителем чи з царем Іродом? Чи вміємо ми бути самостійними, незалежними від пристосування до обставин? Чи вміємо ми діяти чесно і мужньо, як вимагає від нас наша християнська віра? Віра у Того, чий прихід так мужньо, героїчно, до останньої миті звіщав Йоан Хреститель. Амінь.

(Переглянуто 85 разів, 1 переглядів сьогодні)